Володи́мир Микола́йович Владко́ (справжнє прізвище Єре́мченко, , Петербург — , Київ) — український письменник-фантаст, журналіст, театральний критик та перекладач. Делегат (з правом голосу) Першого з'їзду Спілки письменників СРСР (1934).
Біографія Народився в родині техніка в газетному видавництві та медикині-акушерки. Початкову освіту здобув у реальному училищі (1918), згодом закінчив Воронезький інститут народної освіти (1921), вільно володів англійською мовою і латиною, був у курсі найновітніших відкриттів в галузі науки і техніки.
У п'ятнадцятирічному віці залишившись без батька, почав допомагати сім'ї (в родині були ще молодші сестра та два брати), заробляючи підробітками в газетах та журналах. Також давав приватні уроки та працював переписувачем.
Перші публікації Володимира Єремченка належать до грудня 1917 року. У 1917-1919 pp. працював нарисовцем у газеті «Воронежская Коммуна»; у 1919-1921 рр. – завідувачем відділу пропаганди агентства ВЦВК «Центропечать» у Воронежі. Виступав із фейлетонами, нарисами та рецензіями (здебільшого на театральні теми) в газетах Воронежа та Харкова. У 1921 р. Єремченко переїжджає до столиці Української РСР Харків, де працював літературним співробітником редакції газети «Харьковский пролетарий» (1921-1927)Батько української фантастики – співробітник "СК" // Слобідський край — 23.06.2019, українським кореспондентом харківської газети «За індустріалізацію» (1927-1929) та відповідальним секретарем харківського журналу «Радіо» (1929-1930)Владко Володимир Миколайович // Архив фантастики . З 1930 року закінчилася газетна робота; Володимира Владка — він стає професійним письменником. У цей час він публікував нариси, статті, окремі брошури та книги в молодіжних та профспілкових видавництвах України про досягнення перших п'ятирічок: «Балахна – країна паперова» (1930), «Донбас – золота країна: нариси сучасного Донбасу» (1930), «140 тисяч автомобілів на рік» (1930), «Дванадцятий Всеукраїнський» [ з'їзд Рад ] (1931), «Наш радянський час» (1931), «Про посуд» (1931), «Тракторобуд» (1931), «Чорна кров землі – нафта» (1931), «Запряжене сонце» (1931), «1000 кілометрів паперу на добу» (1931) «Троє за одним маршрутом» (1931), «Люди, кар'єри, домни» (1932).
Своє перше науково-фантастичне оповідання — «Ракетоплан С-218» Владко написав у 1926 році, яке було опубліковано лише через чотири роки. У 1929 році на сторінках журналу «Знання та праця» було надруковано оповідання В. Владка «Помилка Джонатана Говерса», яке стало першим начерком до майбутньої першої науково-фантастичної книги письменника – повісті «Ідуть роботарі». Того ж 1929 року ця повість була відзначена премією на Всеукраїнському конкурсі, а окремим виданням вона вийшла у видавництві «Молодий більшовик» 1931 року.
У 1933 році журнали «Знання та праця» та «Піонерія» друкують уривки из першого роману письменника — «Аероторпеди повертають назад». Військово-фантастичний роман Владка малює вигадану війну СРСР з уявними капіталістичними країнами — Великосаксією, Швабією і Остерією, які для нападу зокрема використовують бактеріологічну зброю. У боях супротивники застосовують стратосферні літаки, стрибаючі танки та радіокеровані, начинені вибухівкою аероторпеди — прообраз сучасних безпілотних літльних апаратів, а також засоби радіоелектронної протидії їх використанню. Відразу ж після виходу з друку у 1934 році наклад книжки вилучили з продажу і знищили. З 10 тисяч примірників, надрукованих «Дитвидавом» донині вціліли лише два: в Національному музеї літератури в Києві і приватній колекції в Харкові. Все ж таки, попри заборону роману в цілому, письменник використав сюжетні лінії з твору в 6 оповіданнях збірки «12 оповідань» (1936).
Історія з вилученням накладу відбилася на долі наступного роману Володимира Владка, який розповідає про космічну експедицію на Венеру — «Аргонавти Всесвіту». Письменник завершив цей твір 1933-го. Журнал «Знання та праця» оперативно подав анонс: надрукуємо роман наступного року. Проте цензура не квапилася дозволяти новий твір автора, книгу якого щойно заборонили. Твір нарешті почали друкувати з січня 1935-го частинами протягом десяти місяців. Вже під час публікації роман викликав такий інтерес, що видавництво «Дитвидав» терміново уклало з 34-річним автором угоду. Книжка з'явилася одразу по закінченні журнальної публікації у жовтні 1935 року накладом 20 тисяч примірників — вражаюча цифра для україномовної книги того часуСікора Степан. Чи знаєте ви ім’я українського письменника-фантаста, якого називають «українським Жюлем Верном»? // Фенікс Слово — 23.04.2025. (середній наклад української книжки складав у ті часи 7,5 тис., а популярний фантастичний роман Юрія Смолича «Господарство доктора Гальванеску», виданий кількома роками раніше, мав 10 тис. примірників). Наступного 1936-го «Дитвидав» додрукував 23 тис. екземплярів. А 1938 року — ще 11 тис. примірниківЦалик Станіслав. Блог історика: 1935 рік. Як українські "Аргонавти" літали на Венеру // BBC News Україна — 20.10.2015. Після опублікування «Аргонавтів» письменник кілька разів доопрацьовував своє творіння. Шліфував стилістику, модернізував діалоги персонажів — відповідно до нових досягнень науки. Видання вже 1956 року має примітку: «Роман у 1955 році зазнав ґрунтовної переробки у світлі новітніх наукових досягнень, він значно доповнений, введені нові дійові особи»Цалик Станіслав. "Аргонавти Всесвіту": як українці полетіли на Венеру // Історична Правда — 26.11.2015.
У повісті «Чудесний генератор» (1935) письменник, полишивши космічні світи, звертається до земних проблем, ніби передбачаючи епоху радіолокації та телебачення, велике майбутнє хвиль ультракороткого діапазону. Зовсім в іншому, на перший погляд, навіть несподіваному плані написано роман «Нащадки скіфів» (1937). Письменник спрямовує свій погляд не в майбутнє, як це властиве науковій фантастиці, а в минуле.
У 1938—1940 роках, продовжуючи заглиблення у далеку минувшину, Владко створює для дітей цикл переказів давньогрецьких міфів, у яких висвітлює діяння таких міфологічних персонажів як Прометея, Антея, Геракла, Фаетона, Тезея, Персея, Медузи Горгони, Мідаса, Адмета та його дружини Алкести. Міфологічні перекази друкувались у журналі «Піонерія», 7 з цих оповідей увійшли згодом до збірки «Чарівні оповідання» (1962).
Наприкінці 1930-х років журналістський досвід Владка привів його на кафедру теорії та практики партійної преси в Українському інституті журналістики в Харкові, де він обіймає посаду старшого викладача. У 1939—1941 роках Владко працює у редакції газети «Соціалістична Харківщина». У 1940 році він закінчив курси іноземних мов у Москві і відмічав у всіх анкетах, що знає англійську та польську мови.
У березні-травні 1941 року в газеті «На зміну» друкується невеличка фантастично-гумористична дитяча повість Владка «Ощадкаса часу» (у 1961 році перевидана під назвою «Позичений час»).
Наступний великий твір Владка — роман «Сивий капітан» (1941), як і «Аероторпеди повертають назад», має антифашистське, антивоєнне спрямування. У романі головний герой виходить на двобій з диктатурою, але всі його зусилля закінчуються трагічно. Приречена на поразку сама філософія життя, яка будується на егоїзмі, жорстокості, зневазі до людей.
Після «Сивого капітана» письменник замовкнув у великій прозі аж на 15 років. Під час Другої світової війни Владко — політичний коментатор на українській радіостанції імені Тараса Шевченка в Саратові. Згодом — спеціальний кореспондент Радінформбюро, власний кореспондент газети «Правда» у Харківській області (1943—1946 рр.), очільник Головного репертуарного комітету (Головреперткому) УРСР (1947—1951 рр.), завідувач українського відділення «Літературної газети» (1951—1956 рр.)Владко Владимир Николаевич // Электронная библиотека «ЛитВек» . У 1944 році стає членом КПРС. Пише оповідання та нариси, присвячені бойовим та трудовим будням.
Лише у 1956 році Владко повертається до свого улюбленого жанру — наукової фантастики: видає перероблений роман «Аргонавти Всесвіту», дає друге життя «Сірому капітану» ( (перша версія, вже підготовлена до публікації у «Дитвидаві», зникла в перші місяці війни в ОдесіВладимир Николаевич Владко // Флибуста ), пише повісті «Позичений час», «Фіолетова загибель», дарує читачам численні оповідання. Упродовж майже двох десятиліть Володимир Владко вів численні авторські науково-популярні радіопередачі для дітей, найпопулярніший із них цикл «Бесіди професора Глобуса»Український фантаст – Володимир Владко // Бібліотечна гавань — 01.10.2018. Твори Володимира Владка перекладено мовами багатьох народів світу — російською, білоруською, болгарською, угорською, литовською, німецькою, сербською, чеською, японською мовами. Роман «Аргонавти Всесвіту» шість разів видавався в Японії.
Театральний критик та перекладач Театральна критика — один з улюблених жанрів літературної діяльності Володимира Владка з 1920-х років. Його перу належать рецензії на театральні вистави, які ставились в УРСР та СРСР, зокрема «Гамлет» Вільяма Шекспіра, «Дон Карлос» Фрідріха Шиллера, «Снігова королева» Євгена Шварца, «На велику землю» Антона Хижняка. Українською мововою Владко переклав п'єси «Глибоке коріння» () Джеймса Гоу () та Арнода (Арно) д’Юссо () (1948), «Голос Америки» Бориса Лавреньова (1950), «Шакали» Авґуста Якобсона (1953), «Будинки вдівця» Бернарда Шоу (1956).
1966 року видана книга Володимира Владка «П'єса і вистава: Нарис з театрознавства».
Псевдонім Свої перші публікації Володимир Миколайович, працюючи газетярем спочатку в Ленінграді, а потім у Воронежі, підписував справжнім прізвищем — «Владимир Еремченко». Але якось у гранках однієї статті було допущено друкарський брак: від першого слова залишилося «Влад», а від другого — закінчення «ко». Так з'явився псевдонім «Владко». Уперше псевдонім зафіксований (після подання справжнього прізвища) під оповіданням «Згадав...» () в газеті «Харьковский пролетарий» від 14 листопада 1926 року № 263.
Нагороди, звання, відзнаки Нагороджений двома орденами «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, Почесною грамотою газети «Правда», двома Почесними грамотами ЦК комсомолу та медалямиВладимир Владко // LoveRead.ec . 1931 — премія на Всеукраїнському конкурсі за роман «Ідуть роботарі» 1973 — нагорода за творчість «Золотий Космонавт», присуджена Міждународним журі з’їзду письменників-фантастів соціалістичних країн в ПознаніВладко Володимир Миколайович // Національна бібліотека України для дітей.
Сімейний стан Володимир Владко був одруженим тричі. Одружений вперше на Ткаченко Христині Данилівні, яка померла 1949 року. Одружений вдруге в 1950 році на Демаш Зої Василівні, 1917 року народження. Розлучився в 1960 роціНастецький, Вячеслав. Сім'я Володимира Владка [Стаття] / Вячеслав Настецький // Володимир Владко. Літературна спадщина. — Том 9: Науково-фантастичний романи, оповідання, статті. — [Одеса]: [Б.в.], 2026. — (Аргонавти Всесвіту). — с.349-359..
Третя дружина — Владко-Рекун Марина (Марієтта) Федорівна (1930-2010) — поетеса, славіст, перекладачка на українську мову творів польських письменників, у 1960-1970-х роках — старший літературний редактор, парторг журналу «Всесвіт». Родом із Сімфеорополя. 1975 року змушена була звільнитись з роботи внаслідок протесту на публікацію в журналі антисемітського роману чехословацького письменника «Ва-банк» (номери 3, 4 за 1975 рік)Сторінки історії. КҐБ проти «Всесвіту» // Всесвіт . Після смерті Володимира Владка Марина Федорівна передала архів чоловіка до Національного музею літератури України.
Син, Борис Владко — художник-оформлювач.
Вшанування На державному рівні
16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році», в якій зазначається про урочисте відзначення на державному рівні 2021 року «8 січня - 120 років із дня народження Володимира Владка (1901-1974), письменника-фантаста, журналіста»
Основні твори «Залізний бунт» («Ідуть роботарі») (1931, 1967) «Аероторпеди повертають назад» (1934) «Чудесний генератор» (1935) «Дванадцять оповідань» (1936)