1. Греко-вірменський папірус — словник V—VII століть 2. Сторінка рукопису XVIII століття граматики Симеона Джугаєці 3. «Словник вірменської мови», том I, Мхітара Севастійського, Венеція, 1749 рік Історія вірменської лінгвістики — історія вірменської лінгвістики налічує понад 1500 років. Початок історії вірменської граматичної думки було закладено в V столітті перекладом «Мистецтва граматики» Діонісія Фракійського, хоча риторика і філософія, мовознавство було знайоме вірменам ще до створення вірменського письма. У V—VII століттях з'являється вірменська лексикографія. З XIII століття, паралельно з давньовірменською, починається вивчення мови, яка претендує, разом з першою, на роль літературної. У школах середньовічної Вірменії велося викладання граматики, за словами у середньовічних вірмен граматика розглядалася не тільки як вивчення зміни мови, але і як вираження розуміння вічних істин. В 1711 і 1727 роках з'являються перші граматики нововірменської літературної мови. На початку XIX століття бере початок порівняльно-історичне вивчення вірменської мови, а остаточне встановлення в 1875 році приналежності останньої до особливої гілки індоєвропейської мовної сім'ї відкрило новий напрямок в історії її дослідження. Вірменське мовознавство мало великі досягнення у XX—початку XXI століття як в самій Вірменії, так і за її межами.

Історія вірменської лінгвістики поділяється на такі епохи:

Перший період — епоха формування принципів статичного дослідження — з середини V-го століття до 1830-х років:

етап — з V-го до перших десятиліть XVII-го століття. етап — з початку XVII до останньої чверті XVIII-го століття. етап — період з появи граматики Чамчяна в 1779 році до 1830-х років.

Другий період — епоха формування принципів історико-порівняльного дослідження — з 1830-х до 1910-х років:

етап — з 1830-х до 1870-х років. етап — з 1870-х до 1910-х років.

Третій період — епоха формування принципів системного дослідження — починаючи з 1920-х років:

етап — з 1920-х до 1950 року. етап — з 1950-го до нашого часу.

Вивчення історії вірменської лінгвістики

Починаючи з початку XIX століття виходили дослідження, які розглядають окремі галузі історії вірменського мовознавства. у «Вірменській граматиці» (1815) дає перелік вірменських граматистів. в «Grammaire de la langue arménienne» (1828) коротко перелічує і дає характеристику виданих до нього граматик вірменської мови, як вірменською, так і іншими мовами, починаючи з V століття. Обидва дослідження стисло передають історію вірменської граматичної науки. У статті «Про вивчення вірменської мови в Європі та наукове значення вірменської літератури» (1860) Мікаел Налбандян коротко перелічує європейських вірменістів, а також деякі з їхніх найважливіших праць, після чого переходить до пояснення важливості дослідження вірменської мови і літератури. Теодор Бенфей в «Geschichte der Sprachwissenschaft und orientalischen Philologie in Deutschland» (1869) повідомляє різні історичні дані про вивчення вірменської мови до середини XIX століття. В «Armenische Studien» (1877) коротко передає історію вірменістики в Європі починаючи від до , особливо виділяючи їхній внесок у галузі порівняльно-історичного вивчення вірменської мови. Незважаючи на невеликий масштаб, дослідження дає достатньо повноцінну картину історії вірменістики даного періоду. У статті «Aperçu de l'étude de la langue arménienne en Europe» (1890) Герасим Езов (Езян) пише про історію розвитку в Європі вірменістики в цілому. Історію вірменістики в Європі розглянув Шрупф у статтях «The Study of armenian in Europe» (1891) і «On the progress of armenians study» (1890—1891). «Вивчення вірменської мови і літератури на Заході» (1895) — переклад і обробка книги Гюстава Шрумпфа. Доповнення Зарбаналяна становлять приблизно половину книги. Дослідження розглядає в цілому історію вірменістики (мова, історія, література тощо) в Європі, починаючи з середньовіччя до кінця XIX століття. Переважно знайомить з біографіями вірменістів, перелічує їхні роботи, повідомляє також про зміст найважливіших з них. Незважаючи на ряд недоліків це узагальнювальна книга про історію вірменістики.

«Віррменістика в Західній Європі. Короткий огляд і бібліографія» (1910) є конспектом дослідження Зарбаналяна, містить багатий бібліографічний список вірменістичної літератури (крім російськомовної), виданої в Європі до цього. У статті «Минуле і сьогодення вірменського мовознавства» (1911) Рачія Ачарян окреслив загальні контури історії вірменської лінгвістики. Тут, хоча і в стислій формі, автор зумів науково обробити тему і привести до деякої системності. Він же склав «Вірменську мовознавчу бібліографію», в якій зібрано 3,8 тис. книг і статей про вірменську мову, виданих як вірменською, так і іншими мовами. у статті «Індоєвропейська сім'я мов та історія вірменського мовознавства» (1912) торкається історії вірменістики в короткий період від Петермана до Хюбшмана, пише також про вірменську діалектологію. предметом свого дослідження «Geschichte der armenischen Philologie in kritischer Beleuchtung nach ihren ethnologischen Zusammenhängen dargestellt» (1930) обрав історію вірменського мовознавства, але книга обмежується переважно Європою і Росією. Генріх Зеллер у статті «Geschichte der indogermanischen Sprachwissenschaft, II. Die Erforschung der indogermanischen Sprachen» (1927) коротко розглядає історію вивчення вірменської мови в Європі.

Історії вірменської лексикографії та її різним аспектам присвячені дослідження 2000-х років Р. Казаряна, Р. Тосуняна, В. Петросяна, Н. Мкртчяна, А. Амаляна, А. Погосяна, В. Амбарцумяна.

Історичний нарис

Перший період

V століття — перші десятиліття XVII століття Ще до створення вірменської писемності вірменською мовою були створені деякі граматичні терміни, що було обумовлено навчанням грецькій мові вірменської знаті та духовенства в період впливу у Вірменії еллінізму. Вже в V столітті у вірмен з'явилася велика кількість праць з граматики. Філософ Єзник Кохбаці у своєму «Спростуванні лжевчень» виробив вчення про характер імен. Він розрізняє «нижні» і «верхні» діалекти. У середині V століття починається перший період історії вірменської лінгвістики.

Важливою подією в ранній історії вірменського мовознавства став переклад Діонісія Фракійського, здійснений у другій половині V століття. Це був один із перших перекладів . У вірменській версії тексту намічається прагнення дуже точно зберегти структуру грецької мови, проте, виходячи зі специфіки рідної мови, перекладач зробив у ньому деякі зміни. Він зазначає 6 відмінків вірменської мови: називний, родовий, давальний, орудний, знахідний і кличний. Було змінено кількості семантичних груп прислівників і сполучників. Розділ про прийменники, де 50 прийменників-префіксів і три суфікси передають 18 грецьких прийменників-префіксів, у подальшому були використані перекладачами грекофільської школи. В ній уперше робиться спроба класифікації приголосних звуків — прості, середні, густі, що стало значним кроком на шляху розвитку фонетики. Перекладач Діонісія сформулював перші орфографічні правила вірменської мови. Так, наприклад, слова можуть закінчиться будь-якими літерами крім ա, ե, ո, ը. Перекладач дуже добре розуміє граматичну теорію грецького тексту і добре володіє вірменською. Сучасні дослідники високо оцінюють цей переклад, хоча це був не просто переклад, а швидше адаптація до вірменської мови.

Перекладом «Граматичного мистецтва» у Вірменії започатковано теоретичну лінгвістичну думку. У ранньому середньовіччі жили перші тлумачі вірменського перекладу Діонісія Фракійського, які поклали початок формуванню власного вірменського мовознавства, протягом VI—XV століть ця праця стала основою граматичної теорії і навчання вірменської мови. У тлумаченнях «Граматичного мистецтва» вивчається давньовірменська мова. Його успішному поширенню і тлумаченням сприяли також типологічні особливості індоєвропейської вірменської мови. Аж до XVII століття він зберіг свій вплив на вірменське мовознавство, до XV століття різними авторами було написано до нього більше 10 коментарів, які мали все більшу складність. Цим перекладом було також закладено основи вірменської граматичної термінології і в цілому принципів створення наукових термінів.

Перший з тлумачів Діонісія — граматик Давид, який жив у V—VI століттях. У тлумаченніЗбереглася у кількох рукописах, серед яких рукописи Матенадарана 1280 року (№ 1746) і 1409 року (№ 1115) вірменського перекладу «Граматичного мистецтва» він дає першу спробу етимології слів. Після нього цим питанням займалися також майже всі наступні стародавні вірменські автори. На відміну від емпіризму Діонісія, Давид підтримує раціоналістичне розуміння граматики як мистецтва. Існує гіпотеза, згідно якої Давид міг бути автором перекладу Діонісія. Тлумачення містить важливий матеріал для історії вірменської лінгвістики і філософії.

З ранньосередньовічних тлумачів Діонісія відомий Анонім VII століття. Останній відрізняється більш ретельним розглядом проблем морфології та діалектології. Примітний його підхід в питаннях про ім'я. Анонім вважає етимологію «аналізом складів у досконалих і первісних словах», який слід зробити через осмислення слова.

Граматик , який жив у VII—VIII століттях, також виступає за раціоналістичне розуміння граматики. Як Давид і Анонім, він досить обережно аналізує питання, що стосуються двоїни, граматичного роду і деякі інші, наявні в перекладі Діонісія.

Ще раніше лінгвістичного характеру питання у своїх коментарях до праці Аристотеля «Про тлумачення» розглядає філософ VI століття Давид Анахт.

У VIII столітті жив Степанос Сюнеці автор двох граматичних праць. Останній пише про центральні і периферійні діалекти вірменської мови, серед останніх згадує корчайський, тайкський, хутський, Четвертої Вірменії, , сюнікський і арцахський. Сюнеці вважав писемність інструментом підтримання правильної мови, а граматику методом підтримання правильної письмової та усної мови, засобом перешкоджання спотворенню мови і встановлення її правил. Він наводить канони вимови окремих звуків і складів, створює принцип класифікації голосних та дифтонгів на підставі їх тональних відмінностей, пише про інтонаційну своєрідності різних видів речень. У вивченні етимології він вважає його відновленням «правильності імен і дієслів», відзначає певний спосіб етимологізації.

Вже ранні вірменські граматики, на відміну від стародавніх греків, безумовно розрізняють поняття «звук» і «письмо». Для першого вживається слово taṙ — буква, в письмовому ж зображенні gir або nšanagir. У вірменському алфавіті кожній фонемі відповідає одна літера, що посприяло однозначному підходу до цієї проблеми.

У IX столітті жив Григор-Хамам, ще один тлумач «Граматичного мистецтва» Діонісія Фракійського. Його робота більше відповідає богословському трактату, ніж граматиці. На відміну від граматиків попередніх періодів, Григор не відрізняється хорошим знанням античної літератури, він аналізує граматичні категорії алегорично, етимологія довільна тощо.