Ованес Крнеці (Кирнеці) (, 1290/92—1347) — вірменський граматик, богослов і перекладач XIV століття. Випускник Гладзорського університету, яскравий представник вірменських уніатів.

Життя і творчість Народився між 1290 і 1292 роками в , пройшов навчання в Гладзорському університеті. У 1328 році вирушив у Мераге до домініканського священика Варфоломія Болонського (за однією версією, за вказівкою свого вчителя Єсаї Нчеці, щоб вести полемічні спори з домініканцямиГригорян Г. М. Очерки истории Сюника. IX—XV вв. — Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1990. — 390 с. ; з іншого — за власним бажанням, в цілях здійснення свого давнього бажання прийняти католицтво і поповнити свою освітуАревшатян С. С. К истории философских школ средневековой Армении (XIV в.). — Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1980. — 79 с. ). Скоро приєднався до послідовників Варфоломія Болонського, вивчив латинську і навчив Варфоломія вірменської мови. Проповідував католицьке вчення, разом з Болонським і своїм однокашником і послідовником протягом короткого часу переклав з латини вірменською значну кількість теологічних, філософських і природничонаукових творів . Особливо намагався привернути до себе колишніх товаришів по навчанню, випускників ГладзораR. Bedrosian Armenia during the Seljuk and Mongol Periods // The Armenian People from Ancient to Modern Times. Vol.1 — New York, 1997. — рр. 269., умовляв їх відректися від Вірменської церкви. Більш патріотично налаштовані представники вірменської інтелігенції називали його «коренем гіркоти», «лютий», «Іудою серед учнів Христа». В 1330 році умовив свого дядька Геворга, голову рідного села Ованеса, прийняти католицтво. З допомогою останнього побудував в Кирні вірмено-католицьку церкву св. Богородиці (Сурб Аствацацин) і заснував Кирнайську домініканську конгрегацію. У 1333 році, після візиту до Римського папи, був призначений духовним проводирем католицької громади області . Помер у 1347 році в монастирі Кирни.

З авторських творів Крнеці до нас дійшли полемічний твір «Послання» (1333 р.), граматична праця «Про граматику» (1344 р.), а також написаний у співавторстві з Варфоломієм Болонським богословський трактат «Книга про два єства і одну іпостасі в Христі» (між 1328 і 1330 рр.). Перший являє собою циркулярний лист, що складається з 19 пунктів, надісланий вардапетам і учням Гладзора, в якому Ованес закликав їх «прийняти помилки нашої нації і примкнути до Римської церкви», намагався довести переваги римсько-католицької церкви, безперспективність боротьби національного духовенства та світських феодалів Східної Вірменії. Другий — «Про граматику» () — був нововведенням у вірменській граматичній науці. Використовуючи праці як вірменських (Вардан Аревелці, Єсаї Нчеці, Ованес Ерзнкаці Плуз), так і латинських (Прісціан) і грецьких (Аполлоній Діскол) граматиків, Ованесу вдалося відійти від усталеної традиції писати вірменську граматику у формі коментаря до «Мистецтва граматики» Діонісія Фракійського , в його роботі спостерігається синтез підходів латинських і вірменських граматиків . Деякі аспекти граматики вірменської вперше вивчені у цій роботі . В основному слідує латинським граматикам, вплив останніх позначився, наприклад, у визначенні граматики або в ототожненні звука і букви .

Примітки