Палеогеогра́фія (з  — древній + географія), історичне землезнавство  — наука про фізико-географічні умови, що існували на Землі в геологічному минулому. Досліджує давню географічну оболонку, її розвиток, історію в цілому і окремих її частин у взаємодії: давню земну кору, рельєф, ґрунти і кори вивітрювання, гідросферу та атмосферу, флору та фауну і, особливо, географічні закономірності їх розповсюдження та існуванняВеклич М. Ф., Матвіїшина Ж. М. (1996). Палеогеографічні дослідження (українська) // «Український географічний журнал» № 2, с. 38-44..

Палеогеографія — частина історичної геології, що дає матеріал для пізнання історії розвитку земної кори і Землі загалом. Одночасно палеогеографія є частиною загальної фізичної географії, що вивчає фізико-географічні умови минулого для розуміння сучасної природи Землі.

Предмет вивчення

Палеогеографія — наука про розвиток географічної оболонки протягом історії Землі.

Напрямки Палеогеографія є цілісною, самостійною наукою і одночасно комплексом наукових напрямків, при цьому частина палеогеографічних галузей розвивається у складі інших наук (геології, біології, екології). Серед основних галузевих напрямів виділяються: палеогеоморфологія палеопедологія палеогідрологія палеокліматологія палеобіогеографія палеоландшафтознаство палеоекологія і палеоекогеографія

Методи Методи палеогеографії базуються на детальному вивченні гірських порід (їх складу, структури, текстури, характеру залягання), а також на вивченні макро- і мікроскопічних органічних залишків.

Теорія палеогеографії. Методологія та методи досліджень: загальнонаукові, спеціальні наукові, науково-технічні. Хронологія й етапність розвитку природи Землі та окремих її регіонів; схеми палеогеографічної етапності природи. Основні частини і галузі палеогеографії: палеогеологія, палеогеоморфологія, палеопедологія, палеогідрологія, палеокліматологія, палеобіогеографія, палеоландшафтознавство, еволюційна екогеографія; загальна, регіональна і прикладна палеогеографія тощо. Теоретико-методологічні засади доголоценової палеогеографії; палеогеографічні пам'ятники та індикатори; реконструкції природи й методи реконструкцій; використання археологічних даних; створення карт давньої природи, давніх ландшафтів і палеоекогеографічних карт. Теоретико-методологічні засади палеогеографії голоцену, її спорідненість і відмінність щодо засад доголоценової палеогеографії; використання історичних даних тощо. Регіональна палеогеографія України та її проблеми; поетапні реконструкції природи та її компонентів, екогеографічних обстановок. Прогнозування й прогноз природи, окремих природних явищ і процесів, екологічних та екогеографічних змін на підставі даних палеогеографії. Палеогеографічні дослідження при пошуках корисних копалин, інженерному і сільськогосподарському освоєнні та картографуванні, екологічних дослідженнях, будівництві. Палеогеографічні основи природокористування в Україні; палеогеографічна експертиза.

Історія Палеогеографія як наука зародилася у надрах геології в другій половині ХІХ столітті, проте перші загальні дані палеогеографічного характеру з'явилися ще наприкінці XVIII ст. (Р. Мурчісон, П. С. Паллас, О. О. Борисяк, М. Барбот-де-Марні та ін.). Стимулом її розвитку стало створення геохронологічної шкали фанерозою, що дала можливість просторово зіставляти одновікові палеогеографічні документи — осадові утворення, форми рельєфу, рештки організмів, різні дані про палеоклімати та ін.

В історії палеогеографії виділяють два етапи: Становлення (друга половина XIX — перша половина XX ст.) — палеогеографічні дослідження здійснювались у складі геологічної науки. Найбільш цінними результатами були атласи палеогеографічних і літолого-палеогеографічних різномасштабних карт, складених для окремих континентів, для території Європи, зокрема України, та частини Азії. Сучасний етап (перша половина XX ст. — наш час) характеризується спеціальними дослідженнями давньої природи, такий підхід сформувався ще в 30-40-ві роки, особливо після Другої світової війни, що знайшло прояв у розвитку досліджень четвертинного періоду. На Міжнародних конгресах INQUA обговорювалось багато питань плейстоценової природи Землі та природи в цілому. Новий імпульс в розвитку отримала четвертинна палеогеографія.

Цей час відзначається новою якістю дослідження доплейстоценової природи в зв'язку з необхідністю: подальшої розробки проблем палеогеографії в зв'язку з вивченням корисних копалин, приурочених до осадових порід; використання даних про давню природу для пояснення розвитку сучасних фізико-географічних умов; використання палеогеографічних розробок для вирішення прикладних і практичних завдань (у інженерній, меліоративній геології, інженерно-геологічних прогнозах та іншому). Карти палеогеографічні

Карти палеогеографічні (; f pl) — карти, що відображають фізично-географічні умови геологічного минулого, розподіл суші і моря, річкову і озерну мережу, характер рельєфу материків і ложа океанів, поширення заледеніння, положення меж природних зон.

Примітки

Джерела та література Ж. М. Матвіїшина. Палеогеографія //

Література

Атлас палеогеографічних карт Української РСР і Молдавської РСР (з елементами літофацій). Масштаб 1:2 500 000 / За ред. акад. АН УРСР В. Г. Бондарчука. — К.: Видавництво АН УРСР, 1960. Стратиграфія УРСР: В 11 т. — К.: Наукова думка, 1963—1975. — Т. 1-11. Мельничук І. В. Палеоландшафти України в антропогені. — К.: ВГЛ «Обрії», 2004. Пазинич В. Г. Топ-5 геоморфологічних та палеогеографічних проблем України / За редакцією В. В. Стецюка. — К.: «Вік принт», 2012. Палеогеографія: навчально-методичний комплекс / М. Я. Сивий. — Вид. 2-ге, допов. — Тернопіль: ТНПУ, 2016. — 116 с. Просторово-часова кореляція палеогеографічних умов четвертинного періоду на території України / Матвіїшина Ж. М., Герасименко Н. П., Передерій В. І. та ін. / За редакцією Ж. М. Матвіїшиної — К.: Наукова думка, 2010. Сіренко І., Іваник М. Палеогеоморфологія: навчальний посібник. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011.

Веклич М. Ф. Основы палеоландшафтоведения / М. Ф. Веклич ; Отв. ред. Галицкий В. И. — К. : Наук. думка, 1990. — 192 с. — ISBN 5-12-001457-7 Вронский В. А., Войткевич Г. В. Основы палеогеографии. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 576 с.

Евдокимов С. П. Основы общей палеогеографии. — Смоленск: Изд-во Смоленского гуманитарного университета, 2005. Евсеева Н. С. Палеогеография (историческое землеведение). — Томск, 2010. — 172 с. Маруашвили Л. И. Палеогеографический словарь. — М.: Мысль, 1985. Палеогеография антропогена: Общая часть / И. М. Рослый. — К. : Вища школа, 1982. — 172 с Рослый И. М. Палеогеография Украины в антропогене. — К.: Вища школа, 1988. Свиточ А. А., Сорохтин О. Г., Ушаков С. А. Палеогеография. — М.: Издательский центр «Академия», 2004. — 448 с. Палеогеография Европы за последние сто тысяч лет (атлас-монография) — М., 1982. Палеогеография. Палеоландшафты / Веклич М. Ф., Сиренко Н. А., Матвиишина Ж. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1977. Палеоклиматы и палеоландшафты внетропического пространства Северного полушария: поздний плейстоцен-голоцен. Атлас-монография / Отв. ред. А. А. Величко. — М.: ГЕОС, 2009.

Посилання Інтерактивний інструмент для візуалізації палеогеографічних даних та даних реконструкції (map.paleoenvironment.eu) Deep Time Maps — надає палеогеографічні карти стародавнього світу Стецюк В. Невеселі роздуми про палеогеографію антропогену. Володимир СТЕЦЮК