Євпато́рія () або Кєзлє́в () — портове і курортне місто на західному узбережжі Криму. Центр Євпаторійського району Автономної Республіки Крим. З 2014 року перебуває під тимчасовою окупацією Росією.
Євпаторія відома своїми термальними джерелами, ропою, лікувальними грязями озера Мойнаки. Щорічно до захоплення у березні 2014 року місто-курорт приймало у своїх здравницях більше 1 млн осіб. На території міста знаходиться 21 свердловина мінеральних вод. Також місто славиться численними дрібнопіщаними пляжами Пляжі України удостоєні нагородою «Блакитний прапор», сприятливими природними умовами, і має статус найбільшої дитячої оздоровниці.
Цей край має багатовікову історію, багату традиціями і унікальними пам'ятками старовини. На території сучасного міста знаходилося грецьке місто-колонія Керкінітида, з часів заснування воно було містом-фортецею Кримського ханства та морським портом. Південно-західна частина Євпаторії курортна, а східна зайнята старими районами міста, з типовим «східним» переплетенням маленьких звивистих вуличок, деяким будинкам на яких більше 300 років. Збереглися навіть будівлі турецьких лазень XVI століття.
Назва У VI—V століттях до н. е. на теренах сучасного міста знаходилося античне поселення Керкінітида (). Існує припущення, що у цього слова той же корінь, що і в сучасних назвах міста Керч (, , дав.-укр. Корчів, , дав.-рус. Кърчевъ) та у назві черкеського племені керкети.
Після османського завоювання у XIV столітті поселення перейменоване у Ґьозлеве́ (), після анексії у 1783 році Криму Росією ця назва переосмислена в Ко́злів (). Кримська назва Кєзлє́в () походить від крим. közlü — з очима, та ev — будинок.
Назва Євпато́рія, перейнята від однойменного історичного міста, було впроваджено російською імператрицею Катериною II в 1784 році в рамках «Грецького проєкту». Козлів та Євпаторія вживалися разом до XIX столітті (один з «Кримських сонетів» Адама Міцкевича називається «Гірський краєвид зі степів Козлова»). У першій половині XX століття українською мовою місто називалося Евпато́ріяРудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. ‒ Х., 1932..
Географія
Географія Євпаторія розташована у південно-західній частині степового Криму на узбережжі Євпаторійської бухти мілководної Каламітської затоки Чорного моря, за 69 км на північний захід від столиці Автономної Республіки Крим — міста Сімферополя (автошлях ). Площа Євпаторії становить близько 65 км². Зі сходу та заходу місто оточене озерами-лиманами (Отар-Мойнакським, Ялі-Мойнакським, Сасик-Сиваським).
Середня висота над рівнем моря становить 10 м. Протяжність Євпаторії з півночі на південь — 4 км, із заходу на схід — 8 км.
Відстань від Євпаторії до різних міст (автошляхами) Одеса ~ 458 км Чорноморське ~ 71 км Київ ~ 812 км Красноперекопськ ~ 112 км Джанкой ~ 141 кмДонецьк ~ 591 км Кілія ~ 665 км Ізмаїл ~ 706 км Сімферополь ~ 64 км Керч ~ 276 км Севастополь ~ 109 кмЯлта ~ 154 кмБахчисарай ~ 86 км
Клімат
У цілому клімат міста є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим (досить часто спекотним) літом.
Середньорічна температура повітря становить 11,5 °C, найнижча вона у січні (0,5 °C), найвища — в липні (22,8 °C). Найнижча середньомісячна температура повітря у січні (−7,2 °C) зафіксована у 1950 році, найвища (7,9 °C) — у 1895 році. Найнижча середньомісячна температура в липні (20,4 °C) спостерігалась у 1985 році, найвища (27,4 °C) — у 1938 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−28,5 °C) зафіксовано в лютому 1911 року, абсолютний максимум (39,1 °C) — у серпні 1929 року.
В останні 100—120 років температура повітря в Євпаторії, як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,0 °C. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.
У середньому за рік в Євпаторії випадає 404 мм атмосферних опадів, найменше — у жовтні, найбільше — у грудні.
Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1918 році, максимальна (625 мм) — в 1939 році. Максимальну добову кількість опадів (91 мм) зафіксовано 5 серпня 1940 року. У середньому за рік у місті спостерігається 102 дні з опадами; найменше їх (5) у серпні, найбільше (13) — у грудні. Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність мають вітри зі сходу, найменшу — з південного сходу і південного заходу.
Найбільша швидкість вітру — взимку, найменша — у травні та влітку.
Природні ресурси
З природних лікувальних ресурсів слід відзначити унікальні грязі та ропу, морські та мінеральні води, повітря і сонце, пісок і цілющі рослини.
Піщані пляжі
У межах міста та в прилеглих місцях берегової лінії розташовані численні дрібнопіщані пляжі. На схід від міста, в районі «Сонечко», пісок пляжів крупніше, трапляються дрібні напівкоштовні камені. На захід від міста тягнеться низка пансіонатів, санаторіїв і піонерських таборів. Внаслідок неконтрольованого видобутку піску з дна моря і в озері Донузлав, ширина пляжів в Євпаторії щорічно дуже сильно скорочується, дно виявилося всипаним безліччю каменів.
Лікувальні грязі та ропа
В околицях міста — на схід і на захід від нього — розкидані озера-лимани Мойнаки, Отар-Мойнакське, Яли-Мойнакське Сасик-Сиваське. Великою лікувальною силою володіють грязі і вода цих озер, висококонцентрований соляний розчин — ропа. Озеро Мойнакське в кінці 1990-х втратило свою цінність як родовище лікувальної грязі в зв'язку з неконтрольованим скиданням у нього прісної води з Північно-Кримського каналу.
Мінеральні води
Перше джерело євпаторійської мінеральної води було відкрито комплексною гідрогеологічною експедицією на території Мойнакської грязелікарні в 1959 році. Це вода хлоридно-натрієва з температурою 39 °C. Пізніше джерела термальної мінеральної води було відкрито на території санаторію Міністерства оборони України та Центральної курортної поліклініки. По вулиці Фрунзе знаходиться бювет євпаторійської мінеральної води.
Райони міста Старе місто. Зберігає планування середньовічного Кезлева. Санаторно-курортна зона (санаторний район, курортна зона). Часто ці два мікрорайони поєднують в один – курортно-санаторний. Свою назву ці мікрорайони отримали через величезну кількість розташованих тут оздоровчих санаторіїв, пансіонатів та готелів. Центр. Переважно багатоповерхова забудова, велика кількість магазинів та іншої інфраструктури. Район Міського Театру. Одно-двоповерхові будинки, забудови приватного сектору, адміністративні будинки. Район центрального ринку. Невеликий район з гарною транспортною розв'язкою, поліклінікою, школою, адміністративними будинками та магазинами. Район Пожежної. Забудова індивідуальними житловими будинками, невелика кількість п'яти та дев'ятиповерхових багатоквартирних будинків. Вокзальний. Район залізничного вокзалу та автовокзалу. Район Кільця. Охоплює приватний та багатоповерховий масиви, розташовані відповідно праворуч та ліворуч від вулиці Перекопської. Пересип. Район розташувався вздовж морського узбережжя (вул. Сімферопольська) - вузька смуга вздовж моря при в'їзді до Євпаторії. Мойнаки. Спальний район із розвиненою інфраструктурою: школи, дитячі садки, лікарні, аптеки, банківські відділення, магазини. Прилягає до однойменного озера (лиману). Поруч – грязелікарня «Мойнаки». Універсам. Один із ділових центрів міста. Забудова, в основному, 5-ти та 9-ти поверхові будинки нової споруди. 5-й мікрорайон (Авіамістечко). Є приватні будинки, дво-, п'яти- та дев'ятиповерхові багатоквартирні будинки. 8-ий мікрорайон. Спальний район, багатоповерхові житлові будинки, переважно 5, 9 поверхів, нові будівлі. 9-ий мікрорайон. Спальний район із багатоповерховими (5, 6, 11, 14 поверхів) житловими будинками. За лінією. П'ятиповерхові будинки, спальний район, що знаходиться за лінією залізниці. Плани. Район забудований приватними домоволодіннями та новими багатоповерхівками. Слобідка. Досить великий район, який складається із приватного сектору. Нахалівка та Товарна. Приватний сектор. Супутник-1 та Супутник-2. Райони котеджної забудови. Айсабай (Супутник-3). Приватний сектор. Ісмаїл-Бей. Великий спальний район з приватними будинками на околиці міста, інфраструктура: магазини, школа, громадський транспорт.
Історія
Стародавній період і середньовіччя
У Євпаторії немає точного дня заснування. Однак, давньогрецький історик Геродот, який жив у V столітті до н. е., в своїх працях згадує про те, що в Таврії на солоному озері використовується для лікування грязь. Пліній Старший у фундаментальній праці «Природна історія» теж писав про Таврію, де землею лікують різноманітні захворювання. А у 1964 році в районі Євпаторії було виявлено і вивчено близько 30 стародавніх поховань, найстарішим з яких від 4,5 до 5 тисяч років. Тут проживали кімерійці, таври і скіфи. Як показують розкопки, на території сучасного міста люди жили ще в III тисячолітті до н. е.
Відомо, що в VI—V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Назва Каркінітида (або Керкінітида) виникла, як припускають історики, від імені Каркіна — засновника міста. Переселенці з Еллади збудували укріплене військове поселення, обнесли його високими фортечними стінами. Від 30-х років IV століття до н. е. місто входило до складу Херсонеської держави, для якої мало велике торгове і стратегічне значення.
У II—I століттях до н. е. місто час від часу контролювало царство Малої Скіфії. Втім, Херсонес, спираючись на покровительство Понтійського царства, а згодом Стародавнього Риму, відстояв свої права на Керкінітиду.
У III столітті місто постраждало від нападів готів, у IV столітті — від вторгнення у місто гунів, (після чого Керкінітида фактично припинила існування).
Після навали гунів через Крим пролягав шлях багатьох інших кочівників. У IV—XV століттях він постійно піддається набігам, печенігів, хозар, половців. У VI столітті відбудовується Візантією. У VII столітті Херсонес в союзі з хозарами фактично виборює у Візантії автономію своїм володінням. У X—XII століттях цей район освоювали й переселенці з Київської Русі. Дуже мало відомостей дійшло до сьогодні про ранньосередньовічний період з історії Керкінітиди. Однак, відомо, що в епоху раннього середньовіччя тут знову виникла фортеця. А у XIII столітті Крим зазнав монгольської навали.
Наприкінці 1470-х років за договором між Менглі Ґераєм I та Мехмедом II Фатіхом біля руїн стародавньої Керкінітиди була збудована фортеця Ґьозльов (у російських джерелах — Козлов), і на всьому півострові лише її порт належав Кримському ханству.
«Ґезльов» у перекладі означає «сто очей», «око-будинок» або походить від османського слова «ґезльо» — наглядай, дивись. Кримські татари назвали фортецю Кєзлєв (Kezlev), що походить від кримськотатарського словосполучення közlü ev («будинок з оком» — можливо, через асоціацію з вогнями будинків, видимими з моря) або від Kezlev («джерело»).
Нова і новітня доба
У XVI—XVIII століттях Ґьозлеве — одне із значних міст Кримського ханстваЗагадка Гьозлевського текіє . За кількістю будинків воно поступалося тільки Бахчисараю. Знане як невільницький ринок місто не раз ставало об'єктом козацьких морських походів (особливо успішний — 1588 рік).
1675 року, під час походу, місто здобули загони Івана Сірка. Ґьозлеве було оточене фортечною стіною, загальною довжиною близько трьох км. Висота її становила 6—8 м, ширина 3—5 м. Стіна побудована у вигляді п'ятикутника, мала п'ять воріт: на схід біля берега моря — Портові ворота, на південний схід — ворота Дров'яного базару, на північну сторону виходили ворота Білого мулли, на північний захід — Земляні ворота, на захід — Кінські ворота.