Доброві́лля — село в Україні, у Близнюківській селищній громаді Лозівського району Харківської області, над річкою Опалиха. До 2020 орган місцевого самоврядування — Добровільська сільська рада. Населення за переписом 2001 р. складає 724 (334/390 ч/ж) чоловік.
Географія
Село Добровілля знаходиться на лівому березі річки Опалиха, є мости. На протилежному березі знаходиться село Ганнівка, примикає село Федорівка.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська68294.20%російська283.87%вірменська30.41%інші/не вказали111.52%Усього724100%
Історія Село засноване 1630 року.
Відомі два поселення. Перше - епохи бронзи (катакомбна, зрубна та бондарихінської культури) - на піщаних дюнах біля озера, в 800 метрах на південний схід від села, площа 100 на 150 метрів. Частина зруйнована кар'єрами. Друге - епохи бронзи і раннього залізного віку. Розташоване вздовж дороги в село Верхня Самара, в 1 - 2 кілометрах на південний схід від села. На південь і південний захід від села, у овразов - три кургану заввишки 1 - 2,5 метрів..
Село було засноване «служилими людьми» для охорони кордонів Російської держави від набігів татар, щоб утримувати (держати) рубіж по річках Опалисі та Самарі. Тому й село мало спочатку назву Надержиново. Пізніше село зростало за рахунок кріпаків, які тікали з польських володінь на Слобідську Україну і оселялись тут по добрій волі. Від слів «добра воля» поселення і дістало свою нову назву. Російський уряд був заінтересований у зміцненні своїх південних кордонів і допомагав біглим кріпакам оселятися на нових землях. Переселенцям виділялась грошова допомога: «на дворові будівлі отаману — сім рублів, черкасам — всім по п’ять рублів».[Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.353, оп.16, ст. 4,7.].
У слободі налічувалося спочатку 12 дворів, у яких проживало 110 мешканців. Добровілля швидко зростало за рахунок переселенців, які несли сторожову службу. Адже село зазнавало частих нападів від татар. Ще й досі на березі річки Самари є залишки насипів, які були спостережними пунктами в ті часи.
У зв’язку з поділом Росії на губернії у 1708 році Добровілля було віднесено до складу Азовської губернії, з 1719 року — до Київської губернії, а з 1802 року — до Павлоградського повіту Катеринославської губернії.На початку XVIII століття населення Добровілля поділялось на вісім сотень, кожна з яких займала окремі частини села. Згодом вони виросли у самостійні населені пункти. І досі жителі інколи називають сучасне село Федорівну, розташовану недалеко від Добровілля, восьмою сотнею. Основним заняттям населення було землеробство і скотарство. Тут вирощували пшеницю, жито, гречку, льон, а також городні та баштанні культури. Розвинуті були також деякі ремесла. Чисельність населення Добровілля постійно зростала. За даними 1859 року Добровілля (або Надержиново) було власницьким селом, у якому була православна церква, 3 ярмарки, 2 заводи, 359 подвір'їв й 1998 (981/1017 ч/ж) мешканців.Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885. ст. 91. В цей час село належало російському графові і великому землевласнику Сумарокову. Його землі, близько 10 тис. десятин, обробляли кріпаки. В період розвитку капіталізму у пореформений період землі графа Сумарокова поступово перейшли до рук дрібних поміщиків та куркульства. Так, поміщик Краснов мав 75 десятин землі, брати Галичі — 60 десятин, куркулі Шевченко, Комісар та інші — по 30—50 десятин. У поміщицьких та куркульських господарствах застосовувалася наймана праця.
У пореформений період в другій половині XIX століття в Добровіллі виник ряд невеликих підприємств по переробці сільськогосподарської продукції. Зокрема, були збудовані паровий млин, олійниця, винокурний завод, кілька вітряків. Двічі на рік, восени і взимку, на центральному майдані села, де розміщувалися графський палац, будинки сільських багатіїв, крамниця, церква, два шинки, відбувалися ярмарки. На них селяни навколишніх сіл торгували переважно сільськогосподарськими продуктами. Добровілля відоме вирощуванням синьої цибулі для промислових цілей, яку продавали не тільки на ярмарках у селі, а й у Ростові, Таганрозі, Катеринославі.
Добровілля рік у рік зростало, розширювало свої межі. На початку XX століття тут налічувалось 3200 жителів. Більшість селян була неписьменною. У початковій школі навчалося лише 50 дітей, здебільшого заможних селян.
Не краще було і з охороною здоров’я. В селі лише інколи бував роз’їзний земський лікар, який подавав медичну допомогу за гроші. Тому й не дивно, що в Добровіллі частим явищем були епідемічні захворювання.
Економічне становище селян було надзвичайно тяжким. Частина селянських господарств мала наділи, які не перевищували двох десятин на сім’ю. Багато господарств не мало коней та сільськогосподарського реманенту. У рільництві використовувалися примітивні знаряддя праці. Врожаю з наділів не вистачало й до нового року. Біднота Добровілля повставала на боротьбу за землю, за поліпшення свого життя.
На початку жовтня 1906 року в селі відбувся великий мітинг селян, на якому жителі Добровілля закликали до захоплення поміщицької землі. Налякані цим виступом, місцеві власті викликали в село загін козаків, який жорстоко розправився з селянами.
В роки першої світової імперіалістичної війни багато жителів села були мобілізовані до армії, у селянських господарствах було реквізовано багато тягла і возів, продовольства. Війна призвела до занепаду селянських господарств у Добровіллі; скоротилися посівні площі, значна частина селян втратила свої мізерні наділи.
З часу революції 1905—1907 рр. аж до перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції аграрний рух в Добровіллі по суті не припинявся. Один з активних виступів селян відбувся влітку 1917 року. Розорені в роки першої світової імперіалістичної війни, не бажаючи чекати розв’язання аграрного питання до скликання Установчих зборів, як закликали Тимчасовий уряд і місцевий земельний комітет, селяни Добровілля в червні 1917 року почали захоплювати поміщицький і куркульський хліб. Зокрема, група селян поділила між собою 77 десятин посівів урожаю, що належали куркулеві Коваленку2.[Подготовка Великой Октябрьской социалистической революции на Украине. Сборник документов и материалов, т.1, 1957, ст.716..
Активну роль у встановленні в Добровіллі Радянської влади відіграв виходець із села робітник-шахтар Г. М. Федорченко, який працював кілька років у Донбасі. Коли повернувся до села, його обрали головою волосної Ради, за рішенням якої колишні поміщицькі землі були поділені між селянами-бідняками. У період боротьби проти німецьких імперіалістів та проти денікінців Федорченко очолював створений групою селян Добровілля партизанський загін, який діяв в районі Павлограда, Краснопавлівки, Близнюків і Добровілля. В роки громадянської війни у районі Добровілля діяли також партизанські загони, очолювані С. Будинським і Є. Кучеренком. На території села відбулося кілька збройних сутичок з білогвардійцями, махновцями та іншими бандами. Від рук махновців загинув комбриг М. А. Карпенко, житель села Т. Л. Кузнецов та інші. Влітку 1919 року, під час бою проти денікінців, загинули комісари Добригін і Канісов. Вони поховані на території села. Трудящі села свято зберігають пам’ять про своїх визволителів.
Після закінчення громадянської війни жителі села активно включились у будівництво нового життя. В Добровіллі організовано ревком на чолі з М. Й. Гутаровим, а також Комітет незаможних селян. Згодом було створено сільську Раду, яка разом із комнезамом спрямовувала селян на відбудову зруйнованого господарства, вживала заходів по боротьбі з голодом. 21 грудня 1922 року в Добровіллі виник перший волосний партійний осередок. До його складу ввійшло три члени партії. На початку 1923 року була створена і комсомольська організація.
Комуністи і комсомольці, члени КНС були організаторами перших колективних господарств. В березні 1929 року в Добровіллі було створено кілька ТСОЗів. До їх складу ввійшло 424 господарства з загальною земельною площею 3424 десятини.
У 1930 році в Добровіллі почала працювати школа машинно-тракторного учнівства. В ній навчали ковальської, слюсарської, теслярської справи. До школи приймали дітей робітників, наймитів та колгоспників, які закінчили чотири класи. На кінець 1931 року в селі було завершено колективізацію індивідуальних селянських господарств. На території Добровілля було створено три колгоспи: ім. Ворошилова, «Гігант», ім. Скрипника, до складу яких увійшли всі найбідніші селяни і середняки. В цих колгоспах у 1932 році були партійні групи. Партгрупа артілі «Гігант» складалася з 3 членів і 8 кандидатів у члени партії, колгоспу ім. Скрипника — з 31 члена партії і 3 кандидатів. В артілі ім. Ворошилова партгрупа налічувала 3 члени партії і 10 кандидатів у члени партії. У рішенні пленуму Близнюківського райкому КП(б)У від 20 грудня 1931 року зазначено, що в Добровіллі «змінилася структура колгоспного сектора, порівняно з минулим роком, поліпшено справу з тваринництвом та організацією праці».
В колгоспі ім. Ворошилова з 1006 членів його на роботу виходятв середньому до 200 чоловік. Решта від роботи відмовляються.Павлоградське повстання. Документи і матеріали ст. 283.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 234 людини..
За рішенням бюро Близнюківського райкому партії від 25 жовтня 1933 року, у Добровіллі створено територіальний партійний осередок, який розгорнув роботу по зміцненню колгоспного ладу, організації хліборобів на боротьбу за вирощування високих урожаїв і піднесення продуктивності тваринництва. В центрі уваги партійної організації були й інші питання — допомога робітничому класу і Червоній Армії. На шахти Донбасу направили понад 20 чоловік. Для військової частини Червоної Армії було підібрано і відправлено 16 коней. У клубі організовувались вечори-зустрічі селян з червоноармійцями.
Трудящі Добровільської сільради в листопаді 1931 року виступили ініціаторами збору коштів на моторизацію прикордонних частин Червоної Армії і викликали на змагання трудівників навколишніх сіл.
У 1936 році трудящі Добровілля, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок, виступили на підтримку Іспанської республіки. Вчителі Добровільської середньої школи внесли у фонд допомоги жінкам і дітям іспанських бійців одноденний заробіток. Збір коштів провели також школярі. Велику грошову допомогу іспанським трудящим подали і добровільські колгоспники.
В 1934 році у Добровіллі було створено машинно-тракторну станцію, яка обслуговувала колгоспи села, а також значну частину сільгоспартілей Лозівського району. Після створення МТС більшість робіт, зокрема оранку та збирання врожаю, було майже повністю механізовано. При МТС виходила газета «Ударник ланів».
У передвоєнні роки значна увага приділялась підготовці кваліфікованих кадрів для колгоспів. У школі машинно-тракторного учнівства оволодівали професією механізатора також дівчата, наслідуючи почин Парасковії Ангеліної. У Добровіллі одною з перших жінок, яка здобула професію тракториста, була М. А. Калашник. Вона сіла за кермо машини в 1935 році. Трактористом також працював до 1941 року чоловік Марії Калашник, який загинув на фронті. Понад 15 років трудяться механізаторами три її брати, а-з 1963 року — і племінник.
Партійні організації, сільська Рада в передвоєнний час добилися певних успіхів у поліпшенні добробуту і культурного рівня трудівників. У селі працювала семирічна школа, клуб із залом на 300 глядачів, бібліотека, лікарня на 30 ліжок, дитячий садок і ясла, кілька магазинів, їдальня.