Нове́ Село́ () — село у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району Закарпатської області України.

На захід від Нового села виявлено кам'яну шліфовану сокиру.

Герб Лазуровий щит перетятий. У першій частині на трьох зелених пагорбах, середній вище, обтяжених срібною хвилеподібною балкою, що супроводжується зверху срібною геральдичною трояндою з лазуровою облямівкою, дві золотих співобернених лисиці, що тримають у лапах срібну перекинуту стрілу, і супроводжуються в правому верхньому кутку золотим усміхненим сонцем, в лівому верхньому кутку - срібним півмісяцем із людським обличчям. У другій частині червоне увігнуте вістря, обтяжене рукою в срібних обладунках, що тримає срібну шаблю, і супроводжуване праворуч Дівою Марією, з золотим німбом і короною, в срібному одязі і червоному плащі, що тримає в правій руці немовля з золотим німбом і золотою державою, а в лівій руці золотий посох, супроводжуваною з обох боків двома золотими шестипроменевими зірками, а ліворуч - срібним рогом достатку із зеленим перцем, золотим колосом і червоним яблуком.Герб села

Історія Перші письмові згадки про Нове Село припадають на 1360 рік під назвою Huihel. Село було заселено родиною Гонт-Пазмань яке вони отримали від короля Андрія III. Від них походили колишні господарі села, члени родини Уйгей, які взяли своє ім'я звідси. До 1946 року — Уйгей, Тісоуйгей. Назва походить від прізвища землевласників — родини Уйгеї, яка бере свій початок від видатного вождя Гунт-Пазманя, що прийшов до Угорщини за часів святого Іштвана. Сучасна назва — невдалий за змістом переклад з угорської мови.

Відомий краєзнавець Елек Фийнєш повідомляв: « Землі села родючі, особливо підходять для чистої пшениці, луки можуть бути кошені двічі. Поселення має великий фільварковий ліс.»

Село відоме також і з судових спорів в 1500-х роках між Уйгеї Дьєрдєм і Бекені Мікловшом із Тисобикеня за землі, які прилягали до Тиси. Справа в тому, що річка міняла русло, порушуючи узаконені розміри їх володінь.

29 і 30 серпня 1717 року на Угочанський комітат здійснили набіг татаро-турецькі війська, вони увірвалися в Нове Село, з якого забрали 9 чоловік. Жителі села брали активну участь в революції 1848-1849-х років. У відповідь на заклик революційного уряду в червні 1848 року в склад 2-ї роти Національної гвардії, яка дислокувалася в Угочанському комітаті, село делегувало 64-х гвардійців, До речі, одним із перших організаторів цієї роти був Уйгеї Йожеф.

на сільських землях був млин Чергеш, хутори Герцега, Уйгеї, Фінта, Кадарча.

В центрі села знаходиться цікава архітектурна пам'ятка — садиба заможної та знатної родини Уйгей (орієнтовно — кінець 19 ст.). На даний час в будівля, яка використовувалась як школа та дитячий садок, пустує та стрімко занепадає.

Присілки

Чонкаш

Чонкаш - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Об'єднане з селом Нове село  рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Згадка у XIX столітті

Релігія

храм Різдва пр. богородиці. 1925. В 1751 р. йдеться про дерев'яну церкву з вежею, забезпечену всіма гарними образами.

Дерев'яну церкву датували 1763 p., але це, очевидно, дата перебудови (або перевезення), бо дерев'яну церкву, що стояла тоді в селі і була перевезена в 1928 р. в сусіднє село — Руську Долину, датують XV ст. Мабуть, тоді розібрано гарну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви.Докладніше: Церква Стрітення Господнього (Руська Долина)Теперішня церква — типова мурована базиліка. У 1991 р. храм повернуто греко-католикам. Над дверима до нави напис угорською: «Збудували Біров і Ґейці 1924—1926».

Напис нижче, від 21 жовтня 1972 p., повідомляє що малювання в церкві виконали Василь Гудан, Степан Маді і Балінт Маді. Місцевий парох Дезидерій Гарайда був ув'язнений у радянських таборах з 1950 до 1955 р.

В користуванні реформатської громади пам'ятник архітектури. Про його вік різні джерела називають різні цифри. Так в «Історії міст і сіл України. Закарпатська область» на сторінці 219 сказано, що він побудований у ХУ столітті. Ботлік Йожеф і Дупко Дьєрдь в книзі «Magyarlakta telepulesek ezredeve karpatolyan» (сторінка 174) пишуть, що церкву побудували в 1236 році, у книжці «Karpatalyai reformatustemplomok» (ст. 90) — в 1220 році. Взагалі, встановити точну дату її будівництва ще не вдалося.

Згідно переказів, костел для католиків збудувала Уйгеї Юстинія. При набігах татар вежа церкви була пошкоджена і тільки в 1895 році відновлена. На прицерковному майданчику знайшли скелети дорослих і дітей. З цього можна зробити висновки, що біля церкви вбивали жителів села. Після перемоги реформації власники села разом із католиками перейшли в реформатську віру, так церква стала реформатською.

В 1913 році церкву перекрили, бо напередодні згоріла покрівля. Є два дзвони. На них надписи, що на пожертвування реформатської громади села під час служіння пастора Сийп Ференца і куратора Дєврі Іштвана в 1909 році вилиті в Шопроні Шелтенгофером Фрідєшом і його синами.

Зараз на вежі дзвони вилиті Егрі Ференцом в Малих Геївцях в 1926 році з написом: «Під час великої війни 1914—1919 передані на гарматне залізо дзвони замінені вилитими на пожертвування тісоуйгеївської реформатської громади при пасторі Сийп Ференцеві і кураторі Уйгеї Йожефові в 1926 році».

Велику роль в житті церкви відіграв пастор Сийп Ференц, який в 1895 році побудував вежу і парафію. Ремонт внутрішній і зовнішній зробили в 1985 році при душпастирі Горкої Борно. До речі, парафію від громади забрали в радянський період і довго не віддавали назад, а повернули тоді, коли це вже були руїни. Вірники вирішили, що побудувати нову парафію буде вигідніше, ніж реставрувати стару. Зараз ведеться її спорудження. Обслуговує громаду пастор Габор Гомокі.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1741 особа, з яких 837 чоловіків та 904 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1856 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток угорська 68,47 % українська 31,21 % російська 0,27 % єврейська 0,05 %

Туристичні місця - садиба заможної та знатної родини Уйгей (орієнтовно — кінець 19 ст.)

- храм Різдва пр. Богородиці. 1925

Примітки