Затисі́вка (до 1946 року — Чума) — село в Пийтерфолвівській сільській громаді Берегівського району Закарпатської області України.
Історія Вперше згадується в 1323 році під назвою Chamafalva.
Саме слово Чома невідомого походження. Можливо, хтось із першопоселенців мав ім'я Чома і на його честь назвали село. Є ще одна версія, що населений пункт назвали так жінки, у яких померли чоловіки під час епідемії чуми, бо в чехословацький час село називали Чума за Тисою, а потім воно трансформувалось в Чому. Українська назва пішла від його географічного розміщення за річкою Тиса.
Населення було дуже бідним, а після епідемії холери в 1893 році, яка винищила більшість чоловіків, Чому стали називати «селом вдів». Перейменування населеного пункту Чума за Тисою проведено указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 червня 1946 року.
У першій половині XVIII століття королівська фіскальна служба відсудила у поміщиків, які не могли надати доказів власності, село, яке тоді повністю впало у кріпацтво.
Із Затисівкою пов'язаний один цікавий епізод церковного життя. Уродженець села о. Іван Сокол в 1949-1954-х роках перебував у таборах ГУЛАГу за принципову відмову прийняти православ'я. Повернувшись у рідне село хворим, почав організовувати греко-католицьку громаду, відновив богослужіння згідно з греко-католицькими канонами. Зокрема, 6 травня 1956 року посвятив паски, 23 і 24 червня провів літургії в селі Чепа, 29 червня 1956 року похоронив 92-х річного М. Євчака за звичаєм греко-католицької церкви.
В грудні 1956 року його викликали у виноградівське відділення КДБ і попередили про незаконні дії при проведені церковних служб і треб. Після цього він зібрав 500 підписів з проханням зареєструвати громаду і поїхав до Москви, але, природно, нічого не домігся. Більше того, 4 лютого 1957 року його заарештували і в ужгородській тюрмі № 1 провели психіатричну експертизу. 20 лютого суд засудив його до примусового лікування в спеціальній психіатричній лікарні, де він пробув до літа 1959 року. Повернувшись додому, змушений був їхати в Росію, помер в Ужгороді в 1979 році.
Церква Успіння пр. богородиці. 1910
У 1775 році церкви в селі не було. У 1847 р. вже є дерев'яна церква. В 1923 р. згадують дерев'яну церкву, хоч вже було збудовано муровану церкву базилічної форми. Зберігся опис дерев'яної церкви: висота стін — 2 м, довжина нави — 9 м, ширина — 6 м, відкритий ґанок завширшки 2 м. В селі побутує легенда про дзвін, котрий під час навали «песиголовців» зняли з дерев'яної церкви і сховали в криниці, але потім не змогли знайти.
Згідно з написом угорською у вівтарі муровану церкву збудували і прикрасили у 1910—1914 роках за славного царювання апостольського царя Франца Йозефа І, високодостойного єпископа Мукачівської єпархії Антона Паппа, декана Василя Кофлановича, священика Августина Шереґія, куратора Івана Сокула. Церкву й іконостас розмалював художник Василь Лісовський (в інших джерелах — Володимир Лісовський). Гарні розписи ще не перемальовані. Фреска на плафоні біля хорів підписана ініціалами WL. Центральна має повний підпис. У 1933 р. церкву ремонтував будівельник І. Тівадар.
Клімат
Населення {| align="ліворуч" rules="all" cellspacing="0" cellpadding="5" style="border: 1px solid #999" |-bgcolor="#FFFFBB" ! 1910 !! 1921 !! 2001 |- bgcolor="#FFFFE8" | align=center|→ 391 | align=center|↘ 329 | align=center|↗ 528
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 528 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 86,55 % угорська 12,12 % російська 1,33 %
Відомі уродженці Андрій Ворон — український громадський, політичний та освітній діяч Закарпаття, письменник, журналіст та перекладач, генеральний секретар Українського Національного Об'єднання.
Туристичні місця
- храм Успіння пр. богородиці. 1910
- В селі побутує легенда про дзвін, котрий під час навали «песиголовців» зняли з дерев'яної церкви і сховали в криниці, але потім не змогли знайти.
Примітки