Становлення та укріплення рабовласницького устрою в усіх областях Стародавньої Італії розтягнулися на декілька століть. Ранні рабовласницькі відносини в VII-VI століттях до н.е. не були чітко виражені певними соціальними класами. По мірі подальшого суспільного розвитку, все більше укріплювалось рабовласництво і зникали залишки первісної організації Кузищин В. И. История Древнего Рима / В. И. Кузищин. – М.: Высш. школа, 1981. – 336 с.,

Соціальний устрій VI – III ст. до н. е. Раби В IV-III століттях до н. е. рабська праця проникає в різні галузі суспільно-економічного життя. В основному, раби оброблювали поля, трудилися у ремісничих майстернях, допомагали у домашньому господарстві. Рабами ставали: військовополонені кабальні боржники існувало також і домашнє рабство.

Заборона боргового рабства у 326 році до н. е. сприяло ще більшому оберненню військовополонених у раби. Ранньорабовласницькі відносини називають патріархальним рабством і виділяють окремо від класичного. При патріархальному рабстві виробництво направлене не на виготовлення товарів, а на ресурси існування рабовласників. Раб ще не розглядався як річ. За ним закріплювалися деякі права людської особистостіМашкин Н. А. История древнего Рима. Учебник. — М.: Высшая шк., 2006. — 751 с.. Зокрема, раба не включали до інвентарю, раб міг виступати у суді, міг бути усиновленим. Найгірше положення було у рабів-військовополонених. Їх нічого не пов'язувало з господарем: ні племені, ні сімейні, ні релігійні чи будь-які інші стосунки. Інколи раби брали участь у потужних повстаннях. Наприклад, у 460 до н. е. році в Римі було потужне заворушення на чолі з Сабіном Аппієм Гердонієм, були задіяні тисячі римських емігрантів та рабів. Уночі їм вдалося захопити Капітолій, але за допомогою тускуланського ополчення повстання було придушене. Далі, у період IV-III століття до н. е. немає свідчень про масові повстання рабів, проте є відомості, що деякі групи вели таємну самостійну боротьбуКовалев С. И. История Рима / С. И. Ковалев. — СПб: издательство Ленинградского университета, 1986. — 742 с..

Клієнти Клієнти — неспроможні та політично безправні люди. У ранньореспубликанський період це була сильна група, що служила головною соціальною опорою патриціївКлієнти // Юридична енциклопедія: [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.. Її значення підкреслюється навіть в «законах XII таблиць», одна з статей яких (VIII, 21) говорить: «Patronus si clienti fraudem fecerit, sacer esto» («Патрон, який обдурив свого клієнта, нехай буде проклятий»). Клієнти вступали в родову організацію патриціїв на правах залежних членів. На них накладалась повинність працювати на землях патрона та виконувати різні господарські завданняТкаченко В. В. Лекції з історії розвитку державно-правових відносин у давньогрецькій та давньоримській цивілізаціях / В. В. Ткаченко. — К: МАУП, 2005. — 382 с.. Інколи клієнти повинні були супроводжувати свого патрона у місто чи на святах. У випадку порушення своїх обов'язків, клієнта могли обернути в рабство. У свою чергу, патрон зобов'язувався захищати клієнта від утисків та захищати його інтереси. До III століття до н.е. більша частина клієнтів вже звільнилось від залежності патронів та отримали земельні наділи. Таким чином, клієнти перетворилися у дрібних землевласників.

Плебеї і патриції та їх боротьба

Одним з основних класів та станів Стародавнього Риму були плебеїПлебеї // Юридична енциклопедія: [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4., що вели боротьбу з найзначнішими представниками римського суспільства — патриціямиПатриции // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017., тими, хто міг простежити свій родовід до першого сенату, запровадженого Ромулом. Спочатку, всі державні установи були відкриті тільки для патриціїв, і вони не могли вступати в шлюб з іншими станами. Плебеї обробляли невеликі земельні наділи, займалися торгівлею та ремеслами. Серед них виділялися заможні плебеї, що боролися за політичні права, в той час як інші — за скасування боргового рабства та отримання землі. Потомство плебеїв називалося incerta proles — «невідоме потомство». Це може означати, що в плебеїв не було батьківського права або воно не визнавалось громадою. Патриціанська знать мала на меті зберегти та закріпити родові звичаї та не допустити плебеїв до владиКапраль М. М.. Патриціат // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 94. — ISBN 978-966-00-1142-7.. Боротьбу плебеїв та патриціїв виділяють у 3 етапи: Середина VI століття до н. е. — 494 р. до н. е. — від реформ Сервія Туллія до встановлення народного трибунату. 494-444 роки до н. е. — від встановлення народних трибун до законів Канулея. 385-287 роки до н. е. — від руху Манлія та законів Ліцинія — Секстія до плебісциту Гортензія. Політичні діячі, наприклад Коріолан, античні автори, як в Царський період, так і в Ранній Республіці думали про плебеїв як про натовп, ледь здатний до розумної думки. Однак у плебеїв була можливість вплинути на зміни. Після низки соціальних виступів вони отримали право займати посади і призначати плебейського трибуна, а також був скасований закон про заборону змішаного шлюбу.

Реформа Сервія Туллія До середини VI століття до н.е. плебеї вважалися чужоземних елементом, їм не довіряли навіть службу у війську. Але численність їх зростала, а військові дії Риму все ставали частішими. Тому за Сервія Туллія плебеї були включені у склад римської громади, стали громадянами (хоча і не отримали усі права, лише право проливати кров за римську землю). Проте все одно найвищі у війську посади продовжували обіймати патриції. У той же самий час, перепис розділила громадян на шість складних класів, відповідно до їхнього майнового стану. Найбагатші були сенаторським класом, ті хто мав, принаймні, 1 000 000 сестерціїв. Членство в класі сенаторів не обов'язково тягло за собою членство в Сенаті. Багатство сенаторського класу було засноване на наявності у них у власності великих сільськогосподарських угідь, та членам цього класу заборонили брати участь у комерційній діяльності. За кількома винятками, всі політичні посади були заповнені чоловіками з сенаторського класу.

Нижче них були еквіти (вершники), з 400 000 сестерціїв, які могли брати участь у торгівлі і формували впливовий діловий клас. Нижче вершників були ще три класу мають власність громадян; і нарешті пролетарі, у яких не було ніякої власності.

Спочатку перепис повинна була визначити всіх придатних на військову службу, потім обмежену лише першими п'ятьма класами громадян (все разом adsidui), включаючи вершників — тих, хто міг дозволити собі утримувати військову кінь. Шостий клас, пролетарі, не могли служити до військових реформ Гая Марія в 108 р. до н. е. Під час республіки класи перепису також служили колегією вибірників Риму. Громадяни в кожному класі були зареєстровані в центуріях, і на виборах від кожної центурії віддавався єдиний голос; однак у більш високих класів було більше центурій, кожна з меншою кількістю учасників. Це означало, що голос багатія мав більше значення, ніж голос бідняка. Від Першої сецесії до плебісциту Гортензія Плебеї спиралися на більшість військових, вели боротьбу за свої права погрозами піти з Риму і заснувати нове місто. Такі відходи отримали назви сецесії. В момент серйозних військових ускладнень, плебеї йшли на Священну гору і вимагали свої інші громадянські права. Унаслідок Першої сецесії було прийнято рішення про створення нової магістратури народних трибунів, які мали право вето на збори патриціїв. Впровадження посади плебейського трибуна, заснованої в 494 році до н. е., слугувало запорукою юридичного захисту проти свавілля патриціїв. У трибунів спочатку був обсяг прав, що давали змогу захистити будь-якого плебея від патриціанського магістрату. Більш пізні заколоти змусили Сенат надати трибунам додаткові повноваження, такі як право накладати вето на законопроекти. Плебейський трибун володів недоторканістю і був зобов'язаний тримати будинок відкритим протягом усього часу виконання службових обов'язків.

У 486 році до н. е. були запропоновані нові аграрні закони Спурієм Кассієм. Він запропонував роздати завойовані землі найбіднішим плебеям, однак його законопроект не пройшовАзаревич Д. И. Патриции и плебеи в Риме: Историко-догматическое иследование. Т. 1-2 / Д. И. Азаревич. — СПб: Общественная польза, 1875. — 569 с.. У 454 році до н. е. за народного трибуна Іцілія були роздані землі на Авентині серед найбідніших громадян. У 449 році внаслідок другої сецесії патриції знову пішли на поступки: був прийнятий закон, який надавав кожному громадянину право апеляції до народних зборів. Одночасно були записані і Закони XII таблиць. Одна у цих законів патриції домоглися зафіксували ущемлення прав плебеїв: був заборонений шлюб між патриціями та плебеями, закріпився інститут клієнтел.

У 449 році до н. е. консули Валерій та Горацій затвердили 3 закони на користь плебеїв: підтверджувалося право недоторканності народних трибун, право апеляції, плебейські збори отримали загальнообов'язкове значення і для патриціїв. Через 5 років (444 рік до н. е.) закон Канулея признав законність шлюбів плебеїв з патриціями, були створені основи для злиття верхівки плебеїв з патриціями в одну соціальну категорію. Була задовільнена важлива вимога плебеїв займати високі посади, однак патриції змогли добитися свого, що плебеї не могли обиратися на посаду консула. В 443 році до н. е. була затверджена нова магістратура цензорів, на яку могли обиратися лише патриції.

У 80-60 роках IV століття до н. е. постала проблема кабальних боржників. Перша спроба скасування боргового рабства була у 80-х роках Марком Манлієм, проте він загину. 10 років пізніше, у 367 році до н.е, за пропозиціями Ліціні та Секстія були прийняті важливі закони: патриціям заборонялося скуповувати у плебеїв більше ніж 500 югерів землі. Законодавці не пішли на повне скасування боргового рабства, проте значно його обмежили. Третій закон започаткував обов'язковий вибір 2 консулів, серед яких один мав бути плебеєм. Аграрна проблема була вирішена частково тим, що у період з 334 до 287 року до н. е. Рим заснував 18 нових колоній, у яких земля роздавалася найбіднішім громадянам. У 326 році за законами трибуна Петелія було скасоване боргове рабство. З цього моменту римські громадяни не могли відповідати за борг особистою свободою.

У 312 році до н. е. цензор Аппій Клавдій вдосконалив комунікації та інфраструктуру (Аппієва дорога, водопровід). Окрім цього, з його пропозицією, римські безземельні громадяни мали право голосувати в міських та сільських округам, тим самим розширив їх політичні права. У 300 році до н. е. були прийняті закони, до допускали плебеїв до жрецьких осад, а в 287 році до н. е. законом Гортензія було підтверджено, що рішення плебісциту було обов'язкове і для патриціїв.