Сьогунат Мінамото — перший всеяпонський військово-феодальний уряд верховно аристократичного правління, що діяв протягом 1192—1333 рр. Заснований родом Мінамото. Столиця знаходилася в місті Камакура. Сьогунат проіснував 142 роки — за цей час його очолювали одинадцять правителів: три сьогуна з клану Мінамото, два — з клану Фудзівара. Останні шестеро правителів були імператорськими принцами крові. В історії цей період отримав назву період КамакураКоваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. — К.: Дух і Літера, 2013. — С. 54..
Утворення нового політичного центру Однією з визначальних рис нового етапу історії Японії було утворення нового політико-адміністративного центру на сході країни, в районі Канто. В кінці періоду Хейан Мінамото-но Йорійосі, в тоді ще мало відомому селі, побудував храм бога війни Хатімана, якого шанували як божество-охоронця роду МінамотоГлавева Д. Г. Распространение буддизма в Японии: синто-буддийский синкретизм // Проблемы Дальнего Востока. — 2001. — № 3. — С. 139—151.. Мінамото-но Йосітомо, батько Мінамото-но Йорітомо, неподалік від родового храму, в Камакура, побудував свій палац. Мінамото-но Йорітомо в 1180 році вирішив там же заснувати свою військову ставку «уряд в наметовому штабі» (бакуфу). Йорітомо побудував новий храм Цуругаока Хатімангу, палац Окура і проклав вулиці. Його найближчі соратники також побудували свої палаци неподалік. Таким чином, наприкінці XII століття в Японії утворилося відразу два політичних центри в різних районах країни, що стало визначальною рисою всього історичного періодуПасков С. С. Япония в раннее средневековье. — М.: Наука, 1987. С. 67..
Боротьба Мінамото-но Йорітомо за владу
Творцем першого в історії Японії сьогунату (бакуфу) вважається Мінамото-но Йорітомо, але в історіографії він називається Мінамото-Ходзьо бакуфу. Саме Ходзьо заклали основи васальних відносин і заснованої на них адміністративної системи. Крім того, власне сьогунський рід Мінамото перервався після смерті 3-го сьогуна Санетомо (молодшого сина Йорітомо), і наступні шість сьогунів походили з вищих аристократичних будинків Хейан. Доля Мінамото-но Йорітомо досить типова для свого часу. Батько Йорітомо був одружений з донькою Фудзівара-но Суенорі, що наблизило його до імператорського дому, особливо до імператора Тоба, який згодом відрікся від влади. Майбутній сьогун жив і виховувався в столиці. Після загибелі батька і братів в Хейдзі-но ран в 1160 році Йорітомо був змушений тікати, але був спійманий і засланий на півострів Ідзу — традиційне місце заслання. У 13 років хлопчик не просто втратив батька, сім'ю, звичне оточення, а й став головою будинку Мінамото, що накладало великі зобов'язання.
Оточення Йорітомо в Ідзу становили Іто Сукетіка і Ходзьо Токімаса, які виконували обов'язки його охоронців. Близькість до району Канто — місцевості, де будинок Мінамото мав давню і міцну підтримку, визначили його подальшу долю. Ймовірно, ще одним важливим фактором стало його одруження в 1177 році з Ходзьо Масако, дочкою Токімаса. У 1180 році принц Мотіхіто звернувся до воїнів Мінамото, з проханням виступити проти ТайраЭйдус Х. Т. История Японии с древнейших времен до наших дней. М., 1968. С. 38-45.. За підтримки Ходзьо Токімаса Йорітомо почав війну, що завершився повним розгромом ТайраПовесть о доме Тайра: Эпос (XIII в.) / Пер. со старояп. И. Львовой. Москва, 1982. C. 99..
Конфлікт всередині будинку Мінамото
Напруженість в державі погіршувалася конфліктом в будинку Мінамото. Мінамото-но Йосіцуне був 9-м сином Йосітомо і однокровним братом Йорітомо. До 15 років він ріс і виховувався в Курама-дера, недалеко від Хейан. Потім так само, як і старший брат, він був змушений тікатиNakamura Hajime. A History of the Development of Japanese Thought. Vol. 1, 2. Tokyo, 1967. P. 89-105., знайшовши притулок на півночі країни в провінції Муцу в Хіраїдзумі у Фудзівара-но Хідехіра (рід північних Фудзівара або осю Фудзівара, не був пов'язаний родинними узами з Фудзівара секканке, але мав тісні кровні зв'язки з місцевими північними родами Абе і Кійохара).
Йосіцуне виступив на стороні брата в 1180 році в його боротьбі проти Тайра-но Кійоморі, і відразу продемонстрував неабиякий полководницький талант. Саме тактичні рішення Йосіцуне дозволили розбити велику за чисельністю армію Тайра, і змусили останніх покинути столицюСыма Цянь. Исторические записки (Ши Цзи). Т.1. М., 1972, т.2, 1975. С. 74.. Після цієї блискучої перемоги Йосіцуне став командувачем армії Мінамото, і його політичне значення в державі помітно зросло. Він мав успіх при дворі: екс-імператор Госіракава не приховував до нього свого розташування і призначив його главою кебіісіте («поліцейського управління»), попередньо не повідомивши бакуфуKitagawa, Joseph. On Understanding Japanese History. — Princeton University Press, 1987. P. 73-78..
Необережна згода Йосіцуне викликала невдоволення Йорітомо, що призвело до його заміни на посаді командувача військами Мінамото іншим з братів, Норійорі. Однак після низки невдач нового командувача, Йосіцуне знову отримав наказ очолити війська, в результаті чого він лискуче провів бій при ДанноураMark Teeuwen, Fabio Rambelli. Buddhas and Kami in Japan: Honji Suijaku as a Combinatory Paradigm. — London: RoutledgeCurzon, 2002. P. 25-28..
Як не парадоксально, успіх Йосіцуне розгнівав Йорітомо до такої міри, що він навіть не допустив брата в Камакура, коли той збирався доставити туди полоненого Тайра-но Мунеморі. Йосіцуне ще якось намагався відновити стосунки і направив братові лист, в якому запевняв його у своїй відданості і вірній службі. Але, як часто буває, в конфлікт втрутилася третя сторона, екс-імператор Ґо-Сіракава, який переслідував власні політичні інтереси. Він наказав Йосіцуне виступити проти «бунтівника» Йорітомо, і таким чином він спровокував відкритий конфлікт між братами. В результаті, Йосіцуне був змушений бігти, ховаючись спочатку в горах Йосіно, а потім на півночі, в провінції Муцу, у свого давнього покровителя. Цікаво, що під час «війни гемпей» (між Мінамото і Тайра) Фудзіварі-но Хідехіра в Муцу вдалося зберегти нейтралітет. Проте, невдовзі Хідехіра помер, і дім очолив його син Ясухіра, який під тиском Йорітомо виступив проти Йосіцуне. В 1189 році у віці 30 років Мінамото-но Йосіцуне покінчив життя самогубствомЕлисеев, Даниэль. История Японии: между Китаем и Тихим океаном: [пер. с фр.] / Даниэль Елисеев. — Санкт-Петербург: Евразия, 2008. — c.219-220..
Після того, як Фудзівара-но Ясухіра привіз голову Йосіцуне, Йорітомо спробував знайти привід для початку військових дій проти осю Фудзівара і звернувся до двору за отриманням наказу про покарання «бунтівників», які переховували від розшуку Йосіцуне. Двір такого дозволу не дав. Екс-імпіратор Ґо-Сіракава, намагався послабити Йорітомо, скориставшись конфліктом між братами, все ще сподіваючись досягти своєї мети. У 1189 році Йорітомо, так і не отримавши розпорядження двору, виступив проти Фудзівара на чолі загону в одну тисячу вершників. Йорітомо знадобилося менше місяця, щоб придушити опір: його загін увійшов в Хіраїдзумі — столицю володінь Фудзівара — і взяв у полон Ясухіро. Тоді двору нічого не залишалося, як визнати правильність дій Йорітомо. Двір видав указ про покарання Фудзівара. Прекрасне місто, створене трьома поколіннями Фудзівара, було зруйноване, а провінції Муцу і Дева увійшли до володінь Мінамото-но Йорітомо.
Політико-адміністративний устрій сьогунатів Однією з головних вимог Мінамото-но Йорітомо до екс-імператора Ґо-Сіракава було надання йому права особисто призначати дзіто — «керуючих земельним володінням»John Breen, Mark Teeuwen. Shinto in History: Ways of the Kami. — Honolulu: University of Hawaii, 2000. Vol. 7. — P. 145., і сюго — «військових губернаторів провінції». Установа цих двох адміністративних посад була необхідна, головним чином, для врегулювання пов'язаних з земельними володіннями протиріч між хейанською аристократією і воїнами, які використовували «право сильного» в період «війни гемпей». У районах Канто і частині Кінай нова посадова система почала працювати в 1190—1199 рр.
Встановлення контролю над земельними володіннями
Термін дзіто вперше з'явився в IX столітті, але означав вид земельного володіння, а не посаду людини. Однак уже в XI столітті в ряді документів, пов'язаних з сьоен, рекомендувалося звертатися до дзіто, щоб вирішити ту чи іншу спірну ситуацію. У 60-80 роках XII столітті будинок Тайра призначав в свої володіння дзіто з числа відданих васалів, щоб підтримувати порядок і стежити за збором податку. Тоді це нововведення стосувалося виключно земельних володінь Тайра, але з 1185 року влада бакуфу отримали право призначати дзіто в усі володіння як аристократії, так і церкви.
Власники сьоен змушені були погодитися з появою в їх володіннях сторонніх «контролерів», здебільшого воїнів Канто. В сьоен дзіто (назва посади керуючого приватним або суспільним господарством):
• збирав податок для власника сьоен;
• мав право судити та карати за нетяжкі злочини;
• очолював адміністрацію володіння і мав право призначати її чиновником даної;
• був відповідальний за всі роботи в сьоен, будівництво і підтримку іригаційних споруд, доріг. За це дзіто отримував спадкове право на володіння ділянкою землі в підвідомчому йому сьоен.
Для бакуфу, що володів військовою силою, було важливо не стільки юридичне право на володіння землею, скільки встановлення свого реального контролю в тому чи іншому сьоен і, зрозуміло, на провінційному рівні. Для цього і треба було введення посади сюго, хоча вона теж не була новою. В епоху Хейан існували тимчасові посади орьосі і цуйбусі — спеціальних контролерів або керуючих, які призначалися імператором в особливих випадках (військових конфліктах, земельних суперечках). Як правило, на ці посади обиралися представники місцевої знатіHenshall, Kenneth (2012). A History of Japan: From Stone Age to Superpower. London: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-34662-8. Vol. 3. — P. 60-74.. Сюго мали наступні обов'язки:
• набір воїнів провінції для вартової служби, і для служби на час воєнних дій;
• підтримання порядку в провінції і, у випадках необхідності, арешт злочинців.
На ці посади, які в більшості випадків ставали спадковими, призначалися найбільш віддані воєначальники сьогуна, часто вже займали якісь посади в провінційних управліннях. Такими були глави будинків Міура, Тіба, Ояма. Сюго, володіючи військовою силою, під приводом переслідування злочинця вторгались в сьоен, привласнювали собі землі арештованого, або просто захоплювали ті чи інші ділянки.
Зважаючи на все, введення адміністративних посад дзіто і сюго давало можливість бакуфу встановити певний контроль над землями і людьми, хоча протягом усього існування першого сьогунату управління як земельними володіннями, так і провінціями зберігалося, здебільшого, в руках колишніх власників.
Формування васальних відносин
Гокенін (яп. «людина знатного дому», «слуга роду») — самурай, який перебуває у прямій васальній залежності від аристократичного роду або сьогуна у Японії X—XIX ст. Гокенін — ввічлива форма слова кенін (家人), яким з X століття позначали домашніх слуг знатного походження, що прислуговували столичній аристократії або були васалами регіональних самурайських родівJohn Whitney Hall, Peter Duus (1990). Yamamura Kozo (ed.). The Cambridge History of Japan (Hardcover). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-22354-6. Vol. 12. — P. 464.. З XI століття гокеніни виступали основною бойовою силою цих родів і називалися «молодецькою дружиною» (郎党, рото). Вони мали під своїм командуванням декількох кінних лучників, зазвичай родичів, і піхотинців незнатного походження. В обов'язки гокенінів на службі сьогуна входило:
• нести сторожову службу у імператорському палаці;
• здійснювати охорону палацу сьогуна в Камакура;
• охороняти кордони країни від вторгнення чужинців;
• виконувати військову службу у разі збройної агресії — війни.