«Джону дали зброю» () — американський драматичний антивійськовий фільм року, написаний режисером Далтоном Трамбо на основі його однойменного роману. У головних ролях Тімоті Боттомс, Джейсон Робардс, Дональд Сазерленд, Діана Варсі та Кеті Філдз. Заснований на однойменному романі Трамбо, та особливій писемній співпраці з Луїсом Бунюель. Фільм був випущений на DVD у США 28 квітня 2009 року через Shout! Factory, із деякими особливостями.

Молодий американський солдат Джонні Бонем останнього дня війни зазнає страшного каліцтва, втрачає здатність рухатися і відчувати. Його використовують для медичного експерименту, визнавши позбавленим свідомості. Увесь час Джон балансує між реальністю та маренням: уві сні його навідують батьки, друзі, кохана дівчина і Ісус Христос. Джон намагається віднайти сенс свого існування.

Сюжет У Першу світову війну до шпиталю доставляють молодого американського солдата Джона. Після влучання артилерійського снаряда він втратив очі, вуха, рот, ніс і кінцівки. Санітари визнають його позбавленим свідомості та роблять висновок, що його існування більше не має сенсу. Але оскільки мозок Джона зберіг деякі функції, його внутрішні органи функціонують, а також він виконує мимовільні рухи. Це робить тіло Джона чудовим об'єктом для експерименту.

Насправді Джон лишився притомним і здатним міркувати, що робить його в'язнем у власному тілі. Перебуваючи між реальністю та фантазією, він згадує своє колишнє життя. Джон пішов на війну частково через почуття обов'язку, частково під впливом знайомих, відмовившись від відстрочки. Його дівчина Карін не схвалювала цього рішення, але вони провели разом ніч перед відправкою Джона на фронт. Карін закликала Джона втекти і обіцяла переховувати, але він відмовився.

Повертаючись у реальність, Джон не розуміє, чому він нічого не бачить і не чує, але відчуває біль і дотики. З цього він робить висновок, що був поранений і перебуває у лікарні. Поступово Джон усвідомлює, що в нього ампутовані руки і подумки протестує проти рішення їх відрізати.

Наступні спогади показують як Джон передчував лихо та спілкувався з товаришами. В уявній зустрічі з Ісусом Христом, перед плаванням до Франції, солдати обговорювали як і коли вони помруть. Джон пригадує слова матері про те, що любов рятує від усього. Він кличе свого батька, та пригадує як той ставився до життя, вважаючи себе незначною, непотрібною людиною. Тому батько покладав надії на сина, що він зробить якийсь шляхетний вчинок.

Джона поміщають у окремій кімнаті, подалі від сторонніх людей. Він відчуває як медсестра обслуговує його, та сподівається на одужання. Але потім усвідомлює, що його стан гірший, ніж здавалося спершу: Джон більше не має обличчя, його годують через трубку. Він втішає себе думкою, що все це сон.

У своїй уяві Джон зустрічає Христа, який радить «кричати, щоб прокинутися». Джон заперечує, що він не може цього зробити і сон для нього не відрізняється від реальності, бо Джон однаково ніде нічого не контролює. Христос тоді каже сподіватися на диво. Джон міркує, що він, можливо, вже мертвий. Друга медсестра вимагає від першої кращого ставлення до Джона, навіть якщо він не помітить різниці. Відчуваючи сонячне проміння, Джон відчуває велику радість.

Намагаючись підрахувати скільки часу минуло, Джон одного разу розуміє, що провів у лікарні вже рік. Його спогади показують бої на фронті та фантастичну сцену з цирком. Він переживає уявну зустріч з Карін, якій пропонує жити з ним у фантазіях, лишаючись вічно молодою. Але вона зникає і закликає тікати. Низка сцен демонструють, що Джоновий батько знаходив сенс життя у дрібних радощах. Карін грайливо дорікає Джону, що він покинув її.

Зрештою, Джон спілкується зі своїми лікарями, б'ючись головою об подушку азбукою Морзе, вимовляючи «допоможіть», щоб показати, що він притомний. Його запитують через доторки, чого він хоче, і він просить армію Сполучених Штатів покласти його у скляну труну в рамках фрік-шоу, щоб продемонструвати жахи війни. Коли йому кажуть, що це суперечить правилам, він відповідає, неодноразово благаючи про евтаназію.

Зрештою Джон розуміє, що армія США не виконає жодного з його бажань. Його співчутлива медсестра намагається вбити його, перетиснувши дихальну трубку, але її керівник зупиняє її, перш ніж Джон встигає померти. Зрештою, Джон залишається сам у своєму ліжку в підсобному приміщенні лікарні, слабко повторюючи собі: «S.O.S. Допоможіть мені».

У ролях

Сприйняття Фільм отримав неоднозначні відгуки. Роджер Еберт високо оцінив його, написавши, що Трамбо впорався з матеріалом, «як не дивно, не стільки антивоєнним, скільки про-життєвим. Можливо, саме тому я ним захоплююся. Замість того, щоб детально розглядати іронічні тези про „війну, щоб припинити війну“, Трамбо вперто залишається на людському рівні. Він дозволяє своїй ідеології вирости з його персонажів, замість того, щоб нав'язувати її згори».

Роджер Грінспун з The New York Times, однак, заявив, що значна частина фільму була «сумішшю кліше, приблизних сентименталізацій та фантазій. У будь-яких термінах, які я можу визнати та, можливо, прийняти, „Джонні дали зброю“ — це приголомшливо поганий фільм».

Джин Сіскель з Chicago Tribune повідомив, що переглянув його двічі, і хоча після першого перегляду він вважав його «таким же жорстоко ефективним, як будь-який антивоєнний фільм», після другого він змінив свою думку, відчуваючи, що «він взагалі не спрацював», кольорові сцени з ретроспекціями були «погано зіграні та написані», а сни «часто надто деталізовані та ледь ілюзорні. У чорно-білих сценах Трамбо набагато дисциплінованіший та ефективніший».

Вплив Японський режисер Акіра Куросава називав фільм «Джонні дали зброю» одним зі своїх улюблених фільмів.

У пісні 1988 року «One» треш-метал гурту Metallica є центральний персонаж, подібний до того, що був у фільмі «Джону дали зброю», а музичний кліп, випущений на початку 1989 року, містить кілька уривків з фільму.

Примітки

Посилання