Ро́берт Джеймс «Бо́ббі» Фі́шер (; , Чикаго — , Рейк'явік) — американський шахіст, гросмейстер (від 1958 року), одинадцятий чемпіон світу з шахів (1972—1975). Єдиний представник Заходу, який перервав гегемонію радянських шахістів після Другої світової війни. Восьмиразовий чемпіон США. Багато спеціалістів вважає його Найвизначніший шахіст усіх часів: Böhm & Jongkind 2003, pp. 47 (інтерв'ю Реє), 91 (інтерв'ю Тіммана), 113 (інтерв'ю Шорта). Hartston 1985, p. 157. Levy 1975, p. 9. Lombardy 2011, p. 220. Müller 2009, p. 23. Schonberg 1973, pp. 271, 302. Waitzkin 1993, p. 275 (цитує Каспарова). Wilson 1981, p. 171.Ймовірно найвизначніший шахіст усіх часів: Böhm & Jongkind 2003, pp. 133–34. Divinsky 1990. p. 67. Eade 2011, p. 308. Euwe 1979, p. ix. Golombek 1977. p. 117. Kasparov 2004, p. 490. Mednis 1997, p. xiii. Soltis 2003, p. 9. Wolff 2001, p. 273..
Був шаховим вундеркіндом: у 13 років блискуче переміг у партії, відомій як «». У 14 років став чемпіоном США, а в 15 років — наймолодшим до того часу гросмейстером і наймолодшим учасником турніру претендентів на звання чемпіона світу. У 20 років Фішер виграв чемпіонат США 1963–64, здобувши 11 перемог в 11 партіях — єдиний ідеальний результат в історії цього турніру. Його книжку «Мої 60 пам'ятних партій», опубліковану 1969 року, вважають однією з основних для підвищення шахової майстерності. Він виграв міжзональний турнір 1970 року з рекордною перевагою над найближчим переслідувачем у 3½ очка, а також виграв у цей час двадцять партій поспіль, у тому числі дві безпрецедентні серії з рахунком 6–0 кожна в рамках претендентських матчів. У липні 1971 року став першим офіційним .
1972 року Боббі Фішер став першим американським шахістом, якому вдалося виграти титул чемпіона світу. У матчі за звання чемпіона світу, що відбувся в Рейк'явіку, він переміг представника СРСР Бориса Спаського. Розрекламований як вияв протистояння між США і СРСР за часів «холодної війни», той матч привернув більше уваги у всьому світі, ніж будь-який чемпіонський поєдинок з шахів до та після нього.
Ще змалку Фішер відзначався неординарними, часто скандальними вчинками й публічними заявами. 1975 року він відмовився захищати чемпіонський титул, не дійшовши згоди з ФІДЕ щодо однієї з умов матчу. Відповідно до правил ФІДЕ, у квітні 1975 року новим чемпіоном світу без боротьби оголосили Анатолія Карпова, який став переможцем відбірного кандидатського циклу.
Після втрати титулу чемпіона світу Фішер став відлюдником, іноді з нестійкою поведінкою, перестав брати участь у змаганнях і уникав публічності. 1992 року знову з'явився на публіці й виграв неофіційний , який відбувся в Югославії. Його участь призвела до конфлікту з урядом США, оскільки цим він порушив . Зрештою уряд США видав ордер на його арешт. 13 липня 2004 року шахіста заарештували в Японії за незаконне проникнення на територію країни. Згодом влада Японії дозволила йому виїхати до іншої країни, незважаючи на вимогу екстрадиції з боку уряду США. 2005 року Фішер отримав ісландський паспорт і громадянство відповідно до спеціального закону ісландського Альтингу. Це дозволило йому жити в Ісландії аж до смерті у 2008 році.
Фішер зробив вагомий і тривалий внесок у шахи. Вирізнявся надзвичайною працездатністю, фанатичною відданістю цій грі, енциклопедичністю знань шахової теорії. Він читав фахову літературу російською, сербською, іспанською та німецькою мовами й завжди проявляв у змаганнях повну обізнаність у всіх стадіях шахової партії.
Життєпис
Походження Роберт Джеймс Фішер народився 9 березня 1943 року в в Чикаго (штат Іллінойс)Brady 1973, p. 2.. У свідоцтві про народження його батьком записаний Ганс-Герхард Фішер, також відомий як Герардо Лібшер, німецький біофізик. Його мати, Регіна Вендер-Фішер, громадянка США, народилась у Швейцарії, її батьки — польські євреїEdmonds & Eidinow 2004, p. 313.«…she appears to have been religiously unobservant». Edmonds & Eidinow 2004, p. 27.. Регіна виросла в Сент-Луїсі (штат Міссурі), стала вчителькою, медсестрою, а потім лікаркою.
Закінчивши коледж, юна Регіна вирушила до Німеччини, щоб відвідати свого брата. Там вона познайомилася з генетиком і майбутнім лауреатом Нобелівської премії Германом Джозефом Мюллером, який переконав її переїхати до Москви, щоб вивчати медицину. Вступила до Першого Московського державного медичного університету імені І. М. Сєченова, де зустрілася з Гансом-Герхардом, з яким одружилася в листопаді 1933 рокуBrady 2011, pp. 7–8.. 1938 року в Ганса-Герхарда і Регіни народилась дочка, . Повернення антисемітизму за часів Сталіна спонукало Регіну перебратися з Джоан до Парижа, де вона стала вчителькою англійської мови. 1939 року загроза німецького вторгнення змусила її вирушити з донькою до Сполучених Штатів. Регіна і Ганс-Герхард розійшлись у Москві, хоча оформили розлучення вони лише 1945 року.
На момент народження сина Регіна не мала власного житлаBrady 2011, p. 8.. Щоб прогодувати сім'ю, вона змінила багато різних робіт і шкіл по всій країні. Брала участь у політичній діяльності й самотужки виростила Боббі та Джоан«Перед тим, як переїхати до Нью-Йорка, родина жила в [Каліфорнії, Айдахо, Орегоні, Іллінойсі й Аризоні]. Гнучкій від природи й відчайдушній Регіні довелося перебрати гідну подиву низку робіт. На початку і в середині 1940-х років вона була зварювальницею, вчителькою, клепальницею, працівницею ферми, асистенткою токсиколога і стенографісткою». Brady 2011, p. 9.Edmonds & Eidinow 2004, p. 5..
1949 року сім'я переїхала на Мангеттен«На початку 1949 року Регіна Фішер переїхала разом із Джоан та Боббі на Східну Тринадцяту вулицю у Мангеттені, де найняла найдешевше житло, яке могла знайти. З вікна було видно задній вхід до кухні знаменитого ресторану „У Люхова“, де іноді обідали найкращі шахісти. Родина Фішерів ніколи не могла дозволити собі поїсти там. Іржава пожежна драбина загороджувала вхід у квартиру, там була лише одна маленька спальня, зате орендна плата становила лише 45 доларів за місяць». Доповідь ФБР від 24 серпня 1953 року (SAC, New York, 100-102290). Процитовано в Brady 2011, p. 10., а наступного року в Бруклін (Нью-Йорк). Там Регіна вчилася на магістра в галузі сестринської справи й згодом почала працювати за спеціальністю.
Пал Немейні, можливий батько Фішера 2002 року Пітер Ніколас і Кліа Бенсон з газети The Philadelphia Inquirer у своєму розслідуванні вперше оприлюднили джерела, де йдеться про те, що біологічним батьком Фішера був , фізик і експерт із механіки рідини та прикладної механікиNicholas, Peter, and Clea Benson. «Life is not a Board Game». The Philadelphia Inquirer, February 8, 2003.. Упродовж 1950-х років ФБР перевіряло Регіну і коло її знайомих на предмет симпатій до комунізму, а також її попереднє життя в Москві. Згідно з файлами ФБР, Ганс-Герхард Фішер ніколи не бував у Сполучених Штатах, тоді як Пал Немейні надзвичайно цікавився вихованням Боббі ФішераBöhm & Jongkind 2003, p. 22.Regina Fischer entry, passenger manifest, , January 18, 1939, p. 74, line 6, accessed January 20, 2008 via ancestry.com. Там також ідеться, що Регіна і Немейні не тільки мали стосунки в 1942 році, а й що Немейні щомісяця платив Регіні аліменти й далі оплачував навчання Боббі до своєї смерті в 1952 роціBöhm & Jongkind 2003, pp. 22, 135..
Шахові починання
Дитинство в бідноті У березні 1949 року 6-річний Боббі і його сестра Джоан навчилися грати в шахи, прочитавши інструкцію до комплекту гри, який купили в цукерні«Одного дощового дня в березні 1949 року, коли Боббі щойно виповнилося шість років, його сестра Джоан… купила пластиковий шаховий набір за 1 долар у цукерні [розташованій нижче по вулиці]… Ані Джоан, ані Боббі раніше ніколи не бачили шахів, та вони дотримувались інструкцій, надрукованих з внутрішнього боку на кришці коробки…» Parade, October 27, 1957, p. 22., Bobby Fischer Autobiographical Essay, p. 1. Quoted in Brady 2011, pp. 10–11.. Джоан швидко втратила інтерес до шахів, а Регіна не мала на це часу, тому Боббі довелося грати свої перші партії проти самого себеBrady 2011, pp. 10–12.. Коли того літа сім'я відпочивала в Патчогу (Лонг-Айленд), Боббі знайшов книгу старих шахових партій і ретельно її вивчивBrady 1973, p. 5..
1950 року родина переїхала до Брукліна, спочатку до квартири на перетині вулиць Юніон і Франклін, а потім до двокімнатної квартири за адресою 560 Lincoln PlaceBrady 2011, p. 12.. Саме там «гра так поглинула Фішера, що Регіна боялася, що він проводить забагато часу на самоті». Тому 14 листопада 1950 року Регіна надіслала листа в газету , аби розмістити оголошення, щоб знайти ровесників Боббі, яким було б цікаво грати з ним у шахи. Газета відхилила її оголошення, оскільки ніхто не міг зрозуміти, як його класифікувати. Вони направили її запит , «деканові американських шахів», який повідомив їй, що майстер , колишній чемпіон Шотландії, даватиме сеанс одночасної гри 17 січня 1951 рокуFischer 1959, p. xi.Brady 1973, pp. 5–6.. Фішер зіграв у ньому. Він протримався аж 15 хвилин і навіть привернув увагу натовпу роззяв, але врешті-решт програв шаховому майструBrady 2011, pp. 17–18..
Одним із глядачів був новообраний президент Бруклінського шахового клубуBrady 2011, p. 18. кандидат у майстри , який грав майже в силу майстра й працював інструкторомBrady 2011, p. 20.. Нігро був настільки вражений грою Фішера, що прийняв його в клуб і почав навчатиFischer 1959, pp. xi–xii.Brady 1973, p. 7.Brady 2011, pp. 19–21.. Фішер так пригадував свій час із НігроFischer 1959, p. 2.: «Пан Нігро був, можливо, не найкращий гравець у світі, але дуже хороший учитель. Зустріч з ним була, ймовірно, вирішальним чинником у моєму шаховому прогресі».
1952 року, у своєму домі, Нігро організував перший шаховий турнір у житті ФішераBrady 2011, p. 21.. Влітку 1955 року Боббі, якому тоді було 12, вступив до , найсильнішого шахового клубу в країніFischer 1959, p. xii.Brady 2011, pp. 38–39.. Стосунки Фішера з Нігро тривали до 1956 року, коли той переїхав до іншого містаBrady 2011, p. 52..
Наставництво Ломбарді