Анто́н Петро́вич Бона́чич (1878—1933) — співак (баритон, тенор) та педагог.
Життєпис Народився 1878 року в місті Маріуполь. Навчався у Харківській музичній школі (клас П. Тихонова), протягом 1896—1901 років — у Санкт-Петербурзькій консерваторії (клас співу С. Габеля, клас фортепіано і композиції М. Соловйова).
Протягом 1900—1903 років виступав у Харківській опері (антреприза О. Церетелі), дебютував у головній партії в опері «Демон» А. Рубінштейна. В 1900 і 1904—1905 роках — у Київській опері, згодом — у театрах Російської імперії. Протягом 1905—1921 років — соліст Большого театру. В 1906—1908 і 1909—1911 роках гастролював — в Італії, Німеччині, Франції. Від 1908 року виступав в оперетах та концертах із власним супроводом під гітару. 1921-го залишив сцену, працював як педагог і режисер — в Омську, Томську, Саратові, від 1928 року — у Білоруській консерваторії.
Співак яскравого акторського темпераменту, володів сильним голосом широкого діапазону з легким верхнім регістром, також виконував речитативом й фальцетом. Є автором оперети «Острів невинності» (1909) і кількох романсів.
Виконував партії: Герман («Винова краля» П. Чайковського), Голіцин («Хованщина» М. Мусоргського), Дон Жуан («Камінний гість» О. Даргомижського), Вілем («Лісовий цар» В. Сука), Володимир («Дубровський» Е. Направника), Звіздар, Садко, Гришка Кутерма («Золотий півник», «Садко», «Сказання про град Кітеж» М. Римського-Корсакова), Нерон (однойменна опера А. Рубінштейна), Альбер, Паоло («Скупий лицар», «Франческа да Ріміні» С. Рахманінова; перше виконання), Ромео («Ромео і Джульетта» Ш. Ґуно), Фра-Дияволо (однойменна опера Д. Обера), Тангойзер (однойменна опера Р. Ваґнера), Таміно («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта).
Виступав, зокрема, з Олександрою Шперлінг.
Джерела ЕСУ