Заболо́тне (до 1929 року — Чоботарка) — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області, адміністративний центр Заболотненського старостинського округу. До 2020 року Заболотне входило до складу Крижопільського району Вінницької області та було центром Заболотненської сільської ради. За даними на 2024 рік, населення села становило 672 жителі.
Село Чоботарка було відоме із середини XVIII століття; у Речі Посполитій належало до Брацлавського воєводства. Після другого поділу Речі Посполитої та анексії Поділля і Брацлавщини Російською імперією, в 1793—1804 роках Чоботарка належала до Балтського повіту, а з 1804 року ввійшла до Ольгопільського повіту Подільської губернії. В Українській РСР село входило до Крижопільського району в складі Тульчинської округи та Вінницької області. Під час Другої світової війни село було включено до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія.
Географія
Станом на 2024 рік село займало площу 1,8 км² (180 га). Село Заболотне розташоване за 116 км від обласного центру та за 37 км від районного центру. Фізична відстань до адміністративного центру селищної громади становить 7 км і частково збігається з автошляхом територіального значення . У селі бере початок безіменна річка, ліва притока Бережанки. В околицях села розташоване заповідне урочище Соколівська дача.
За описом у виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії» (1901), село розташовувалося на рівнинній місцевості, з невеликими ярами в місцях, де утворювалися два невеликі ставки. Кліматичні умови місцевості характеризувалися як сприятливі для здоров'я, село — таке, що потопало в садах, ґрунт — чорноземний та родючий.
Назва
Село отримало нинішню назву Заболотне в 1929 році на честь українського мікробіолога Данила Заболотного, який народився в ньому в 1866 році. У селі зберігся будинок, де народився вчений, діє меморіальний музей.
До 1929 року село мало назву Чоботарка. Назва Чоботарка, за народними переказами, походить від чоботаря, що був серед перших поселенців на території сучасного села в XVII столітті.
Адміністративна належність
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2020 році Заболотне увійшло до Крижопільської селищної громади в складі Тульчинського району Вінницької області. У 2021 році в межах Крижопільської селищної громади було створено Заболотненський старостинський округ із центром у селі Заболотне.
Історичні дані
У Речі Посполитій XVIII століття Чоботарка входила до складу Брацлавського воєводства. У Російській імперії Чоботарка в 1793—1804 роках належала до Балтського повіту, а з 1804 року ввійшла до Ольгопільського повіту Подільської губернії. В Ольгопільському повіті станом на 1885 рік належала до Тернавської волості; станом на 1893 рік була центром Чоботарської волості. 7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки. В Українській СРР Чоботарка увійшла до Крижопільського району, створеного в 1923 році при встановленні нового адміністративно-територіального поділу Поділля. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року був приєднаний до Вінницької округи, у вересні переведений у пряме підпорядкування Української СРР та з 1932 року включений до складу новоствореної Вінницької області. Під час румунської окупації (1941—1944) Заболотне в складі Крижопільського району (Raionul Crijopol) було віднесено до Жугастрівського повіту (Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. Станом на 1946 рік та в подальший період до 2020 року Заболотне залишалось у складі Крижопільського району Вінницької області. Село було центром Заболотненської сільської ради.
Історія
Рання історія
За народними переказами, ще в XVII столітті на території сучасного села, яка тоді була вкрита густим лісом, оселялися біглі селяни. Уперше в письмових джерелах село згадується 1756 року, коли воно належало польським поміщикам Бжозовським. У цьому році в Чоботарці було збудовано церкву; вона була трикупольна та мала окрему дзвіницю, була зведена коштом поміщика.
В 1770-х роках поміщики для освоєння нових земель переселили частину селян із Чоботарки до Старо-Сабатинівки (нині Сабатинівка), а в 1820 році — до Крижоліна (Крижовлина), містить посилання на: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, вып. 4. Каменец-Подольский, 1901, стор. 59, 91, 828..
У складі Російської імперії
Після другого поділу Речі Посполитої та анексії Поділля і Брацлавщини Російською імперією, в 1793—1804 роках Чоботарка належала до Балтського повіту, а з 1804 року ввійшла до Ольгопільського повіту Подільської губернії.
XIX століття
У 1847 році панщину виконували 5 парних тяглових, 129 тяглових і 13 безкінних селянських господарств. Завдяки близькості чорноморських портів поміщики продавали пшеницю на експорт. У 1859 році в Чоботарці мешкало 1387 кріпаків, було 155 дворів.
Після ухвалення селянської реформи 1861 року, селяни Чоботарки та інших сіл 10 квітня 1861 року припинили роботу в поміщика Зенона Бжозовського й великою групою вирушили до містечка Жабокрича, містить посилання на: ЦДІА УРСР у Києві, ф. 422, оп. 303, спр. 314, арк. 4.. Для придушення виступу були викликані солдати 1-го батальйону Мінського й 3-го батальйону Єлецького полків. Чотирьох керівників заворушення ув'язнили, серед них ватажка чоботарських селян Ф. Жванецького.
Станом на 1865 рік селяни Чоботарки орендували 109 десятин поміщицької землі, містить посилання на: ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 4, спр. 98, арк. 874—875.. Заможніші селяни купували землю в поміщика та вирощували технічні культури, зокрема цукрові буряки, будували млини та олійні. Худобу продавали в Жабокричі; хліб, фрукти, тютюн та мед возили до Одеси. Бідніші селяни працювали на будівництві залізниці Київ — Одеса (Києво-Балтської залізниці) та цукрового заводу в Соколівці.
У 1881 році коштом парафіян було збудовано новий храм, в ім'я святителя Христового Миколая. Цей храм був кам'яний, п'ятикупольний, з двоярусним іконостасом; стару дерев'яну церкву в 1887 році було перенесено на цвинтар. Також у 1881 році в селі відкрили однокласну школу (міністерське однокласне училище), де був один вчитель і навчалися тільки хлопчики. У 1897 році в парафії Чоботарки було відкрито школу грамоти для дівчаток. За даними на 1885 рік у Чоботарці було два питних доми.
Станом на 1893 рік Чоботарка була місцеперебуванням волосного правління Чоботарської волості. На 1898 рік власником Чоботарки був Карл Бжозовський, який жив у Соколівці; маєток Чоботарки знаходився в оренді у Франца Бартошинського. Загальна площа маєтку становила 391 десятину, з яких 7 десятин були садибними землями, 370 десятин — орними, 8 десятин — вигонними та 6 десятин — незручними.
Початок XX століття
На початку XX століття в Чоботарці налічувалось 412 домогосподарств і 1940 мешканців. У власності селян було 13 вітряків та 3 олійниці. Багато селян працювало на бурякових плантаціях власника Соколівської цукроварні, якому належало 595 десятин землі в Чоботарці. За даними на 1901 рік, населення Чоботарки перевищувало 2000 людей; головним заняттям мешканців було землеробство та деякі займалися візництвом та відхожими промислами.
Станом на 1905 рік Чоботарка залишалась у власності Карла Бжозовського та продовжувала бути адміністративним центром Чоботарської волості. Під час революційних подій 1905 року в Чоботарці відбулося кілька значних селянських виступів, зокрема:
28 червня 1905 року група з понад 50 селян, озброєних кілками, вирушила до економії поміщика, розігнала панську сторожу та разом із наймитами економії зажадала підвищення оплати праці із 75 копійок до 1 рубля на день. Адміністрація змушена була погодитися на ці вимоги. Селяни погрожували також зібрати самовільно поміщицький хліб і розгромити економію. 23 листопада 1905 року понад 60 селян виступили проти поміщицького загону озброєних лісників, які затримували селянську худобу в поміщицькому лісі та накладали штрафи. Вночі селяни напали на сторожку лісника, підпалили хліви та зрубали 50 дерев, які потім забрали додому; через два дні вони знову повернулися до лісу, де під час перестрілки з лісниками одного охоронця було вбито, двох поранено. Для придушення виступу повітовий справник просив надіслати в його розпорядження «два ескадрони драгунів або 200 козаків». 10 чоботарських селян було заарештовано в поміщицькому лісі, містить посилання на: Хмельницький облдержархів, ф. 228, оп. 1, спр. 7335, арк. 14, 16, 20—21, 24..
З квітня до листопада 1906 року в Чоботарці тривали виступи селян із вимогами розподілу поміщицької землі, багато учасників яких були піддані суду. У липні 1907 року в Чоботарці поширювалися звернення до селян із закликами вимагати в поміщиків збільшення плати за працю і скорочення робочого дня, містить посилання на: ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 530, спр. 398, арк. 143; Революційні події 1905—1907 рр. на Поділлі, стор. 124—125, 154—155, 176.. До 1914 року понад 20 родин селян виїхали до Америки.
У 1907 році в селі було відкрито нижчу ремісничу школу, що згодом отримала назву Чоботарська нижча сільськогосподарська реміснича школа імені М. С. Іванини, на честь Максима Іванини, заможного селянина Чоботарки, одного з ініціаторів створення та меценатів школи. У 1909—1911 роках для школи було збудовано окрему будівлю. На момент відкриття школа мала два відділення — столярне та слюсарне, із чотирма класами підготовки; з 1911 року було відкрито третє відділення — сільськогосподарське. У 1912—1914 роках у цій школі навчався Яків Качура, майбутній письменник.
Визвольні змагання
Див. також: Крижопіль § Визвольні змагання та Бої за станцію Крижопіль (1920)
У січні 1918 року до Чоботарки прибули солдати 29-го корпусу. У селі було встановлено радянську владу, створено волревком (волосний революційний комітет), конфісковано та розподілено 600 десятин поміщицької землі, містить посилання на: Вінницький облдержархів, ф. 192, оп. 1, спр. 39, арк. 106—109; ф. Р-5047, оп. 1, спр. 19, арк. З, 5, 6.. У березні 1918 року Чоботарку зайняли австро-угорські війська, що увійшли на Поділля на запрошення уряду УНР. У листопаді 1918 року після відходу австро-угорських військ та антигетьманського повстання влада перейшла до Директорії УНР. У березні 1919 року в Чоботарці знов було встановлено радянську владу.
Влітку 1919 року під Чоботаркою велися бої. Частини Червоної армії (РСЧА) під командуванням Йони Якіра пробивалися на північ районами, що були зайняті Армією УНР та Збройними силами Півдня Росії. У серпні було відновлено владу Директорії УНР. У вересні підрозділи 45-ї дивізії РСЧА прорвалися через село Чоботарку на станцію Вапнярку. У цій операції брала участь бригада Григорія Котовського. На початку 1920 року село знову зайняла РСЧА. У Чоботарці відбувся волосний з'їзд рад. 25 квітня спільне військо Польщі та України почало наступ на Поділля, та в червні 1920 року польсько-українські сили відступили внаслідок наступу 41-ї дивізії 14-ї армії РСЧА.
У складі СРСР
Перший радянський період
1920-ті