Соколі́вка — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області, адміністративний центр Соколівського старостинського округу. До 2020 року входило до складу Крижопільського району Вінницької області та було центром Соколівської сільської ради. За даними на 2025 рік, населення села становило 1367 жителів.
Соколівка вперше згадується в XVII столітті, спочатку як слобода Соколоки, пізніше містечко та згодом село Соколівка. У складі Гетьманщини Соколівка входила до Брацлавського полку, у Речі Посполитій — до Брацлавського воєводства, у Російській імперії — до Ольгопільського повіту Подільської губернії. Власниками Соколівки в різний час були Конецпольські, Любомирські та згодом Бжозовські. У селі збереглися садиба Бжозовських, цукровий завод та дерев'яна церква XIX століття.
В Українській РСР Соколівку було включено до Крижопільського району, спочатку в складі Тульчинської округи (1923—1930), згодом — Вінницької області (з 1932 року). Під час Другої світової війни Соколівка входила до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія (1941—1944).
Географія
Станом на 2025 рік село займало площу 4,6 км² (460 га). У селі бере початок річка Крощина, права притока Берладинки.
За даними на 1972 рік, Соколівка лежала за 20 км від на той час районного центру та залізничної станції Крижопіль. За даними на 1905 рік, Соколівка знаходилася за 45 верст від повітового міста Ольгопіль і за 7 верст від волосного правління в Чоботарці (нині Заболотне); найближча поштова, земська та залізнична станція були в Крижополі (за 15 верст).
За описом 1901 року, Соколівка розташовувалася в долині й складалася з двох майже прямих вулиць, уздовж яких розташовувалися селянські садиби. Кліматичні умови місцевості характеризувалися як сприятливі для здоров'я, відзначалася наявність навколишніх лісів, відсутність заболочених ділянок, невисока щільність забудови та чистота в утриманні осель і дворів. Ґрунти в селі були переважно чорноземні, місцями — піщані.
Назва
Назва села
Назва села, за переказами старожилів, походить від імені козака Сокола, який боронив ці землі та був похований поблизу. На його честь за селом, у районі давнього кладовища, у 2024 році встановлено пам'ятний знак і курган.
Станом на 1987 рік в Україні було відомо 62 топоніми з основою Сокіл-, із них 9 — у Вінницькій області, зокрема: у нині Вінницькому районі — села Сокілець, Соколинці, Соколівка та селище Соколівка (зняте з обліку), у Гайсинському районі — село Сокільці, у Могилів-Подільському районі — село Сокіл, у Хмільницькому районі — села Сокілець і Соколова.
Мікротопоніми
Відомі такі частини (кутки) села Соколівка, як: Фільварок, Буди, Баньковка, Задвором (за панським маєтком), Офіцини (від колишнього польського будинку управління), Круглик (Круклик, від сплетіння двох вулиць у круг), Оболонь, Молдованка, Гардєйка, Завод (територія цукрового заводу), Центр (Центрухай, центр села), Біля Хреста (від колишьного кам'яного хреста), Штубій, Ланок (від колишнього лану), Радгосп, Торбарівка.
Відомі також місцеві неофіційні назви річок та лісів, зокрема: Церковна річка (біля церкви), Попова криничка (біля кладовища), Равлюків ставок, річка Гниличка (Берлединка), Вікнина долина, Лікарняний ставок (біля лікарні), Голіїв яр, Коникова гора, Кавків яр, Шуляків яр, Мальонів садок, урочище Соболиха.
Адміністративна належність
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2020 році село Соколівка увійшло до Крижопільської селищної громади в складі Тульчинського району Вінницької області. У 2021 році Соколівка стала адміністративним центром Соколівського старостинського округу, що було створено в межах Крижопільської селищної громади та до якого також увійшли села Куниче та Левків.
Історичні дані
Про поселення у XVII столітті:
До 1648 року Соколівка була в складі Брацлавського воєводства Польського королівства. У ході Великого повстання 1648 року Соколівка увійшла до української держави в складі Тиманівської сотні Брацлавського полку. Унаслідок Білоцерківської україно-польської угоди 1651 року Соколівка разом з усім Брацлавським полком відійшла до Польського королівства, але 1652 року всі ці землі були знову повернені до складу української держави. Після припинення існування української держави Соколівка разом з іншими поселеннями колишнього Брацлавського полку на підставі Журавненської польсько-турецької угоди 1676 року увійшла до складу Турецького цісарства.
Про поселення з XVIII століття:
У Російській імперії станом на 1885—1890 роки Соколівка належала до Тернавської волості Ольгопільського повіту Подільської губернії, станом на 1893—1917 роки — до Чоботарської волості Ольгопільського повіту. 7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки. В Українській СРР Соколівка увійшла до Крижопільського району, створеного в 1923 році при встановленні нового адміністративно-територіального поділу Поділля. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року був приєднаний до Вінницької округи, у вересні переведений у пряме підпорядкування Української СРР та з 1932 року включений до складу новоствореної Вінницької області. Під час румунської окупації (1941—1944) Соколівка (Socolovca) у складі Крижопільського району (Raionul Crijopol) була включена до Жугастрівського повіту (Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. Станом на 1946 рік та в подальший період до 2020 року Соколівка входила до Крижопільського району Вінницької області — у складі Української РСР до 1991 року, згодом — у складі незалежної України. У цей період Соколівка була центром Соколівської сільської ради.
Історія
Поселення у XVII столітті
На карті Брацлавського воєводства Гійома де Боплана середини XVII століття Соколівку позначено як слободу Соколоки (Sokoloky), поруч також позначено Толпачів Ліс (Tolpaczow Las), через який проходив Кучманський шлях, один із так званих татарських торгово-воєнних шляхів, що поєднували Дике Поле з лісостеповою частиною України.
У січні 1654 року Соколівка (Соколовка) згадувалася серед 19 міст (містечок) Брацлавського полку, населення яких склало присягу на вірність російському цареві. У реєстрі подимного податку 1664 року село Соколівка (Sokołówka) згадана як власність сандомирського воєводича пана Конецпольського, якому також належали Олександрівка, Куниче та Верхівка. Частина Соколовки, згідно з реєстром, також належала пану Жабокрицькому. Згодом Соколівка згадується в переліку маєтків уже коронного обозного Станіслава Конецпольського, складеному в 1676—1679 роках.
Після згасання роду Конецпольських Соколівка разом з іншими маєтками перейшла до Любомирських.
Село з XVIII століття
За деякими даними, близько середини XVIII століття село купив Ігнацій Беліна-Бжозовський (1715—1770), мечник нурський і староста трембовельський. За іншим джерелом, Соколівку набув у 1795 році його син, Фелікс Беліна-Бжозовський (1743—1814), підсудок брацлавський, що був одружений із Теклею Собанською та за якою він отримав посаг у 180 тисяч злотих, після чого отримав можливість купити Соколівку та ще кілька сіл. Наприкінці XVIII — на початку ХІХ століття в Соколівці була заснована садиба Бжозовських.
У складі Російської імперії
У 1806 році в Соколівці народився Зенон Ізидор Бжозовський (1806—1887), онук Фелікса Бжозовського. Станом на 1861 рік він був власником Соколівки та інших поселень соколовецького (соколівського) маєтку, а саме: Тернівка, Крикливець, Попелюхи, Чоботарка, Левків та присілок Ілієве Поле. У квітні 1861 року селяни цих сіл відмовилися виконувати панщину та інші повинності, передбачені селянською реформою («Положенням» від 19 лютого). Виступ був придушений введеними військами (силами 1-го батальйону Мінського і 3-го батальйону Єлецького піхотних полків).
У 1870 році в 14 верстах від Соколівки було відкрито залізничну станцію Крижопіль, через яку розпочався рух поїздів на новозбудованій дільниці Жмеринка — Бірзула Києво-Балтської залізниці. У 1873—1874 роках Зенон Ізидор Бжозовський заснував у Соколівці цукровий завод, при якому організував метеорологічну станцію, збудував паровий млин, розводив коней. Також у 1873 році в селі на місці старої церкви, закритої через ветхість, на кошти парафіян було збудовано нову дерев'яну церкву, яку було освячено на честь Різдва Пресвятої Богородиці.
Станом на 1885 рік у Соколівці діяли православна церква, школа, лікарня, чотири питні будинки, крамниця, цегельний і бурякоцукровий завод. У 1885 році в Соколівці відкрито сільське міністерське училище. Після смерті Зенона Ізидора Бжозовського в 1887 році Соколівку успадкував один із його синів — Кароль Бжозовський (1846—1941), що був одружений із графинею Пелагеєю Потоцькою (1849—1901), онукою Ярослава Потоцького.
Станом на 1890 рік у селі було 2083 десятини селянської землі, 1799 десятин — панської, 64 десятини — церковної. У селі був паровий млин, що виробляв до 12 тисяч пудів борошна. У 1893 році в Соколівці було відкрито друге міністерське училище при цукровому заводі. У 1897 році також відкрито церковнопарафіяльну школу грамоти для дівчат.
Станом на 1898—1905 роки власником Соколівки залишався Кароль (Карл Зенонович) Бжозовський, який мешкав у маєтку та особисто вів господарство. Загальна площа маєтку становила 2200 десятин, з них: садибної землі — 10, орної — 350, лісу — 1800, пасовищної — 10 і непридатної до використання — 30. У 1900 році чисельність жителів села становила 3,2 тисячі людей, тут діяли церковнопарафіяльна школа, лікарня, богадільня, крамниці, цегельний та цукробуряковий заводи.
Станом на 1901 рік основними заняттями населення Соколівки були землеробство, візництво (доставка продуктів до цукрового заводу), роботи на самому заводі та на поміщицьких землях. Також повідомлялося, що в минулому із Соколівки переселилися два-три десятки родин до Балтського повіту, де разом з іншими переселенцями заснували слободу. У березні 1901 року в Соколівці відбулося заворушення понад 200 селян, під час якого було вбито односельця, що захищав інтереси поміщика Кароля Бжозовського в земельному спорі з селянами.
Станом на 1905 рік у Соколівці діяли: одна православна церква, два міністерські однокласні сільські училища, заводська лікарня, цукровий завод і споживча крамниця. У травні 1907 року відбувся виступ селян. У 1917 році робітники цукрового заводу влаштували страйк, вимагаючи підвищення оплати праці та скорочення робочого дня. Їхні вимоги були задоволені адміністрацією. Останнім власником соколівського маєтку був син Кароля Бжозовського, Кароль Костянтин (1884—1946), одружений із графинею Зофією Красинською (1883—1944).
Визвольні змагання
Див. також: Крижопіль § Визвольні змагання, Бої за Вапнярку (1919), Бої за станцію Крижопіль (1920)
У 1919—1920 роках на території залізничної станції Крижопіль (за 15 верст від Соколівки) та на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР.
Перший радянський період
Станом на 1925 рік у Соколівці було 2 трудових школи, хата-читальня, бібліотека, діточий будинок, амбулаторія.
У листі О. Тернового за травень 1932 року описувалося становище в Крижопільському районі та зокрема у Соколівці: «Соколівка, Шарапанівка, Чоботарка, Китайгород, Савинці детально здихають, як так можна виразитися, занадто реально виходить. По селах здихають коні. […] В Соколівці здихає по кілька штук на раз; раз здохло 60 штук. […] [Також в Соколівці] повішала жінка двоє дітей, а потім сама повішалася».
Станом на червень 1932 року в ході розкуркулення селянських господарств у Соколівці було оштрафовано 14 господарств на суму 5800 рублів, при цьому на окреме господарство накладено штраф до 750 рублів. Серед оштрафованих були, зокрема, середняки, які сплачували по 15—25 рублів податку. Частину з цих господарств було розпродано.