Наро́дний Рух Украї́ни — сучасна політична партія в Україні. Скорочена назва партії (відповідно до статуту) — Рух, НРУ.
Заснований (як громадсько-політична організація) у 1989 році та зареєстрований Радою Міністрів УРСР 9 лютого 1990 року. Як політична партія Народний рух України зареєстрований Міністерством юстиції України 1993 року.
НРУ відіграв одну з ключових ролей у відновленні незалежності України у 1991 році.
Законом України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» члени Руху до 24 серпня 1991 року визнані борцями за незалежність України.
Ідеологія Націонал-демократія
Керівні органи Теперішні керівні органи партії: Політична рада — (13 осіб) і Центральний провід — (47 осіб).
Історія
Заснування та становлення
Народний Рух України за перебудову — громадсько-політичний рух, який об'єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні — вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції.
Установчі збори
І-й (установчий) з'їзд Руху відбувся 8-10 вересня 1989 року в Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до осіб, що сповідували ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. Опівдні 8 вересня 1989 року в будинку культури Київського політехнічного інституту відкрилися Установчі збори Народного Руху України за перебудову. В оргкомітеті працювали 111 осіб. Головою оргкомітету був обраний народний депутат СРСР Володимир Яворівський.
З урахуванням напруженої політичної ситуації і можливої заборони проведення установчих зборів, про всяк випадок розглядалися варіанти проведення зборів у Молдові чи Литві, адже установчий з'їзд Білоруського народного фронту прийшов раніше у Вільнюсі. Зрештою, українські письменники-комуністи переконали ЦК КПУ в особі завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука надати можливість проведення установчих зборів Руху саме в Києві. У народженні Руху важливу організаційну роль відіграла Українська Гельсінська спілка — перша структурована антикомуністична сила в Україні, а також нова громадська організація "Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка". У підсумку комуніст Іван Драч став головою Руху, а трохи менш відомий діяч УГС, антикомуніст Михайло Горинь — головою Секретаріату Руху. Перший був більше символічною фігурою, поетом, зате другий — невтомним генератором ідей. Рух бачив у ньому прем'єра, якби Україна скинула КПУ і відновила Незалежність.
Тоді мало що знали про закони піару, тому пресконференцію влаштували у переддень увечері, сидячи на бильцях крісел просто в залі.
На світлині (зліва направо): Віталій Дончик, Сергій Конєв, Леонтій Сандуляк, В'ячеслав Брюховецький, Володимир Яворівський, Леонід Карнаухов та Іван Драч. Саме Леонід Карнаухов, політичний коментатор УТ, був керівником пресцентру Установчих зборів. Дмитро Понамарчук працював старшим редактором Іномовлення пресцентру. Акредитовані були всі. Журналісти були такі ж яскраві особистості, як і делегати. З'їзд Руху відкрився 8 вересня, а народився 9 вересня, коли з'їзд ухвалив статут Руху. На установчих зборах обрано керівні органи Руху: Велику раду Руху (Раду представників (Координаційну Раду), Раду Колегій, Раду Національностей), Головою Руху обрано письменника і громадського діяча Івана Драча.
Перебіг Установчих зборів НРУ увічнено у книзі-стенограмі Три дні вересня вісімдесят дев'ятого.
Організаційна й агітаційно-пропагандистська робота рухівців
У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності.
Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв «вихованню історією». У цьому плані найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), у березні-квітні 1990 проведені акції підтримки незалежності Литви (створений Комітет підтримки Литви), організований масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), масові заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині — місцях відомих битв українського козацтва в обороні Вітчизни.
1990 року учасникам Другої світової війни Рухом була випущена Пам'ятна відзнака Учаснику Другої Світової Війни 1939—1945 за боротьбу з фашизмом (видавалась в обмін на радянські нагороди). 1995 року вручались зменшені копії знака і видавалось посвідчення.
1990 року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію Народна рада та забезпечити більшість у ряді місцевих рад: Києва, Центральної і Західної України, м. Сєверодонецька (Луганщина).
Під час проведення єдиного в історії СРСР референдуму (Всесоюзний референдум про збереження СРСР), що відбувся 17 березня 1991 року і підтримувався Урядом Української РСР, в Україні за наполяганням Народного Руху України було проведене республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про суверенітет України».
Позитивно на нього відповіло понад 80 % опитаних.
За змістом це питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його.
По-перше, з тексту українського питання «випало» критично важливе для КПРС слово «соціалізм».
По-друге, в питанні звучала зовсім інша союзна держава — не Союз Радянських Соціалістичних, а Союз Суверенних Республік.
По-третє, Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави.
Таким чином, наслідком ідеологічної боротьби Народного Руху України стало те, що референдумом і опитуванням в Україні були легітимізовані мінімум дві (а з бажанням М. Горбачова — то три) зовсім різні форми союзної держави і зроблений крок до незалежності.
Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року.
Мета Руху — незалежність України і будівництво демократичної держави
II з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене прийняте на юрмальській конференції в лютому 1990 року положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович, Олесь Доній; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова — В. Бурлаков), Політрада (голова — Михайло Горинь), Координаційна рада (голова — Микола Поровський); Рада колегій (голова — Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова — О. Бураковський). Після створення в січні 1990 року УРП, а пізніше ДемПУ, Рух існував як неформальна коаліція УРП, ДемПУ, інших невеликих організацій, що керувалися своїми статутами, та власне Руху, що об'єднував людей тільки на засадах програми та Статуту Руху. Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії — УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола, а їхні кандидати, по суті підігруючи Л. Кравчуку, не зняли свої кандидатури на користь В. Чорновола.
В'ячеслав Чорновіл тоді виграв вибори у трьох областях Галичини. Було зафіксовано ряд фактів масової фальсифікації на користь Л. Кравчука, так, у Донецьку на горищі Київського райвиконкому, а в Сєвєродонецьку (Луганщина) за фальшивою стіною в міськраді — знайшли десятки тисяч бюлетенів на користь В. Чорновола. В'ячеслав Чорновіл не погодився оскаржувати результати. За його думкою: «Якщо ми поставимо під сумнів перемогу Л. Кравчука, ми надамо підстави для сумніву щодо результатів референдуму про незалежність України» (вибори Президента України проводились одночасно з референдумом про незалежність). Комуністи й агенти КДБ на той час глибоко вкорінилися в суспільство і не тільки оточували Л. Кравчука, а були і серед рухівців та працювали проти Руху і В'ячеслава Чорновола. Вони були об'єднаними КДБ і підступністю відсторонювали від керівництва справжніх патріотів звинувачуючи їх у радикалізмі, створенні конфліктів (які творили самі агенти КДБ), популізмі та бажанні захопити й узурпувати владу.
Безкровність революції 1991 р. — неточна оцінка подій. Противники незалежності України, що так і не були покарані, застосовували всі доступні методи, у тому числі грубу силу: так в Житомирській області під Базаром, в листопаді 1990 року секретарі райкомів КПУ разом з головами колгоспів, жорстоко побили політв'язня Василя Овсієнка та рухівців з Малина. Після «розмови» в обласному управлінні МВС, удома помер рухівець Меленківський, який брав участь у піднятті українського прапора в Житомирі восени 1989 року. Народного депутата України 1-го скликання Олександра Гудиму вбивали четверо голів колгоспу, вижив випадково, бо машина скинута в урвище з «бездиханним» тілом не загорілась, а він на ранок оклигав і зміг добратися до людей. Міліцією в 1991 році був убитий голова Волинської Обласної організації Руху.
Протистояння Руху з ДКНС і здобуття незалежності України Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року</span> ДКНС (ГКЧП — рос.), КПУ зганьбила себе співпрацею з путчистами, а Рух став єдиною політичною силою, яка вчинила організований спротив ДКНС. Рухівці стали організаторами протистояння діям КПУ і ДКНС на узурпацію влади, як у Києві, так і в регіонах України. У Києві й інших обласних центрах Рух організував масові акції проти дій КПУ і ДКНС, так в Донецьку активісти Руху вже 19 серпня 1991 року організували пікетування Донецької міськради, з вимогою визнання діяльності ДКНС злочинною й антиконституційною.
Донецька організація Руху створила Штаб спротиву ДКНС в Донецькій міськраді та зініціювала позачергову сесію депутатів міської ради і наполягла на прийнятті рішення яким дії ДКНС були засуджені<span>. Сесія депутатів Донецької міської ради визнала дії ДКНС неконституційними й окрім того, оприлюднене звернення до народу, Уряду і парламенту України з вимогою дотримуватись Декларації про державний суверенітет України.
Виходячи з реальної на той час обстановки в Україні, зокрема й під тиском Руху, голова ВР УРСР Л. Кравчук не поїхав на підписання нового союзного договору, Уряд УРСР і ВР УРСР не підтримали ДКНС а КПУ була заборонена Президією Верховної Ради УРСР.
Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу ідеї Незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року.