Сергій Іваницький (псевд. і криптоніми С. Г.; С. И.; С. І.; С. Г-ко; С. Гр.; С. Грущенко; нар. 12 березня 1874, с. Широка Гребля Літинського повіту Подільської губернії, нині Літинського району Вінницької області — після 1945, Ленінград, Російська Федерація) — український діяч , один із засновників Подільської губернської «Просвіти», активний діяч українського національно-визвольного руху, активіст Катеринославської «Просвіти», лектор (1907–1909), член ради товариства (1908–1910), до 1910 — скарбник.
Життєпис Народився в багатодітній сім'ї бідного священника. Початкову освіту здобув у Шаргородській духовній школі, потім продовжив навчання у Подільській православній семінарії у Кам'янці-Подільському.
Навчався добре і його за державний кошт було відряджено до Київської духовної академії. Під час навчання (1894–1898) особливо захоплювався філософією та історичними дисциплінами. Інколи Іваницький відвідував лекції В. Антоновича, О. Кониського. Під їхнім впливом став, як пізніше сам згадував «свідомим українцем». На старших курсах працював над кандидатським історичним твором з історії Гайдамаччини, Коліївщини. Саме ця тема стала для дослідника головною у його науковій діяльності і він пізніше через багато років повернувся до неї.
Тепло пише про Іваницького у спогадах «Сторінки минулого» Олександр Лотоцький (1870–1939), який від 1892 по 1896 вчився в Київській духовній академії:
«З моїх земляків-подолян було, за мого часу, на нижчих курсах ще кілька надійних робітників, але вже не на поетичному, а на прозаїчному науковому полі. Се — Григорій Ярошевський, Микола Шпачинський, Сергій Іваницький.
Всі вони… співробітничали в бібліографічному відділі „Записок Наукового Товариства ім. Шевченка“ у Львові, а також в бібліографічному словарі історичних українських діячів, що тоді складався під проводом проф. В. Б. Антоновича».
Учительська та публіцистична діяльність на Поділлі У 1898, після закінчення навчанню в академії, Іваницький повертається на Поділля працює на посаді учителя історії та географії у Кам'янець-Подільській духовній жіночій школі (1898–1903). Іваницький належить до піонерів українського національного відродження на Поділлі. Від 1901 він почав працювати на «полі українського письменства».
Його наукові та критичні статті про Гайдамаччину XVIII ст., рецензії, оповідання, вірші надруковані у «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка» у Львові, «Літературно-науковому вістнику», часописах «Громадська думка», «Рада», «Промінь». Історичні розвідки російською мовою опубліковано в «Киевской старине». Іваницький активно співпрацював з Подільським історико-археологічним товариством. У 9 та 10 томах «Трудов» товариства вміщено велику працю дослідника «Переяславский єпископ Гервасий Линцевский и начало возсоединения униатов в Западной или Польской Украине (1757–1769)». У 1904 праця вийшла окремим виданням. У цій ґрунтовній монографії детально проаналізовано становище греко-католицького та православного духовенства у Правобережній Україні, розглянуто повстанський гайдамацький рух у регіоні, політику Катерини II щодо нього тощо.
«Сергій Іваницький так само опрацював і надрукував (в „Трудах Подольского истор.-археологии, о-ва“) цінну біографію діяча українського єп. Гервасія Линцевського (обидва сі автори користувалися моїми архівними документами, які передав мені небіжчик О. М. Лазаревський), — згадував О. Лотоцький. — Доля С. Іваницького була досить бурхлива. Скінчивши академію, вступив він на службу в Кам'янці у духовну жіночу школу.
Тут, в Кам'янці, перед 1905 р. розвинув він широку українську пропаганду в подільській семінарії разом з В. М. Чехівським…
Та пропаганда мала наслідки, що потрясли не лише семінарію, а й цілу єпархію, і споводувала постанову російського синоду про заведення української мови в церковних школах на Поділлю та українських дисциплін в подільській семінарії. Але трудно було балансувати на канаті педагогічної служби в духовній школі. Слідом за В. Чехівським мусів залишити Кам'янець і С. Іваницький. Свою участь в національній праці серед семінаристів обставив він так чисто, що ніякий духовний комар носа не міг підточити, хоч всі були певні в його участі у тій справі. Тож інкриміновано йому офіціально листівку, яку необережно прислав йому київський приятель зі Львова, а неофіціально — мою, неприємну для подільських педагогів, статтю в журналі „Образование“, підписану, проти мого звичаю, криптонімами і приписану підозрілими педагогами Іваницькому. Тому, коли позбавлено було його посади, я вважав себе обов'язаним ужити всі заходи, щоб йому посаду здобути.
Пощастило добре його влаштувати в комерційній школі в Катеринославі. Пізніше з початком революції, він провадить широку просвітну працю знову на рідному Поділлю. З приходом большевицької влади визнав її і став співробітником, здається, також в справі освітній».
Іваницький друкувався в 1900-х у «ЗНТШ», «Трудах Подольского историко-археологического общества» (1904–1911). Як С. Грущенко виступив у «Матеріалах до історії Коліївщини» (Львів, 1904), у «Громадській думці» (1906) і «Літературно-науковому вістнику» (1901–1904).
Поряд з науковою Іваницький активно займався українознавчою громадською діяльністю, проте радикальні погляди та висловлювання молодого педагога викликали підозру з боку недругів. У 1903 під час урочистого зібрання в жіночій єпархіальній школі він виголосив українофільську промову, яка зовсім не сподобалась церковному проводу.
По таємному доносу протоієрея Іллі Лебедева він звільнений зі служби як неблагонадійний за «підпільну роботу серед молоді» і після цього «остаточно розминувся з клерикалами», до яких зберіг лише ненависть.
Іваницький працює у міській двокласній школі учителем мови, історії та географії, а потім і завідувачем закладу. Саме на ці роки припадає його найбільш активна діяльність в українському культурницькому русі. Поряд із викладачем Подільської духовної семінарії, відомим українським громадським діячем В. Чехівським він був одним з лідерів місцевих українофілів.
Коли В. Чехівський у 1904 за свої погляди звільнений з семінарії і змушений через вороже ставлення місцевої адміністрації залишити місто над Смотричем, Іваницький, за словами активного учасника українського руху на Поділлі В. Приходька, «перейняв українську справу в семінарії». У нього переховувалась семінарська бібліотека. В. Приходько так характеризує Іваницького:
«Освічений українець, ідейна і принципова людина з дуже лівим нахилом».
Він намагався проводити українофільську працю таємно і до нього часто приходили селяни на підпільні наради.
На початку 1906 розпочала діяти Подільська «Просвіта». Її засновниками і найактивнішими діячами були відомий лікар К. Солуха, славетний подільський історик Ю. Сіцінський, священик К. Старинкевич, Іваницький та інші. Як зазначає В. Нестеренко, Іваницькому разом з іншими представниками української громадськості довелося обійти багато інстанцій, подолати чимало адміністративних перешкод, щоб отримати дозвіл на створення товариства.
Перше засідання «Просвіти» відбулось 8 травня 1906. На ньому Іваницького обрано заступником К. Солухи — голови товариства. Одночасно поряд з роботою в Кам'янці-Подільському Іваницький виконував у 1906 обов'язки інспектора народних шкіл Вінницького повіту і займався там організацією українських початкових навчальних закладів.
Короткий процес власного відродження української культури і освіти закінчився після столипінського червневого перевороту у 1907. Відновились гоніння на українську інтелігенцію.
Зміну політичного курсу царського режиму відчув на собі й Іваницький. Він змушений під тиском тодішнього подільського губернатора А. Ейлера за активну участь у товаристві «Просвіта» покинути Поділля і переїхав працювати до Катеринославської комерційної школи.
Там викладав слов'янознавство й історію. Проте української справи не залишив. Вступив до місцевої «Просвіти» і виступав перед населенням з публічними лекціями з української літератури. Крім того, продовжував удосконалювати свою професійну майстерність і у 1908 склав іспит з історії в Новоросійському університеті і отримав право викладати історичні дисципліни у гімназіях (вища духовна освіта такої можливості не надавала).
Діяльність у Катеринославській «Просвіті» Переїхавши до Катеринослава, Іваницький активно включився в місцеве українське життя. У грудні 1907 виступав у «Просвіті» з лекцією «Гайдамаки» Шевченка в світлі історичної правди". 18 січня 1908 у помешканні «Просвіти» читав лекцію про оповідання Марка Вовчка.
«Лекція д. Іваницького була цікава, прочитана гарною літ. мовою і публіка вповні заслужено вітала його оплесками», — писала «Рада» 26 січня 1908.
У першій половині 1909 прочитав три лекції з історії української літератури в помешканні товариства (Торгова, 8). Зокрема, 28 січня 1909 читав лекцію «Поетичні твори С. Руданського».
Повернення на Поділля У 1910, коли післяреволюційна реакція пішла на спад, Іваницький повернувся на Поділля і почав працювати у Могилів-Подільській комерційній школі. (Реєстр членів товариства на 1914 рік). В цей час одружився. Це був, мабуть, найбільш стабільний, не багатий на бурхливі події, період в його житті. Тут народилася його перша донька Оксана. Але в лютому 1917 після повалення самодержавства спокійне життя закінчилось.
Як колишній лідер просвітянського руху, він активно включився у процес розбудови українського шкільництва. У березні Подільська «Просвіта», що відновила свою діяльність після заборони 1914, делегувала його, як представника громадської організації, до губерніального земського зібрання.
Його обрано завідувачем освітою губернської управи. Під керівництвом Іваницького в Подільській губернії організовано кілька селянських з'їздів. На них порушувалося питання про українізацію освіти. На зборах управи він часто виступав і з політичними заявами, критикував діяльність Тимчасового уряду та його голови О. Керенського.
Діяльність у добу Центральної Ради У листопаді 1917 після повалення Тимчасового уряду влада на Поділлі перейшла до губернського та місцевих комісарів Центральної Ради. Іваницький з головою поринув у бурхливу просвітянську діяльність. Наприкінці 1917 — на початку 1918 йому вдалось організувати губернську та повітові учительські профспілки, курси українознавства для вчителів, які не знали української мови. Активно займався подальшою організацією українських шкіл, розповсюдженням букваря «Ярина», читанок А. Крушельницького, Ф. Садківського, збірки українських казок та оповідань тощо. Брав участь у всіх педагогічних з'їздах Центральної Ради, що відбувались у Києві.
Іваницький багато зробив для розвитку української літературної мови. 1918 у Вінниці перевидано дореволюційне видання: «Російсько-український словник» Сергія Іваницького та Федора Шумлянського (Видання відділу народньої управи, Вінниця, нова друкарня Пойлішер. — 1918. — Т 1.—266 с.;Т. 2. — 250 с.).
У передмові, написаній співупорядниками 25 грудня 1918, зазначалосяЗамість передмови // Російсько-український словник / С. Іваницький, Ф. Шумлянський; передм. Л. Масенко. — Київ: Обереги, 2006. — С. 7. — (ABECEDARIUM). — ISBN 966-513-096-X.:
«Через ріжні непереможні причини, як з боку упорядників, котрим під час друкування словника прийшлося нарізно в віддалених пунктах працювати (один — у Кам'янці, а другий — у Вінниці), так і з боку друкарської техніки у м. Вінниці, а також через припинення залізничного руху, страйки робітників і т. ін., словник, на превеликий жаль, виходить в світ значно пізніше, ніж гадалося й обіцялося в оголошеннях від Подільської губерніяльної народної управи».
В основу словника Іваницького та Ф. Шумлянського покладено матеріал російсько-українського словника М. Уманця й А. Спілки, доповнено матеріалами зі словників Є. Тимченка і Б. Грінченка, а також з деяких термінологічних словників та з власного запасу упорядників.