Росі́йська держа́ва — держава, проголошена Актом Уфимської Державної наради від 23 вересня 1918 року (Конституцією Уфимської Директорії) «про утворення всеросійської верховної влади» в ім'я «відновлення державної єдності та незалежності Росії», які постраждали в результаті революційних подій 1917 року, встановлення радянської влади і підписання радянським урядом Берестейського миру.

Акт про створення всеросійської верховної влади Присутні на нараді делегації від Комуча (Самара), Тимчасового Сибірського уряду (Омськ), Тимчасового обласного уряду Уралу (Єкатеринбург), військових урядів козачих військ (Астраханського, Єнісейського, Іркутського, Оренбурзького, Семиріченського, Сибірського, Уральського), урядів ряду національно-державних утворень (Киргизького уряду Алаш-Орди, Башкирського уряду, уряду автономного Туркестану, національного управління мусульман тюрко-татар внутрішньої Росії і Сибіру, Тимчасового Естонського уряду), кількох загальноукраїнських політичних партій утворили Тимчасовий Всеросійський уряд (так звану «Уфимську директорію»), яку очолив М. Д. Аксентьєв. Було встановлено, що Тимчасовий Всеросійський Уряд «аж до скликання Всеросійських Установчих Зборів є єдиним носієм верховної влади на всьому просторі держави Російської». Акт передбачав «передачу Тимчасовому Всеросійському уряду, як тільки воно того зажадає», «всіх функцій верховної влади, тимчасово відправляються, на увазі умови, що створилися, обласними урядами». Тим самим було скасовувався суверенітет регіональних утворень, на зміну якому вводилася «широка автономія областей», межі якої повністю залежали від «мудрості Тимчасового Всеросійського уряду».

Всеросійському уряду ставилося сприяти прискоренню скликання Установчих зборів і в подальшому безумовно підкоритися йому «як єдиної в країні верховної влади»

Основи національно-державного устрою Росії повинні були виходити з федеративних принципів: «улаштування звільняється Росії на засадах визнання за її окремими областями прав широкої автономії, обумовленої як географічним і економічним, так і етнічним ознаками, припускаючи остаточне встановлення державної організації на федеративних засадах повновладним Установчими Зборами…, визнання за національними меншинами, які не займають окремої території, прав на культурно-національне самовизначення»

Відносно армії в Акті говорилося про необхідність «відтворенні сильної, боєздатної, єдиної Російської армії, поставленої поза впливом політичних партій» і, одночасно, про «неприпустимість політичних організацій військовослужбовців і усунення армії від політики».

Невідкладними завданнями з відновлення національної єдності і незалежності Росії було названо: Боротьбу за звільнення Росії від Радянської влади; Возз'єднання відторгнутих, відпалих і розрізнених областей Росії; Невизнання Брестського і всіх інших договорів міжнародного характеру, укладених як від імені Росії, так і окремих її частин після Лютневої революції, якої б то не було владою, крім Російського Тимчасового Уряду, і відновлення фактичної сили договірних відносин з державами згоди Продовження війни проти німецької коаліції.

Централізація управління 9 жовтня 1918 року Тимчасовий Всеросійський уряд переїхав з Уфи в Омськ, в зв'язку з наближенням до столиці червоних військ.

4 листопада Тимчасовий Всеросійський уряд звернувся до всіх обласних урядам з вимогою негайно розпустити «всі без винятку Обласні Уряду і Обласні Представницькі Установи» і передати всі повноваження з управління Всеросійському Уряду. У той же день на базі міністерств та центральних управлінь Тимчасового Сибірського уряду був сформований виконавчий орган Директорії — Всеросійський Рада міністрів на чолі з П. В. Вологодським. Подібна централізація державної влади була обумовлена потребою, в першу чергу, «відтворення бойової потужності батьківщини, яка так необхідна в годину боротьби за відродження Великої і Єдиної Росії», «створення умов, необхідних для постачання армії і організації тилу у всеросійському масштабі».

Завдяки цим діям вдалося домогтися скасування всіх наявних на сході Росії обласних, національних і козацьких урядів і тим самим формально консолідувати сили антибільшовицького опору.

Переворот 18 листопада 18 листопада 1918 року члени Директорії, що знаходилися у Омську були арештовані, Рада міністрів оголосив про прийняття на себе всієї повноти верховної влади і потім ухвалив передати її одній особі, привласнивши йому титул верховного правителя. Таємним голосуванням членів Ради міністрів на цей пост був обраний адмірал О. В. Колчак. Адмірал прийняв пропозицію і оголосив про прийняття на себе звання Верховного головнокомандувача. Було утворено новий уряд, яке увійшло в історію як Омський, або уряд Колчака, яке проіснувало до 4 січня 1920 року.

Верховним правителем адмірала Колчака визнали всі головнокомандувачі білих армій як на півдні і заході Росії, так і в Сибіру і на Далекому Сході; на рубежі травня-червня 1919 року генерали А. І. Денікін, Е. К. Міллер, Н. Н. Юденич добровільно підкорилися О. В. Колчаку і офіційно визнали його Верховне головнокомандування над усіма арміями на території Росії. Верховний головнокомандувач при цьому підтвердив повноваження головкомом. Наказом верховного правителя Міллер і Юденич отримали статус генерал-губернаторів.

На становищі фронтів цієї єдиної армії з цього моменту діяли ЗСПР, Північно-Західна армія, Північна армія і Східний фронт.

Найменування «Російська армія» було затверджено як об'єднання всіх білих фронтів, статус командувачів фронтами формально від Верховного головнокомандувача отримали командувачі Північної і Північно-Західної арміями генерали Юденич і Міллер.

В цілому О. В. Колчак продовжив економічний і політичний курс Тимчасового Сибірського уряду, колишній глава — близький до кадетів П. В. Вологодський, що став для верховного правителя символом легітимності його правління, — був залишений головою Ради міністрів. У перших же заявах після «перевороту 18 листопада» і російський уряд, і сам верховний правитель, і визнали його владу білі правителі і уряди інших російських регіонів підтверджували необхідність скликання Національного установчих зборів, яке повинно було стати дійсно об'єднуючим центром, без будь-якої участі «революційних радикалів». Для цього був вироблений новий виборчий закон.

Державна символіка та атрибутика

Гімн 19 листопада 1918 року Рада міністрів прийняв постанову за пропозицією міністра закордонних справ Ю. В. Ключникова вважати національним гімном Росії найстаріший духовний гімн Російської імперії «Коль славен наш Господь в Сионе» (слова М. М. Хераскова, музика Д. С. Бортнянського). Правила виконання гімну повторювали порядок виконання гімну «Боже, Царя храни!».

Герб

У січні — квітні 1919 р в Омську з ініціативи Товариства художників і любителів витончених мистецтв Степового краю пройшли конкурси на створення нового тексту державного гімну і нового державного герба. Було оголошено, що, за умовами конкурсу, державний герб, «зберігаючи зображення двоголового орла, повинен бути скомпанован в більш художніх формах, в основах давньоруського стилю, і повинен відповідати сучасному розумінню декоративності», а «замість знятих емблем царської епохи (корони, скіпетра і держави) герб повинен бути прикрашений емблемами, характерними для нової відроджується державності».

В ході конкурсу було запропоновано 210 варіантів тексту гімну і 97 проєктів державного герба. Найбільш вірогідним претендентом на перемогу вважався проєкт, створений художником з Казані Г. О. Ільїним, — двоголовий орел, над яким височів хрест з девізом «Сим побідиш». З крил орла були зняті обласні герби Російської імперії, але був залишений московський герб з Георгієм Переможцем, також зникли корони, але залишилася держава, а скіпетр замінив меч. Хоча жоден з представлених проєктів герба не було остаточно затверджено журі, проєкт Г. О. Ільїна часто зустрічався на канцелярських печатках, на сторінках сибірської преси та використовувався на грошових знаках.

9 травня 1919 року постановою Ради міністрів Російського уряду була затверджена символіка Верховного правителя — прапор і брейд-вимпел з двоголовим орлом, але без знаків «царської» влади.

Державні нагороди Одночасно з конкурсами на нові гімн і герб був проведений конкурс на нові державні — «Відродження Росії» і «Визволення Сибіру». Представлені проєкти ордена «Відродження Росії» не отримали схвалення журі. Був затверджений лише проєкт ордена «Визволення Сибіру», автором якого був все той же Г. О. Ільїн.

Головною причиною відсутності результатів конкурсів вважалася «ідеологічна несвоєчасність» подібних заходів. Як згадував член журі письменник Сергій Ауслендер, головним змістом переважної більшості проєктів була ідея «Русь в поході», що, звичайно ж, не відповідало поставленій задачі — створити державну символіку оновленого Російської держави. У журі також висловлювалися сумніви з приводу відсутності монархічної символіки в представлених проєктах, що йшло врозріз з принципом «непередрішення», що декларувалася білою владою.

Державно-політичний устрій Держава складалася з 3 розрізнених частин, тільки Омський і Архангельське уряду на деякий час змогли з'єднати свої території.

Закони, які приймалися в Омську, ставали обов'язковими на всіх територіях Російської Держави.

Омський уряд надавав фінансову допомогу Півдню. Північне уряд Міллера — для вирішення питання з нестачею хліба — справляло закупівлі в Сибіру.

Структура органів державного управління складалася з тимчасових органів державної влади. Ці органи влади обмежувалися терміном дії на період воєнного часу і відновлення в країні повного порядку.

Органи державного устрію Верховний правитель — одноосібний глава держави, що володіє всією повнотою верховної законодавчої, виконавчої та судової влади. За посадою був Верховним головнокомандувачем усіма сухопутними і морськими збройними силами Росії. Єдиною людиною, який займав цей пост, був адмірал О. В. Колчак. 4 січня 1920 року він підписав свій останній указ, в якому оголосив про намір передати повноваження «Верховної Всеросійської Влада» А. І. Денікіну. Надалі до отримання вказівок від А. І. Денікіна «Вся повнота військової і цивільної влади на всій території Російської Східної Околиці» надавалася генерал-лейтенанту Г. М. Семенову. А. І. Денікін офіційно в цю посаду не вступив, хоча фактично її виконував.

Рада міністрів — вищий законодавчий і виконавчий орган влади Російської держави, гарант верховної влади глави держави.

Склад:

Голова Ради міністрів Міністр внутрішніх справ Військовий міністр Міністр закордонних справ Міністр колонізації і землеробства Морський міністр Міністр народної освіти Міністр продовольства і постачання Міністр шляхів сполучення Міністр торгівлі та промисловості Міністр праці Міністр фінансів Міністр юстиції Державний контролер Верховного правителя Керуючий справами Верховного правителя і Ради міністрів.

Рада Верховного Правителя — дорадчий та консультативний орган з найважливіших державних питань при Верховному правителя Государства Российского.

Склад:

Верховний Правитель — очолює за посадою Голова Ради міністрів — за посадою Міністр фінансів — за посадою Міністр внутрішніх справ — за посадою Міністр закордонних справ — за посадою Керуючий справами Верховного правителя і Ради міністрів Радник Верховного правителя — будь-яка особа, призначена на розсуд Верховного правителя.

Надзвичайна державна економічна нарада — консультативний орган з економічних питань при Раді міністрів. Виконувало функції «промислово-кооперативного» представництва. Існувало в первинному складі до 2 травня 1919 року.

Склад:

Голова Надзвичайного державного економічного наради —Федосов С. Г. Міністр фінансів Військовий міністр Міністр продовольства і постачання Міністр торгівлі та промисловості Міністр шляхів сполучення Державний контролер Верховного правителя 3 представника правлінь приватних і кооперативних банків 5 представників Всеросійського Ради З'їздів торгівлі і промисловості