Оза́ринці — село в Україні, у Могилів-Подільській міській громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 1311 осіб.
Через село протікає річка Немия.
Історія Археологічні знахідки свідчать, що територія Озаринеччини була заселена з давніх-давен.
На початку 60-х років на околицях Озаринець працювала Ленінградська археологічна експедиція, під час розкопок було знайдено велику кількість кам'яних знарядь праці, періоду пізнього палеоліту (скребачки, кам'яні рубила, кістки та зуби мамутів). Частина з них зберігається в музеї сільської школи.
Під час археологічних розкопок Київської археологічної експедиції початку 70-х років XX століття було знайдено знаряддя праці, посуд, житло, періоду трипільської, черняхівської культури, а також поселення скіфів орачів.
У складі Подільського князівства (1363—1434) Перша письмова згадка про Озаринці відноситься до періоду Подільської війни 1430—1432 рр. між Короною Польською та Великим князівством Литовським, Руським та Жемайтійським.
Скориставшись міжусобицею в Литві, у 1430 році польське військо вторглося на Поділля. Але поляки зустріли сильний опір місцевого населення, очолюваного князями Федьком Несвизьким, князем Олександром Носом та Івашком Рогатинським. У битві на річці Мурафа поляки зазнали поразки від князя Федька, але згодом між великим литовським князем Свидригайлом і Федьком виник конфлікт, у результаті якого останній перейшов на бік Польщі і допоміг полякам захопити Західне Поділля. Володіння князя Федька (Вінниця, Хмільник, Соколець) перейшли до Корони Польської, й при допомозі молдавського воєводи полякам вдалось захопити Брацлав, який литовці відвоювали пізніше.
1431 року війська польського короля Ягайла завдали поразки повсталому Свидригайлові, і останній змушений був укласти перемир'я, відповідно до якого Подільське князівство було розділене на дві частини (західне Поділля відійшло до Польщі, на його території у 1434 році створили Подільське воєводство) з центром у Кам'янці-Подільському; перший староста провінції — Пйотр Одровонж з 1434 р.).
У 1431році король Ягайло записав (продав) Озаринці за 50 гривень Свентославу з Жадов'я (Sventoslao de Zadowya).
У складі Королівства Польського та Речі Посполитої (1434-1795 рр.) Подільське воєводство (1434-1648 рр.) Невдовзі село було викуплено, а в 1452 році король Казимир IV Ягелончик записав Озаринці до Ольчедаївської волості Теодорикові Бучацькому, каштелянові кам'янецькому, старості подільському. Від Бучацьких гербу Абданк Озаринці переходять (1553–1616 рр.) до Язловецьких. Після вигасання цього роду по чоловічій лінії внаслідок бездітної смерті подільського воєводи Героніма Язловецького (1570—1607 рр.) у 1616 р. їх маєтності були поділені.
Радзивіл з князів Острозьких, удови Героніма Язловецького. Потім — до Чурилів.
У документах 1600-1629 рр. замість Озаринці найчастіше зустрічається назва Ожаринці, зрідка Базар.
У складі Гетьманщини. Велике князівство Руське (1648-1672 рр.) Національно-визвольна війна
Могилівський полк. Озаринецька сотня. За свідченням Антоновича, у 1657 році під керівництвом Могилівського полковника Остапа Гоголя, предка письменника Миколи Гоголя, було завершено будівництво Озаринецького замку.
План Озаринецького замку був прямокутним. В центральній частині південної стіни, де був в'їзд в замок, ще донині стоять мури двоповерхового будинку нижнього ярусу надбрамної вежі. В північно-західній частині замку, вже майже не видно, є фундамент восьмигранної вежі, яка всередині була кругла. З північного сходу знаходилась вежа, від якої осталися склепіння і льохи. Вся площа фортеці була обнесена кам'яними стінами, зі східної і північної сторін вздовж стін були муровані будинки. Під східним будинком знаходились льохи. Східний зовнішній мур підпирали контрфорси. В західному мурі були ще амбразури.
На північ від фортеці був ще один двір, такий же по площі, але стіни були нижчі і вужчі. На місці Озаринецького замку є підземні ходи, у яких знаходили стародавню зброю, монети часів римського імператора Трояна. Старожили розказують, що підземні ходи вели від замку вниз під річку і вверх до сучасного базарного майдану.
Основним заняттям селян було землеробство і базарна торгівля продуктами скотарства, ковальськими та гончарськими виробами, а також продажем курячих яєць, які вивозили з Озаринець навіть за кордон. Майже всі ремесла були зосередженні в руках місцевих євреїв. Село було розміщене на торговому шляху, який пролягав лівим берегом Дністра. Від Бару він ішов вздовж р. Немійки до Лучинчика, Борщівець, Озаринець, далі до Могилева-Подільського і на південь України.
Цей торговий шлях був дуже неспокійний і небезпечним, адже зовсім поруч, на правому березі Дністра тягнувся не тільки торговий, але й грабіжницький військовий Волошський шлях. Саме з нього робили спустошливі набіги турецькі війська на Подільські землі. Круті, зарослі лісом, місцями, обривисто звисаючими до води кам'яними схилами берега р. Немійки, були надійним захистом для місцевих жителів від грабіжників.
У Великому Куліварському яру виник козацький цвинтар, де ще досі є залишки кам'яних хрестів з написами.
За переказами місцевих мешканців, одночасно із Озаринецьким замком, козаками полковника Остапа Гоголя, був збудований водяний млин, який стоїть вище рівня річки Немійки. Паралельно руслу річки, був збудований підвідний канал (Млинівка) по якому потік води тече на колесо млина. 29 червня 1657 р. полковником Остапом Гоголем із Озаринець був надісланий лист до гетьмана Богдана Хмельницького у Чигирин. У листі Остап Гоголь просить гетьмана допомогти йому і його полкові, розташованому «на пограничі», боротися з польськими й татарськими загонами в районі Кам’янця, а підписався так (подаємо за московською копією листа): «Астафей Гоголь, полковник Войска его царского величества Запорожского подолскій».
Оборона Могилева (1660 р.) Наприкінці січня 1660 року 15-16-тисячне польське військо (в його складі були й козацькі сотні І.Виговського), очолюване коронним гетьманом Станіславом Потоцьким, перетнуло кордони козацької України, прямуючи до Могилева. Тієї пори тут перебували козаки Подільського й Миргородського полків, полк запорожців Івана Федорова та опришки Івана Кияшка.
Очолював залогу (близько 5-6 тис.осіб) подільський полковник Остап Гоголь. Він заздалегідь підготувався до оборони: вали були облиті водою, на Дністрі, прорубано ополонки, селян Подільського полку перевезено до міст, жінок і дітей із Могилева відправлено до Молдавії, на всьому шляху ворога заховано та знищено продовольство й фураж. 19 лютого Станіслав Потоцький звернувся до залоги й мешканців міста з вимогою скласти зброю. Оскільки вони відмовилися капітулювати, наступного дня відбувся генеральний штурм. Першими на приступ пішли німецькі піхотинці генерала Вольфа. Зробивши вилазку, козаки ущент їх розбили. Тоді Потоцький наказав кінноті спішитися («хто не злізе з коня, тому втнуть шию») й разом зі слугами та обозною челяддю розпочати наступ. Після жорстокого бою поляки захопили вежу з «молдавського боку» й увірвалися до міста.
Помітивши прорив, О.Гоголь кинувся в це місце, вигукуючи: «Гей, в ім'я Христа, [всі] на захист майдану!» Його підтримали полковники, котрі завертали відступаючих криком: «За віру, віру! [Інакше] тут вже нам буде кінець, буде згуба!»
Сум'яття вдалося подолати, й козаки, опришки та міщани кинулися на жовнірів не лише зі «стрільбою» й шаблями, а й із киями, сокирами, голоблями. Не витримавши такого натиску, ворог став відступати. Вибивши жовнірів із міста, оборонці не припинили наступу й довершили їх погром. Польське військо зазнало тяжких втрат: тільки убитих нараховувалося 2-3 тис. осіб. За свідченням шляхетського літописця українського походження Йоахима Єрлича, «загинула майже вся німецька піхота» Валки возів із пораненими шляхтичами потяглися до Бара, Меджибожа й Кам'янця. Серед захоплених до полону був один із найвизначніших соратників І.Виговського — Антін Жданович (подальша його доля невідома). Хоча С.Потоцький продовжив наступ, знекровлена й деморалізована поразкою армія не змогла захопити Брацлав та Умань і залишила Брацлавщину.
Повстання проти польського короля та гетьмана Павла Тетері (лютий 1664 - червень 1665 рр.)
Польсько-турецька війна (1672-1676 рр.) 22 листопада 1674 року під Баром Остап Гоголь дав присягну на вірність Королю Речі Посполитої Яну III Собеському : «Присягаю Господеві Богу всемогутньому, у Святій Трійці єдиному, що найяснішому Янові III, з Божої ласки королеві польському і Великого князівства Литовського, і найяснішим його королівським наступникам, також Речі Посполитій вірним буду до останньої миті мого життя і останньої краплі крові моєї та вирікаюсь протекції турецької і татарської, ані приймати її більше не буду, навпаки, скільки матиму сил і розуму, спрямую їх на викорінення бусурман із держав його королівської милости, пана мого милостивого, і всім іншим козакам, старшині і черні буду причиною і прикладом віри і щирости щодо його королівської милости і Речі Посполитої, особливо полк Подільський та Брацлавський і міста, мені довірені його королівською милістю, паном моїм милостивим, у вірі і доброчесності постійній на послугу його королівської милости, пана мого милостивого, і Речі Посполитій тримати буду і так нестиму обов’язки, щоб при достоїнстві його королівської милости і на викорінення бусурман ставали аж до останньої краплі крові своєї і вірними були. Так допоможи мені, Господи Боже, і Сина його невинна мука»Після приведення до присяги Остапа Гоголя та його старшини, король Ян III Собеський видав привілей, де було сказано, що Король «давно з батьківською повагою» ставиться до «урожоного» Остапа Гоголя, полковника «могилівського», цінує його «бажання вивести з неволі Україну й Поділля» і те, що він віддав у королівське розпорядження «мужніх» козаків свого полку. Зваживши на все це, король призначив Гоголя «пожиттєво єдиновладним («jednowładnym»)» подільським полковником, а підконтрольна йому територія надалі охоплювала міста Могилів, Шаргород, Озаринці, Ярошів, Яруга, Біле, Михайлівка, Копайгород, Лучинець, Мурафа, Буша, Рашків, Ямпіль, Черніївці, Кам’яна Криниця, Цекинівка, Кузьмин зі всіма приналежними до них селами й присілками. Усіх козаків на цій території «як людей лицарських, що захищають християнську кров проти бусурман», привілей проголосив повністю вільними «від зверхности дідичних панів» (ішлося про шляхту, яка до Хмельниччини володіла тут маєтками) і від будь- яких повинностей. Гоголеві ж документ «доручив» скласти реєстр (список) цих козаків, завірений його підписом, і «для пам’яті» «вимагав» внести його у книгу Коронної метрики. Привілей також дарував Гоголеві право варити пиво й курити горілку та збирати на терені полку «на свій пожиток» по півзлотого та осьмачці солоду від кожного вару пива" 24 листопада 1674 р. Король Речі Посполитої Ян III Собеський видав під Баром грамоту (привілей) його синові «урожоному» Балацкові на дідичне (спадкове) володіння млином в Озаринцях із приналежними до нього «рікою, ставом, сіножатями, городами, пасіками». У грамоті, яка відома лише в чорновому варіянті, ця маєтність оголошена вилученою з-під зверхности дідичного власника Озаринців і вільною від сплати «данин, чиншів, мірок», податків, від підвід, стацій і жовнірських постоїв. За це, Балацко (Яцко) Гоголь повинен воювати з бусурманами і бути вірним королеві.
На коронаційному сеймі 1676 р. у Кракові, Остапу Гоголеві вдруге було надано польське шляхетство з правом передачі його «потомству». Таке саме шляхетство сейм дарував і окремим представникам старшини Гоголевого «Війська Запорозького»:
полковникам: Семенові Корсуку, Миронові Лукєйчику, Андрієві Зеленецькому,
сотникам: Василеві Іваненку, Грицакові Бернашовському, Яцкові Озаринському, Стефанові Багринському,
осавулові Петрові Калкулу,
обозним: Костинові Гасаненку, Апостолові Ясеновському.