Балабані́вка (розмовна назва: Болобанівка) — село в Україні, в Оратівській селищній громаді Вінницького району Вінницької області. Розташоване на обох берегах річки Гірський Тікич (притока Тікичу) за 13 км на південний схід від селища Оратів та за 6 км від зупинного пункту Фронтівка. Населення становить 922 особи (станом на 1 січня 2018 р.).

Географія Знаходиться на Придніпровській височині в лісостеповій природній зоні, серед ярів з перепадами висоти до 70 метрів.

Історія За народними переказами, раніше тут існувало місто Угорськ (Угорм), що мало 8 тисяч будинків, 12 церков, протяжністю більше 4 кілометрів. Про нього також згадували у своїй праці при дослідженні регіону в XIX столітті український краєзнавець Похилевич Лаврентій та Географічний словник Королівства Польського. Сьогодні у центральній частині села існує помітний рукотворний вал, біля нього були підземні коридори, які засипані вже при радянській владі. Недалеко від села у хуторі Богданівка знайдено горщик із римськими монетами ІІ-ІІІ ст. до н. е, а по дорозі до сусіднього села було розкопано курган, де знайдено знаряддя праці, прикраси, виготовлені з бронзи — це говорить про активну економічну діяльність у минулому. Місто було спалено татаро-монголами до тла.

Перша назва села — Юшківці. При переїзді волинський рід Юшковських осів у цьому регіоні Речі Посполитої та заснував свій родовий маєток у 1612 році. Впродовж десятиліття відбулась серія перепродажів території, і в 1622 році у статусі містечка її купляє вінницький староста Олександр Балабан. 1624 року він перейменовує населений пункт на честь себе - Балабанівка.

Після довгого турецького полону, будучи розореним, 20 вересня 1624 року Олександр Балабан зареєстрував у Любліні укладений акт продажу Балабанівки (Юшківців) Стефану Хмелецькому та його дружині Теофілі.Bałabanówka (1), mko, pow. lipowiecki… S. 92 2 червня 1626 року з цього містечка він видав універсал („Akta Grodz. Lw.“ t. I str. 50), повідомивши про наступ татарів, за що отримав додаткові землі.

У 1649–1653 рр. — сотенне містечко Кальницького полку, адміністративної одиниці козаків у боях з польськими військами під час Визвольної війни. За цей час містечко було зруйноване та спустошене.

Відомо, що з 1723 року територія переходить у власність Яна Ворзеля. В цей час відбувались антиколоніальні повстання гайдамаків проти Речі Посполитої. Польська влада у зв'язку з цим видала спеціальні універсали. Вона вимагала, щоб жителі самі боролися проти гайдамаків, і якщо вони напали б на містечко у меншій кількості, ніж третина жителів, а ті не давали б їм відсічі, то населений пункт уважався б гайдамацьким з усіма тяжкими наслідками для його жителів. На початку жовтня 1737 року гайдамаки напали на Балабанівку і безперешкодно відступили.

1744 року збудована деревʼяна Церква Воскресіння, за штатним розкладом вона належала до 4-го класу (парафія середнього розміру). Починаючи з 1797 року збереглися записи про народження, шлюб та смерть жителів села. На місцевих священників існують справи, як наприклад, скарга родичів за побиття своїх же дружин, або скарга від графа Ворзеля про негідне поводження з парафіянами церкви.

У XVIII ст. в Балабанівці добре розвивались ремесла. Тут був невеличкий завод, де виготовлялися досконалі на той час і гарно оздоблені двоствольні мисливські рушниці і пістолі, які в тому числі йшли на експорт. Згідно витягу протоколів спеціальної податкової комісії у 1789 році дохід містечка складав 13994 злотих. Сплачений податок державі склав 1399 злотих.

Внаслідок Другого поділу Речі Посполитої регіон у 1793 році переходить під контроль Російської імперії.

У 1857 році дочка Леонтія Ворзеля виходить заміж, батько як придане віддає їй цю територію у володіння. Вона продала Балабанівку за 180 000 руб. сріблом графу Володимиру Потоцькому, який записав на ім'я своєї дружини. Згодом деякі частини містечка були ще раз перепродані, внаслідок чого у містечку сформувалась наступна група власників: ВласникЗемля (десятин)Відсоток (Землі)Кріпаків (душ чол. статі)ПриміткиГраф Потоцький356985,38%670Головний "кит". Володів левовою часткою землі та людейСемен Яликовський2115,05%55Середній поміщикМикола Тарнавський1523,64%13Раніше належали Боровському (відбувся ще раз перепродаж)Адольф та Іван Дроздовські1293,09%26Брати, дрібні власникиПриходська церква611,46%—Церкві належала земля, але кріпаками вона не володілаКнягиня Радзивілл410,98%8Та сама дочка Леонтія Ворзеля, залишила собі невелику ділянкуБулинський170,41%1Найбідніший власник у спискуФеліціан та Анна Ярошинські——21Це так звані "безземельні" дворяни, які могли володіти людьмиВСЬОГО4180100%794 Граф Потоцький помирає, і у листопаді 1872 року вдова Генрієтта Потоцька продала частину містечка Йосипу Францовичу Ярошинському – цукропромисловцю та члену ради Приватного комерційного банку. В угоду входили: землі маєтку, ліси, водяні угіддя загальною площею приблизно 2200 десятин (2403,5 га). А також панські будинки, економія, господарські та інші будівлі, молотильна машина, млини, рибні угіддя, оранжерея з рослинами і квітами та парниками, садами, чиншові наділи вільних селян. А окрім цього – усі зобов’язання та законні позови до цього маєтку. Причиною продажу стала відсутність безкоштовної робочої сили після скасування кріпосного права у 1861 році та трансформація до нової ринкової економіки, що призвела до застав за боргами, продажу або закладанню земель. За угоду Генрієтта отримала 90 тисяч руб. сріблом.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Підвисочанської волості Липовецького повіту Київської губернії мешкало 1738 осіб, налічувалось 239 дворових господарств, існували православна церква, синагога, постоялий будинок, водяний і вітряний млини, крупорушка, базари по четвергах.

. Головне заняття селян – хліборобство, а також заробітки у Херсонській губернії. За містечком числилося 3542 десятини землі. З них 1583 десятин належало поміщикам, 73 десятини – церкві і 1885 десятин селянам. Містечко продовжувало належати нащадкам колишнього власника Йосипа Ярошинського. Були додатково побудовані:

церковно-приходська школа, до 10 вітряків, 2 кузні, одна пивна, одна казенна винна лавка. пожежна колона возів, що складалася з 5 бочок (в одній до 400 літрів води) і 6 пожежних багрів (довгі жердини з металевим гаком на кінці). Пожежі не так гасили, як локалізували. Самі багри потрібні були не для порятунку палаючої хати, а щоб розвалювати сусідні будівлі і стягувати солом'яні стріхи, щоб вогонь не перекинувся далі.

Резервний продовольчий капітал (фінансова подушка) містечка складав на 1 січня 1900 року 10 244 рублів, а бюджет на поточні витрати для громади – 436 рублів 38 копійок. Але в Російській імперії була поширена практика, коли ці капітали існували лише у звітах. При Балабанівці були ще два хутори: Метельських та Ільницької, ферма Заблоцької та урочище Лісництво. У Балабанівському лісі знаходилося 7 лісових сторожок. 1910 року відбувся страйк, причиною якого став розподіл земель, за яким найкращі дістались панові Ярошевському, а найгірші роздали селянам.

Після падіння монархії у Російській імперії з 1917 року містечко входило до новоствореної держави Українська Народна Республіка. У 1920 році війська Червоної Армії окуповують регіон. 30 грудня 1922 року населений пункт у статусі села входить до складу СРСР.

У 1920-х роках місцеві жителі розграбували та зруйнували камʼяну православну церкву та колишній панський маєток на околиці села. 1929 року заснований перший колгосп «Доля бідняка». Державою відразу почались репресії — арештовували селян, конфісковували майно та земельні ділянки. У 1932—1933 роках у селі відбувся масовий штучний сталінський голодомор, при якому померло до 2000 жителів села. В наступні роки було репресовано більше 100 грамотних жителів. Крім того, агенти-комсомольці, а також карний елемент, який співпрацював із НКВД, грабував незалежних селян та складав списки на депортацію родин до Росії.

Під час Другої світової війни село було окуповано фашистськими військами у липні 1941 року. На фронт було мобілізовано 360 жителів, з них 183 не повернулися. Червоною армією село було зайняте 10 березня 1944 року.

1962 року декілька колгоспів об’єднано в під назвою «росія», який протягом багатьох років отримував врожаї цукрових буряків, зернових культур. У вісімдесяті роки споруджено комплекс з дорощування нетелів на 3500 голів. На території комплексу знаходився медпрофілакторій, стоматологічний кабінет, душова, їдальня, гуртожиток.

Впродовж ХХ століття були побудовані будинок культури, аптека, фельдшерсько-акушерський пункт, школа, дитячий садочок, сільська бібліотека яка налічувала до 17000 книг. Зʼявились наступні обʼєкти:

встановлено Пам’ятник героям-односельчанам, поставлено Обеліск (1972 р.), закладена Алея пам’яті (1984 р.).

У 1994 році освячена церква в день пам’яті Архістратига Михаїла, яка була під Московським Партіархатом. Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, місцевий священник поширював російську пропаганду, за що був вигнаний місцевими жителями. Сьогодні церква відноситься до Православної церкви України (ПЦУ).

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Оратівської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Оратівського району, село увійшло до складу Вінницького району.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська94198.84%російська80.84%білоруська20.21%інші/не вказали10.11%Усього952100% Відомі люди Білаш Світлана Олексіївна — український графік. Якуб Ксаверій Александер Потоцький — дідич, зібрав в маєтку велику, цінну бібліотеку, яку було знищено в 1918 році.Stanisław M. Brzozowski. Potocki Jakub Ksawery Aleksander (1863—1934) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116.— 178 s.— S. 23.

Галерея

Примітки

Література Балаба́нівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.263

Посилання Погода в селі Балабанівка .— S. 92-93.