Василь Олександрович Пашков ( — ) — російський релігійний діяч, відставний гвардії полковник, духовний послідовник англійського проповідника лорда Гренвілла Редстока. Після від'їзду Редстока з Росії у 1878 році Пашков очолив рух євангельських християн, яких тоді почали називати «пашковцями».

Василь Пашков був одним з найбагатших людей Росії й вів життя петербурзького аристократа. Однак після релігійного навернення він присвятив себе християнському служінню. Відомий благодійністю, а також фінансуванням організацій та окремих місіонерів євангельського напрямку. Автор одного з перших системних догматичних документів російських євангельських християн — «Сповідання віри Пашкова» («Віровчення Пашкова»). Ініціював створення й очолив Суспільство заохочення духовно-доброзвича́йного читання, що видавало й розповсюджувало християнську (у тому числі православну) літературу.

Намагався перетворити у відповідності зі своїми переконаннями Російську православну церкву зсередини, потім — об'єднати пашковців й зовнішніх по відношенню до РПЦ баптистів, штундистів, менонітів, молокан та новомолокан. За свою релігійну діяльність Пашков був висланий з Росії й закінчив дні у вигнанні.

Біографія

Походження

Василь Олександрович Пашков належав до багатого аристократичного роду Пашкових, до одинадцятого покоління родоначальника — поляка Григорія Пашкевича, що потрапив у Московське царство за Івана Грозного. Діти Пашкевича взяли прізвище «Пашкови». Вже перший син Пашкевича, Іван Григорович, в 1604 році був відзначений у документах як тульський боярин.

Прадід Василя Пашкова, Олександр Ілліч (1734-1809), нажив статки завдяки одруженню на Дар'ї Іванівні (1743-1808) — дочці багатого фабриканта І. С. М'ясникова. Після смерті купця А. І. і Д. І. Пашкови успадкували 19 тисяч кріпаків й чотири великі фабрики. Їх другий син Василь Олександрович (1764-1838, дідусь і повний тезка героя цієї статті) дослужився до чину обер-егермейстера й посади міністра юстиції. Василь Олександрович володів палацами у Москві та Петербурзі, маєтками в Нижегородській й Тамбовській губерніях та Башкирії, та на Південному Уралі — мідними й залізними копальнями з плавильними заводами при них. Його дружина, уроджена графиня Катерина Олександрівна Толстая, була фрейліною при дворі.

Їхній син Олександр (1792-1868) вдалим шлюбом з Єлизаветою Петрівною (за першим шлюбом — Лобановою-Ростовською, уродженою Кіндяковою) (1805-1854), а також військовою кар'єрою примножив сімейні статки. Олександр Васильович був настільки щедрий й багатий, що, служачи полковником, купував на свої гроші коней для всього полку.

До навернення Василь народився 2 квітня 1831 року, коли його батько воював у Польщі. Василь отримав блискучу освіту. В 1849 році він закінчив Пажеський корпус, його ім'я було занесено на мармурову дошку серед кращих випускників. По закінченні в чині корнета був зарахований в кавалергардський полк. Інформація про те, як проходила служба Василя Пашкова і про час його відставки часткова. Впевнено можна сказати, що він був успішний у військовій кар'єрі і звільнився зі служби полковником.

Шлюб Василя Олександровича з Олександрою Іванівною Чернишовою-Кругліковою приніс йому як придане значну частину багатств Чернишових у Московській й Санкт-Петербурзькій губерніях. Пашков був особисто знайомим царю й доводився родичем кільком міністрам й генералам. Серед рідних були музикант, письменниця, декабрист та інші відомі люди. Василь Олександрович володів 13 маєтками у 9 повітах різних губерній, а також 4 мідними копальнями на Уралі. Як власник 450 тисяч десятин землі він був 6-им (за іншими відомостями, 5-им) з найбільших землевласників Російської імперії. З дружиною й дітьми Пашков мешкав у величезному будинку на Французькій набережної у Петербурзі й вів світське життя. Бали в його будинку відвідували навіть члени царської сім'ї.

«Красивий брюнет, вище середнього росту, з манерами і поводженням чистого аристократа; приємний м'який тенор, великі, виразні очі прихиляють на його користь», — описував Василя Пашкова петербурзький журналіст Микола Животов. За словами Животова, до свого навернення в євангельську віру, Пашков був людиною байдужим до релігії: «Про побожність, не кажучи вже про фанатизм, ніколи не зароджувалося думок в голові В.О., що був пристрасним мисливцем, любителем танців, балів, великим гравцем у карти, лихим наїзником». Руїни головного будинку садиби Пашкових в Ветошкіно Нижегородської губернії Тепер у колишньому петербурзькому будинку Пашкових розташовано Інститут прикладної астрономії Руїни садибного будинку Пашковых у Автомагістраль під Москвою

Навернення до Бога

Наприкінці 1883 або початку 1884 року Петербург відвідав лорд Редсток. Його запросила Єлизавета Чорткова — сестра-близнюк дружини Пашкова. Чорткова у скорботі після смерті двох синів-підлітків пережила глибоке навернення до Бога.

Дружина Пашкова, мабуть, до часу приїзду Редстока вже прийшла до віри, проте сам полковник прагнув ухилитися від спілкування з проповідником. Журналіст Микола Животов стверджував, що після першої зустрічі з Редстоком Пашков недбало сказав: «Яка вульгарність! І охота слухати безглуздого базіку». Щоб не зустрічатися з Редстоком полковник на два місяці поїхав у свій московський маєток, звідки повертався з надією, що вже не застане іноземця у Петербурзі. Однак Редсток не поїхав, більше того, він став частим гостем дружини Пашкова, так що ухилитися від спілкування не вдалося.

Проповідь не справила на Пашкова враження. Після проповіді Редсток запропонував присутнім помолитися. Присутні встали на коліна, Пашков ввічливості приєднався. Під час незвичайної, невивченої молитви Редстока полковник раптом усвідомив, що все почуте їм з Біблії стосувалося його особисто. «Коли я знайшов у Слові Божому, що Господь хоче зі мною укласти новий союз, у якому Він обіцяє не згадувати більше моїх гріхів й злочинів... у мене прокинулося бажання отримати прощення від Святого Бога», — згадував пізніше цей день Пашков в одному з листів. Він пережив потрясіння. «Вставши з колін, він був уже не тим, що раніше, він став новою людиною у Христі Ісусі», — стверджувала Софія Лівен.

Після навернення до Бога Протягом декількох років після навернення Василь Пашков очолив рух, розпочате Редстоком. З самим Редстоком він підтримував спілкування до самої своєї смерті.

У 1882 році (за іншими даними, в 1883 році) Пашков був хрещений по вірі Георгом Мюллером з Бристоля.

Заслання У червні 1884 року Василь Пашков й граф Модест Корф порізно були викликані до міністра юстиції (за іншими даними, до обер-прокурора Священного Синоду РПЦ Костянтина Победоносцева). Кожному з них запропонували підписати відмову від проповіді, проведення релігійних зборів та листування з віруючими з південних регіонів Російської імперії. Обидва, не змовляючись, відмовилися. У відповідь обом було наказано у два дні покинути Росію.Пашкову з великим трудом вдалося домогтися двотижневої відстрочки від'їзду, щоб привести в порядок свої справи. Незважаючи на відстрочку, судячи з окремих фрагментів листування, від'їзд Пашкова був спішним й шокував його. Сім'я переїхала до нього не раніше, ніж через два роки.

Принаймні, в перші два роки еміграції Пашков сподівався, що розлука з батьківщиною носить тимчасовий характер й рано чи пізно він повернеться у Росію. Проте лише одного разу, в 1888 році, йому дозволили ненадовго приїхати у Росію у зв'язку з хворобою сина, що заразилася тифом. Перебування на батьківщині тривало шість тижнів.

Василь Пашков помер 30 січня 1902 року у Парижі. Прощання пройшло в паризькій . Був похований на протестанцькому кладовищі Тестачо у Римі.

Родина

Дружина — графиня Олександра Іванівна Чернишова-Круглікова (12.09.1832—01.11.1926), фрейліна двору, старша дочка героя війни 1812 року полковника Івана Гавриловича Круглікова (1787-1847) від шлюбу з графинею Софією Григорівною Чернишової (1799-1847); приєднав у 1832 році прізвище дружини й отримав графський титул.

Олександра приданим, крім майорату, принесла чоловікові значну частину багатств Чернишових. Разом з сестрою-близняшкой, Єлизаветою Чертковою вона стала послідовницею англійського проповідника лорда Редстока. Саме вона ініціювала знайомство свого чоловіка з Редстоком, що потім стало доленосним.

В шлюбі Пашкови мали сина Олександра (1863-1903; генерал-майор, помер від апоплексичного удару) й трьох дочок – Софію (20.03.1865, Париж— ?), Ольгу (1867-1949; художниця) та Марію (1870-1917).

У 1886 році Олександра Іванівна слідом за чоловіком поїхала з дітьми за кордон. Коли вона завдовіла то повернулася з неодруженими дочками Ольгою й Марією у Росію. Жили в родовій садибі Пашкових в Вєтошкіно Нижегородської губернії. Померла в еміграції у Франції, похована у Версалі на кладовище Нотр-ДамНекро­лог // Возрождение. 1926. №519..

Погляди й богослів'я Пашкова Розкол або оновлення РПЦ? Представники консервативного православ'я звинувачували Редстока й Пашкова в тому, що вони намагаються навернути у свою віру все населення імперії на чолі з імператором. Однак ні Редсток, ні Пашков не намагалися створити якусь секту поза Російської православної церквою. Їх метою було духовне перетворення Росії, не пов'язане з якоюсь однією конфесією, й яке мало починатися з РПЦ. Письменник Микола Лєсков, тісно спілкувався з представниками руху, зазначав: «Редсток й сам не засновує ніякого окремого спрямування, ійне вимагав нічого подібного від своїх послідовників. ...Якщо і є, може бути, один який-небудь одноосібний виняток, то про нього не варто й говорити». Родич Пашкова Володимир Чертков писав у некролозі: «насправді він ніякої секти не засновував, а просто, прийнявши, так зване „євангельське“ розуміння християнського вчення, намагався поширювати його проповіддю, літературою, особистими стосунками, взагалі всією своєю діяльністю».

Однак представники православ'я оголосили пашковців «сектантами» й «єретиками», а потім почали їх переслідувати. Відбулося поступове віддалення пашковців від РПЦ, що закінчилося повним розривом з нею.

Журнал «Страннік» у 1883 році повідомляв: «Основа навчання у пана Пашкова протестантська, але це справедливо тільки наполовину: протестантизм є доктриною й доктриною, стосунково кажучи, розумна й поважна; у протестантизму є історична основа й до певної міри основа церковна. У пана Пашкова нічого подібного немає й він є сам по собі. Ми вважаємо, що пан Пашков сектант на суто місцевої підкладці, та йому страшенно далеко до справжнього протестантства. Це сектант — безсумнівно російський».

На думку історика-богослова Костянтина Прохорова, основою для редстоцько-пашковського руху стала незадоволеність представників аристократії пануючою тоді «обрядовою» формою російського православ'я. За Прохоровим, той факт, що Редсток приїхав до Росії не сам по собі, а за запрошенням Єлизавети Черткової, свідчить про свідомість вибору тієї форми християнства, яку сповідував англійський проповідник.

Віровчення Василя Пашкова Системні богословські погляди Василя Пашкова викладені у творі, що дослідники називають «Сповіданням віри Пашкова» або «Віровченням Пашкова». Документ являє собою фрагменти листів Василя Пашкова редактору журналу «Церковний вісник» протоієрею Іоанну Янишеву. Після того, як студент-семінарист Володимир Попов звинуватив Пашкова у єресі, Янишев попрохав Василя Пашкова викласти свої богословські погляди у листуванні, а потім опублікував його у своєму журналі (в номері від 10 травня 1880 року).

Виправдання вірою