Анто́нівка — село в Україні, у Томашпільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області. Населення становить 1488 осіб.
Сучасність Антонівка — село, до 2020 центр сільської ради, розташоване на східних відрогах Подільської височини, у долині річки Русава, що впадає у Дністер. Воно лежить за 8 км від районного центру Томашпіль і за 30 км від залізничної станції Вапнярка. З Томашполем має автобусне сполучення. Через село пролягає траса міжміського автосполучення Томашпіль — Могилів-Подільський.
Протяжність села з півночі на південь становить близько 7 км, площа — 488 га. Населення — 1337 чол. (01.01.2008 р.)
В селі Антонівка функціонує середня 1-3 ступенів, у якій навчається 103 дитини Діє торговельна мережа з п'ятьох крамниць та одного кафе-бару. Функціонує тваринницький комплекс, тік, ФАП, олійний млин. В жовтні 2012 року відкрито та освячено новозбудований Свято-Михайлівський храм. Для будівництва храму докладено чимало зусиль з боку обласної та місцевої влади, а також завдяки підтримці самих жителів територіальної громади. З нагоди відкриття храму, службу правив митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон. В урочистому відкритті взяли участь перший заступник голови обласної державної адміністрації Іван Мовчан, керівництво та духовенство Томашпільського району. На базі новозбудованого храму функціонує дитяча недільна школа, де навчають педагоги з асоціації православних педагогів Томашпільського району.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Томашпільської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Томашпільського району, увійшло до складу новоутвореного Тульчинського району.
Географія У селі річка Безіменна впадає у Русаву, ліву притоку Дністра.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська148099.46%румунська60.40%російська20.14%Усього1488100%
Історія Перші документальні згадки про село належать до II половини 18 століття та є в церковних книгах Кам'янець-Подільської єпархії. Походження назви має декілька версій. По-перше, назву села пов'язують з ім'ям управляючого на хуторі Антона. По-друге, як розповідають старожили, спочатку тут виникло кілька хат, у яких жили лісові сторожі. Довкола стояли лісові масиви, які треба було охороняти. Ці масиви разом із багатьма родючими землями та десятками населених пунктів належали графові Потоцькому. Як свідчать перекази старожилів, село наше, назване на честь старшого сина Потоцького — Антона. За однією із легенд походження назви має і таку історію. В 1640 роках на місці теперішнього села буяли густі ліси, серед яких загубився невеличкий хутір, у якому налічувалось декілька хат, мешканцями яких були, здебільшого, члени однієї родини. В 1730 році із Західної України їхали через хутір чумаки. Вони повертались додому з повними возами солі. В чумака Антона захворів один віл. Викопав Антін недалеко від хутора землянку і залишився тут. Побудував він їз дерева хатину, женився і почав господарювати: розорав клапоть землі, засіяв зерном, став чекати урожаю. Згодом біля його будинку почали будуватись жителі з хутора. З'явилась ціла вулиця, яка постійно збільшувалась і переростала у велике поселення, яке згодом назвали Антонівкою, у честь його засновника — Антона.
Село ділилось на так звані кутки, які отримували назву за способом життя людей, їх ремеслами, з поваги до прізвищ знатних людей.
Так з'явились назви: Гончарівка — куток, де жили гончарі, які виготовляли горшки, гладущики, глечики, миски тощо. Кут — частина села, яка була відокремлена від основного поселення.
Оруд — куток, де був розташований маєток пана Рожанського. Сам пан жив у Польщі, а маєтком правив економ. Для панського столу тут вирощували різні овочі і фрукти. Це був панський «ogryd», що в перекладі з польської означає «огород».
Шляхта — куток, де проживали вихідці з Польщі, які працювали в панському маєтку (Долінські, Бачинські, Борсуківські, Желіжевські, Лозинські та іншого).
Про один з кутків села існує цікава давня легенда.
Безодня — куток, що знаходиться на границі сіл Антонівка і Вила. Це місце, де б'ють багато джерел. За легендою, тут колись було водоймище, яке живилось підземними водами, з якого селяни напували худобу. В жнива, спекотного дня, їхав до водоймища селянин, щоб напоїти волів. Тільки-но почали воли пити воду, як земля під ними розступилась і віз разом з волами пішов під воду. Жах охопив селянина. Він став кликати на допомогу. Почувши крик, збіглися люди, хотів витягти волів. Вдивлялись в чисту прозору воду, але побачити нічого не змогли. Мабуть, водоймище було без дна. З того часу це місце викликає у людей острах, пересторогу. Старожили і до сих пір стверджують, що вночі, у часи повного місяця, чути рев волів, які пішли під воду. А цікаві антоняни деколи заглядають у прозору, чисту воду, щоб перевірити правдивість цієї легенди.
Навколо села, на місці розроблених лісів, з'явились польові урочища: Вуглярки — це місце отримало назву через те, що тут випалювали деревне вугілля для кузні.
Цегельня — тут займались випалюванням цегли для потреб панського маєтку.
Березина — в цьому урочищі колись росли берези. Та для потреб Томашпільського цукрового заводу весь березовий гай був винищений.
Коритна — місце, схоже до корита.
Середній горб — межиріччя між нижньою і верхньою польовими річечками.
Степ — місце, яке розчистили від дерев і розорали для поля.
Суходіл — територія за селом, де відсутні джерела.
Ці назви окремих частин села збереглись і до сьогодні.
Кріпаччина
В ІІ половині 18 століття територія села різко починає зростати. Достеменно відомо, що в 1757 році в с. Антонівка прихожанами була побудована церква св. Архистратига Михайла. Спочатку вона була три купольна, дерев'яна, та в 1846 році була перебудована в одно купольну і в такому вигляді проіснувала до 1872 року. Також в селі було збудовано заїжджий двір для відпочинку чумаків, невелику гуральню, корчму, почалося використання річки Русави для будівництва млинів. На місці, де сьогодні споруджений адмінбудинок (сільрада, пошта, контора сільгосппідприємства), колись були побудовані потужні печі, для випікання хліба.
В той час в селах часто будували млини, бо це було прибутком панів, графів. Так, на початок 19 століття в селі розпочато будівництво середнього млина, а в 50-70 роках 19 століття німецькі інвестори побудували це два млини, які збереглися до сьогодення. Назва млинів походить від їх розташування відносно річки Русави: верхній, середній, нижній або «німецький». Господарем нижнього млина був Жучковський, верхній орендували євреї з Томашполя. Борошно високої якості, крупу та олію з Антонівки відправляли в різні куточки України і за кордон. Щодоби три млини виробляли 42-48 тонн борошна та круп, декілька тонн соняшникової олії. Верхній і нижній млин працювали цілодобово. З розвитком млинарства і рибальства, вигідним географічним положенням, шляхами сполучали, що проходили через село Антонівка, швидкими темпами почала зростати кількість населення.
В урочищі Огруд стояв панський маєток, у якому жив економ Романський (люди називали його паном). Коли приїжджали пани, вони теж тимчасово жили тут. Був садок із рідкісними фруктовими деревами, завезеними із Франції. У господарстві цього управителя були також завезені з-за кордону перші в селі індики. Ніхто з місцевих не бачив цих свійських птиць. Тому хлопці — шибайголови одного разу розігнали індик, за що були покарані трьома днями відсиджування у холодній. Напередодні скасування кріпацтва, більшість селян не мали землі. Не вистачало у них тягла і реманенту. Вони обробляли землю примітивними знаряддями, тому врожайність була низька: пшениці −7 пудів із десятини, жита — 10 пудів.
Капіталістичний розвиток
В 1861 році Олександр ІІ своїм указом скасував кріпосну залежність селян, у результаті чого селяни стали вільними і мали отримати до трьох десятин землі (одна десятина приблизно 1,2 га). На честь відміни кріпосного права чоловіки — умільці викопали криницю в центрі села, оздобили її, зібрали з кожного двору по 5 копійок і виготовили великий дерев'яний хрест. Біля підніжжя хреста встановили вилиту з металу табличку з надписом: « Цей хрест споруджено селянами Антонівки в пам'ять про відміну кріпосного права 1861 року». Відміна кріпосного права частково вплинула на соціально-економічний розвиток села, але питання пов'язані з розвитком освіти, вирішувались дуже повільно. В 1874 році при допомозі спільної каси прохожан, у розмірі 2288 рублів, і коштів графа Потоцького і Ліпенського було збудовано нову церкву. Найбільше турбувався про будівництво протоієрей Василь Лисич. Паралельно із будівництвом церкви будували приміщення церковно-приходської школи. В школі вивчали божий закон, грамоту, арифметику. В кінці 19 століття на початку 20 століття у селі з'явилися грамотні селяни, яких до 1861 року майже не було.
Але початок 20 століття не приніс великих змін в соціально-економічне життя мешканців села. Найбільш родючі землі належали поміщику Рожанському, деякі селяни були безземельними і працювали на поміщицькій землі. Під впливом революційних подій у 1905 році, а потім і Першої світової війни та Жовтневого перевороту, в Україні і зокрема в Антонівці відбулися страйки на підтримку революції (першими революціонерами були Телепенько Порфирій, Слободянюк Василь). Селяни вимагали розподілу поміщицьких земель.
Багато антонівчан брали участь у Першій світовій війні 1914 року. Росія була не підготовлена до війни, тому в лютому, як відомо, у Петербурзі стався революційний переворот. Події 1917 року докотились і до Антонівки. Учасники війни 1914 року, повернувшись з фронту, вимагали землі. Відбувалось все так, як описано в повісті М. Коцюбинського «Фата Моргана». Жителі Антонівки взимку 1917 року почали нападати на панський маєток, пограбували його. Пан Рожанський втік. Мужики увірвались в бібліотеку Рожанського. Дядьки — неграмотні, затуркані — розбирали книги на цигарки. Шафи з червоного дерева розбивали, тягнули мотузками.
Селяни полили скирти сіна, розбирали худобу. Навесні Рожанський повернувся. Зібрали схід села, почали бити селян. Але у 1918 році Рожанський назавжди втік.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
Потім була громадянська війна. Першим головою сільради був громадянин села Кузьмінський.
Будівництво соціалізму
Утворена УНР проіснувала не довго. Більшовики направили на Україну великі сили і республіка була повалена і встановлено більшовицький режим. В 1923 році в селі виникає комсомольська організація, секретарем якої був Городенко Макар, а в 1925 році — партійна організація на чолі з Телепеньком Порфирієм.
Складна внутрішньо-політична обстановка в Україні на початку 20-х років, розвал усього народного господарства поглибили і без того важке становище жителів Антонівки.
В 1921—1923 роках селяни села переживають голод, але в період НЕПу (1921—1928 роки) тимчасово життя селян нормалізується. Селяни отримали землю, що дало можливість у середині 1920-х років покращити життєвий рівень, але така обстановка була недовго. За селянський двір, за землю, майно потрібно було платити непомітні податки, які майже неможливо було сплатити. Так, кожен селянин повинен був віддати в державу 40 кг м'яса, 200 яєць, шкуру від тварин. Забирали майже все вирощене зерно.