Давньопольська мова, також старопольська мова () — назва початкового періоду розвитку польської мови, визначеного часовими рамками від моменту відокремлення польської мови з пралехітського діалектуПралехітськими називають діалекти, що виділилися із західної групи діалектів праслов'янської мови. Ними говорили ободрити, велети, поморяни, поляни, слензани, мазовшани, вісляни та інші лехітські племена. На основі пралехітских діалектів сформувались сучасна польська мова, вимерлі в Середньовіччі полабська мова і поморські діалекти (з яких до цього часу збереглася тільки кашубська). до початку XVI століття (початку середньопольского періоду)Тихомирова Т. С. або (без включення до давньопольського періоду дописемної епохи) з 1136 року, часу появи «Гнезненської булли» () — писемної пам'ятки з польськими глосами, до початку XVI століття. Кінець давньопольского періоду визначається постанням на базі культурного діалектуКультурний давньопольський діалект — розмовне койне вищих освічених верств і мову польських пам'яток XIV—XV століть. літературної польської мови.
Давньопольська мова характеризується такими фонетичними явищами і процесами, як: лехітська переголосовка; вокалізація сонантів /r/, /ŕ/ і /l/, /l'/; занепад редукованих; виникнення компенсувальної довготи у деяких голосних після втрати редукованих у слабкій позиції; випадіння інтервокального /j/ і стягнення голосних; втрата протиставлення голосних фонем за довготою-звуженістю; збіг спільнослов'янських носових /*ǫ/ і /*ę/ в одному голосному з подальшим розвитком його в носові /ǫ/ та /ę/; усталення замість загальнослов'янського рухомого наголосу спочатку ініціального (на першому складі), а потім парокситонічного (на передостанньому складі); перехід палаталізованих передньоязикових приголосних /s'/, /z'/, /t'/, /d'/ у середньоязикові палатальні шиплячі тощо. Для морфологічної системи давньопольської мови характерні: формування нової, побудованої за родовою ознакою системи відмінювання іменників: чоловічого, жіночого та середнього типів; втрата простих форм минулих часів, імперфекта та аориста; витіснення коротких іменних форм прикметників і дієприкметників повними (займенниковими); розвиток форм перфекта нових форм минулого часу тощо. Основний вплив на лексику давньопольської справляли латинська, чеська і німецька мова.
Джерелами для вивчення давньопольської мови в дописемну добу є дані порівняльно-історичної граматики слов'янських мов, матеріал польських діалектів і кілька пам'яток писемності з польськими глосами; джерела письмової доби — численні пам'ятки латинської мови з польськими глосами і пам'ятки, створені тільки польською мовою: «Свентокшиські проповіді» (), «Флоріанський псалтир» (), «Богородиця» (), «Шарошпатацька Біблія» () і багато інших.
Давньопольська мова була поширена головним чином на території сучасної Польщі: в ранню епоху свого існування — в польських племінних князівствах, пізніше — в Польському королівстві.
Періодизація історії давньопольської мови Етапи розвитку польської мови в наявних періодизаціях її історії в різних дослідників розглядаються часто по-різному. Авторами робіт з історії польської мови, як правило, виділяється різне число історичних періодів розвитку мови, тривалість цих періодів також нерідко визначається неоднаково. В одних періодизаціях поняття «давньопольська мова» охоплює дописьмову та письмову епохи (З. Клеменсевич), в інших — дописьмовий період розглядається окремо від давньопольського періоду (С. Слонський), по-різному також визначається тривалість дописьмового і письмового давньопольских періодів.
Дописьмовий період
У більшості періодизацій історії польської мови дописьмовий період визначається часом починаючи з відокремлення польської мови з праслов'янської (на думку С. Урбанчика, початок польської як окремої слов'янської мови сходить до межі IX і X століть) до 1136 року, коли з'явилася перша літературна пам'ятка з польськими глосами — протекторна булла папи Римського Інокентія II, видана гнезненському архієпископу Якубу з Жніна () — латинською мовою (включає близько 410 польських слів, власних імен та географічних назв) . У періодизації С. Слонського дописьмовий період триває до початку XIV століття, часу появи перших пам'яток польською мовою. Дописьмовий період він розділив на два етапи, перший — до кінця XI століття з відсутністю пам'яток писемності — і другий — в XII—XIII ст.ст., коли з'явилися пам'ятки писемності латинською мовою з польськими глосами.
Пам'ятки з польськими глоссами відомі і раніше появи булли 1136 року, до них належать хроніка Географа Баварського (IX століття), у якій згадуються назви польських племен, і хроніка Тітмара (X—XI століття) з назвами польських племен, міст і річок. Окрім писемних пам'яток, джерелами для вивчення дописемного періоду є мовні явища польських діалектів та інших слов'янських мов.
Давньопольський період Власно давньопольський (старопольський) період (чи письмовий період давньопольської мови) обіймає час з 1136 року до початку XVI століттяЗ. Клеменсевич об'єднує в давньопольському періоді також дописьмову добу, відносячи початок давньопольського періоду до доби відокремлення польської мови з пралехітського діалекту праслов'янської мови.. С. Слонський в цьому відрізку часу виділяє другий дописьмовий період у XII—XIII століттях з письмовими пам'ятками латинською мовою з польськими глосами і перший період письмової доби з початку XIV століття до середини XVI століття з появою письмових пам'яток польською мовою і формуванням польської літературної мови. Я. Розвадовський визначав часові рамки давньопольського періоду з 1100 року до кінця XV століття (до втрати в польській мові довготи-короткості голосних), подібна періодизація, що встановлюється на основі процесу фонетичних змін, була запропонована також З. Штібером. У зазначену добу П. Зволінський виділяв три історичні періоди: перший (X—XII століття) з появою латинських пам'яток з польськими глосами; другий (XIII — середина XV століття) з появою перших пам'яток польською мовою; третій (середина XV — середина XVI століття) з другим чеським впливом і початковим періодом формування літературної польської мови. Границею між давньопольським і середньопольським періодами, яку майже всі дослідники історії польської мови визначають початком — серединою XVI століття, є значне граматико-структурне перетворення мови, так і найважливіші зміни в характері її функціонування: розвиток друкарства, проникнення польської мови в усі сфери письмово-літературного вжитку, зайняті в той час латинською мовою, становлення різноманітної за стилями і жанрами оригінальної польської писемності.
Давньопольський період відомий за різними грамотами, літописами, хроніками, надгробними написами та іншими пам'ятками писемності. Даний період історії польської мови охоплює пам'ятки латинською мовою з окремими польськими глосами (власні імена, географічні назви тощо), включаючи «Генрикову книгу» () XIII століття, яка містить речення, що вважається найпершим записаним польським реченням; а також пам'ятки польською, головним чином релігійного змісту — Біблію і її частини, житія святих, різні молитви, релігійну поезію тощо. Найдавнішою написаною польською релігійною пам'яткою є «Свентокшиські проповіді» () XIV століття. До світських пам'яток (число яких значно менше релігійних) відносять судові хроніки, звід статутів, різного роду поезію, переклади латинських документів, словники, листи тощо.
Пам'ятки
Пам'ятки латинською мовою з окремими польськими глосами: «Баварський географ» середини IX століття — перелічені назви деяких польських племен; «Хроніка Тітмара Мерзебурзького» рубежу X і XI століть — містить польські географічні назви і імена власні; «Dagome iudex» XI—XII століть — копія втраченого оригіналу кінця X століття, містить польські географічні назви та власні імена; «Гнєзненська булла» 1136 року; «Вроцлавська булла» 1155 року — містить близько 80 особових імен і географічних назв; «Хроніка Галла аноніма» XII століття, список XIV століття; «Хроніка Вінцентія Кадлубека» XII століття, копія XIII—XIV століть; «Тшебницький привілей» () 1204 року — містить близько 230 особових імен; «Генрикова книга» () близько 1270 року — що містять перше речення, записане польською; «Liber fraternitatis Lubinensis»; «Некролог премонстратів».
Пам'ятки польською мовою: «Свентокшиські проповіді» () — збереглися в рукописі середини XIV століття — найдавніша пам'ятка польської мови; «Флоріанський псалтир» () кінця XIV століття; Судові записи () з кінця XIV століття — добре зберегли розмовну мову і побутову лексику тієї епохи; «Житіє св. Блажея» () XV століття; «Гнєзненські проповіді» () кінця XIV — початку XV століття — мішана польсько-латинська пам'ятка; Релігійна пісня «Богородиця» () (найдавніший запис пісні належить до XV століття) — перша поетична пам'ятка польської мови; «Біблія королеви Софії», або «Шарошпатацька біблія» (, або «Biblia szaroszpatacka») 1455 ріка — перший польський переклад Біблії; «Легенда про св. Дороту» () початку XV століття; «Легенда про св. Олексія» () — римована пам'ятка середини XV століття, що відображає риси мазовецького діалекту; «Легенда про св. Станіслава» (); «Розмова магістра Полікарпа зі смертю» () — римована пам'ятка, записана в 1463 року, що відображає риси мазовецького діалекту; «Скарга вмираючого» () другої половини XV століття; «Пісня сандомирянина» () кінця XV століття; «Liber formularum et epistolarum» XV століття — містить перший зразок листа, написаний від імені жінки; «Марія, пречиста діва» () XIV століття; «Жалі Богородиці під хрестом» (, «Posłuchajcie bracia miła») кінця XV століття; «Христос воскрес» () XIV століття; «Твої святі воскресять» () XIV століття; «Ісус Христос, боголюдина» () початку XV століття; «Слався, Царю небесний» () початку XV століття; Творчість Владислава з Ґельново під Опочно () — близько 1440—1505 років: «Ісуса Юда зрадив» (); «Ангели вже веселяться» (); «Коли правив Август» ();
Молитви: Отче наш; Аве Марія; Вірую; Confiteor; «Пулавський псалтир» () кінця XV століття, що відображає риси малопольського діалекту; «Книжечка Навойки» — молитовник кінця XV століття; «Часослов Вацлава» — молитовник; «Проповідь на день всіх святих» середини XV століття; «Августиніанські проповіді» () рубежу XV і XVI століть; «Проповіді про Пречисту Діву Марію» початку XVI століття; «Пісня про вбивство Анджея Тенчинського» () кінця XV століття; Апокриф: «Пшемиські роздуми» () XV століття (збереглися в рукописі XVI століття), що відображає риси північних малопольських говірок; «Лист Лентула до римського Сенату» () середини XV століття; «Вирок Пилата» () рубежу XV і XVI століть; «Звістка блага про муку Христову» (); «Євангеліє від Никодима» (); «Історія трьох волхвів» (); «Кодекс Свентослава» () — звід статутів XV століття; «Кодекс Дзялинських» () близько 1466; «Кодекс Страдомського» XV-початку XVI століття; Переклад з латинської роману про Александра Великого (, ) 1510а, виконаний Леонардом з Бунчі; «Магдебурзькі місцеві норми» () — переклад з німецької; «Щоденники яничара» (, «Kronika turecka») — переклад із сербської; «Гуситська пісня про Сигізмунда Люксембурзького» (); «Пісня про Віклефа» (); «Вірш про хлібний стіл» (); «Тридентський вокабуляр» () — латинсько-польський словник 1424 року, близько 500 слів; «Трактат про орфографію» () Якуба Паркошовіца; «Сатира на ледачих селян» () середини XV століття; Любовна поезія: «Пісня про вибір дружини» (); «Я давно відвідав чужину» (); «Кохай, мила, кохай вірно» (); «Cantilena inhonesta».
Діалекти
Для давньопольської мови були характерні діалектні відмінності, відомі ще з доби формування східнолехітських племен: відносній мовній єдності полян, віслян і слензан протиставлявся діалект мазовшан, що відрізнявся такими давніми ізоглосами, як наявність глухого типу сандгі і перехід перед /t/, /d/, /s/, /z/, /n/, /r/, /ł/ в oł. Ще більш відокремленим від інших був діалект західнолехітського племені поморян.