Са́льниця — село в Україні, в Уланівській сільській громаді Хмільницького району Вінницької області. Населення налічує 1720 осіб.
Географія Село Сальниця розташоване на північний схід за 30 кілометрів від Хмільника та за 9 кілометрів від автотраси Хмільник-Бердичів. Найближча залізнична станція у місті Хмільнику. Селом протікає річка Сальничка (у деяких старовинних документах читаємо, що цю річку також називали Морозина, Морозова), яка в Уланові впадає у річку Сниводу. На території Сальниці у річку впадають невеличкі притоки.
Назва Існує три легенди щодо походження назви села. За однією з них, назва Сальниця походить від річки Сальнички, що протікає через село і бере свій початок за п’ять кілометрів на північному заході обіч села Гнатівка біля вододілу. За іншою – назва походить від того, що в селі вирощували свиней на сало. І третя легенда така: біля села пролягав Чорний шлях, який ще називали Чумацьким. По ньому чумаки перевозили з південних районів сіль і складали її у великому складі над берегом річки. Вода в тій річці була солонуватою від солі, що стікала зі складу і село назвали Сільниця, потім писар помилково замінив літеру «і» на «а», таким чином утворилася назва села—Сальниця.
Герб Село має історичний герб затверджений в 1607 р. У лазуровому щиті рука в стовп, в золотих обладунках, що натягує тятиву золотого лука з такою самою стрілою, супроводжувана зліва рукою в стовп, в червоному одязі.Герб періоду Речі Посполитої
Історія На території села люди жили багато років тому, ще в період палеоліту та неоліту. Про це свідчать археологічні знахідки. В третьому тисячолітті до нашої ери, в період так званої трипільської культури, місцевість була густо заселена. Свідченням тому є виявлені і вивчені археологами поселення за 30 км від Сальниці у селі Сандраки. У XVI-XVII століттях великі площі земельних масивів перебували під лісами.
У 1431р. в грамоті Великих князів Литовських в Хмільницькому старостві згадувалися "люди Салиські і ґрунт салиський".
7 червня 1607 р. на місці невеличкого поселення Сальниця, що знаходилось поряд із зруйнованою фортецею, на татарському Чорному шляху, король Сігізмунд III видав привілей на осадження містечка брацлавському підчашому Вацлаву Сулковському: «Після того, як нам шляхетний Вацлав Сулковський сам і іменем дружини своєї Тішанки Вуковської зробив добрі справи - у держаннях наших надати у власність їм село Сальницю в повіті Летичівському; над рудою Морозіна, Дончовою пасікою, над самим шляхом татарським, тут є в доброму положенні місце, на якому фортеця і місто якби були закладені, то мали б добре для всієї Речі Посполитої з часом і з вигодою трону нашого; ще даємо жителям, які там поселяються привілей, надаємо їм право магдебурзьке, надавши всілякі права інші, відповідно традиції. Війт від нашого імені справляється з правопорядком, котрому війтові з присяжними, лавниками і чиновниками міськими в усяких справах, особливо про злодійство, бійки за межі, тілесні ушкодження, підпали і всякі злі виступи судити, засуджувати і карати право цілковито надаємо». Війт від імені короля керував містом і головував на судових засіданнях. Він щорічно звітував у прибутках і видатках вічу (загальним зборам дорослих чоловіків), яке вирішувало, чи залишити його на цій посаді, чи обрати нового. Лавники (судді) отримували по грошу на власну користь від кожного присуду; наймолодший із них вів письмово-судові справи "І рахунки лавників. Присяжні (радці) завідували міським майном, справами торговельними і пожежними. Всі вони становили міську раду (магістрат), їм були підвладні чиновники: міський писар (відав нотаріальною частиною), прокурор або стряпчий (вів міські і приватні справи за визначену законом плату), глашатаї (слідкували за виконанням судових рішень), цехові старости (цехмістери), мечники, ябедники, митники, мостники, дальщики, казначей, печатник і ін. Встановлювалися 8-денної тривалості ярмарки на Воскресіння і на св. Ядвіги, торги по четвергам і означувалися кордони міські, про що говорилося: «Орендар і війт наш з дружиною своєю має те місце вільними людьми осадити і твердиню (фортецю) побудувати; вільно тут став насипати, млин і корчму побудувати і всілякі вигоди отримувати, які вони винести можуть. До котрих млинів і ставів потрібно поступово обростати шарварками. Працю і кошти свої міщани прикладають також і до оборони замкової. За герб місту, як пограничному: рука одна гола, а друга панциром покрита, з луком і натягнутою стрілою надаємо.
Даємо вольності від усяких податків, чиншів і повинностей, також від вантажної нам або власникові повинності, також від усього іншого на 20 років, по яких вольності припиняються, поновлюються повинності». Отже, в 1607 році село одержало Магдебурзьке право та герб і було перетворене у місто.
Завдяки тому що близько села пролягав Чорний шлях, Сальниця стала одним з важливих торговельних пунктів степової частини північного Поділля. Крім того, село тоді мало і важливе стратегічне значення. Звільнення його від податків на 20 років забезпечило швидке заселення нового міста і зростання його економіки. Потому міщани Сальниці платили великі податки за землю, за право торгувати, займатись винокурінням, виконували ряд інших повинностей. З розвитком фільваркового господарства староста примушував населення виконувати всі основні польові роботи, відбирали землю, забороняли займатися ремеслом і торгівлею.
У пізніші часи село входило до так званих військових поселень, при яких усіх жителів за вулицями поділено на сотні (роти), наприклад, 5-та сотня, 7-а сотня і т. д. у селі ще й нині побутує поділ на 8 сотень.
Місто з двох сторін було оточене річками Сальничкою і її притокою, з двох інших - обставлене полями з бійницями і рогатками. Лише міський ринок знаходився не в центрі, а в зарічній частині, яка тепер називається "Шпиль", і яка була з'єднана з містом "зеленою греблею", сліди якої збереглися до наших днів.Особлива увага приділялася військовій повинності. Міщани в часи війни повинні кінно і зі зброєю виступати проти ворога, а в часи миру охороняти державні кордони. Сулковський, як бачимо з люстрації Гуміського від 1616 р., містечко осадив, а от про фортецю люстрація нічого не згадує. Згідно люстрації його сина те держання приносило 226 фл., 28 гр., 4 ден. Фортифікації за Мальченком, ймовірно, були знищені до 1640 р. так як на картах Боплана поселення не означене. Польські історики відносять їх руйнування до початків Визвольної війни. Сецинський говорить про повне розорення і запустіння містечка з 1665 р.
Тривалий час населення вело активну боротьбу проти іноземних поневолювачів—татаро - монголів, литовських князів, польських магнатів. В червні 1648 р. козацькі загони під проводом М. Кривоноса штурмом заволоділи досить міцними сальницькими укріпленнями, звільнивши містечко від шляхти. В 1652 р. за Зборівським договором Хмільницьке староство відійшло знову до Польщі. В час визвольної війни українського народу під приводом Богдана Хмельницького проти польських поміщиків (1648-1654) Сальниця була майже повністю зруйнована і довгий час залишалася в руїнах. Лише на початку XVIII ст. село знову відроджується, як опорний пункт польської шляхти в боротьбі проти визвольного руху українського народу. З 1665 року Сальниця була у володінні графів Потоцьких.
В центрі села польські поміщики побудували фортецю, оточену ставом і глибокими ярами. Провали у підземні ходи, залишки греблі і тунелю в ній свідчать, що на місці, яке тепер називають «буртами», стояла колись фортеця. У 1722 році від польського короля Станіслава-Августа Сальниця отримала підтвердження привілеїв, даних їй в 1607 році. У цей час вона належала Чесновському. У 1765 році стає окремим староством, до складу якого входили крім неї також поселення Черемиси, Гнатівка, Мазепинці (тепер Лісогірка). Як стверджує Є. Сецинський, в 1776 році тут налічувалося 90 дворів, які сплачували Чесновському по 7 злотих у рік. Панщина в старостві в 1763 р. досягла 120 днів для «тяглих» селян і 90 днів для «піших». В 1776 році в Сальниці було 60 дворів, у яких жило 275 чоловік.
25-26 квітня 1786 р. російські війська по дорозі з м. Любара на м. Хмільник, напали на конфедератів в селі Лип’ятин. Відбувся запеклий бій. Конфедерати, що відступали, втекли двома загонами. Один – на Сальницю, другий на Уланів. Російські війська гнались аж до Хмільника, розбиваючи конфедератів.
5 червня 1792 році Сальниця отримала підтвердну грамоту. У ній підтверджується надане 1607 Магдебурзьке право та інші пільги. В кінці документа, з посиланням на цитований раніше привілей, подано опис і зображення «поновленого» герба: «одна рука гола, а друга, в латах, тримає лук з натягнутою стрілою».
У 1793 р. після II поділу Польщі Сальниця відходить до Росії Катерина II дарує її генерал-майору Іраклію Івановичу Моркову В 1795 р. була проведена ревізія душ. Населення поділено на «вільних(свобідних)» і «невільних(несвобідних)». У 1803 році сенат скасовує дарчу грамоту, але землі, захоплені генералом Марковим, вже не повністю повертаються у власність міста, хоч вони мали для нього велику вагу. 1804 р. Хмільник і Сальниця стали позаштатними містами Літинського повіту Подільської губернії.
Відсутність промисловості змушувала населення займатись сільським господарством, орендуючи приміські землі. Такий спосіб господарювання дуже виснажував землю, не даючи прибутків тим, хто її орендував. Однак, на ці землі завжди зазіхали сусіди - поміщики і самовільно захоплювали їх. Судові процеси між поміщиками тяглися аж до революції, але для селян позитивних результатів вони не давали. Тому частина населення змушена була займатись перевезенням місцевих товарів, дрібною торгівлею, інші йшли на заробітки на цукровий завод.
Виникали у місті і різні ремесла (ткацтво, шевство, бондарство, кравецтво, теслярство, бляхарство, тощо). Все це задовольняло внутрішні потреби міста і навколишніх сіл.
У 1831 році Микола І скасовує Магдебурзьке право. З втратою його і стратегічного значення, Сальниця, як місто, поступово хиріла, наближалась до укладу життя села. На початку XX століття це було уже типове велике село. В 1861 р. було проголошено царський маніфест про скасування кріпосного права та місцевих положень про земельний устрій поміщицьких земель. За переписом 1897 року, населення Сальниці становило 3699 осіб, серед яких було 74,6% українців та 24,3% євреїв.
Становлення радянської окупації Перша світова війна 1914-1918 року принесла Сальниці, як і навколишнім селам, багато страждань, були мобілізовані всі чоловіки віком до 50 років. На цій війні загинуло близько 100 сальничан і півтори сотні їх поранено. Перші відомості про повалення царизму принесли солдати, які поверталися з війни. В Сальниці почалися революційні виступи селян.
Радянська влада проводила жорстку фінансову та промислову політику і все підпорядковувала Росії. Для подолання фінансової кризи запроваджувалися контрибуції, реквізиції, конфіскації, об’єктами яких були не тільки заможні селяни, а й більшість населення. Здійснювали ці акції як місцеві ради й ревкоми, так і різноманітні військові команди, що заполонили наш район і діяли за принципом «грабуй награбоване».
Наприкінці лютого 1918 р. в наш край увійшли австро-німецькі військові формування. Поверталися старі власники, забирали в селян землі, накладали нові повинності і побори. В листопаді німецькі війська залишили Хмільниччину. Владу захопила Петлюрівська Директорія. У лютому 1919 р. Радянську владу було відновлено.
Становище у нашому краї було складним і непередбачливим. На початку 1920 р. край зайняли частини армії ЗУНР галичан. 29 лютого Червона Армія знову захопила владу на Хмільниччині. А вже в квітні 1920 р. білополяки заволоділи нашою землею. У червні того ж року 8-а дивізія червоних козаків вигнала польських легіонерів. Та білополяки не заспокоїлись, підтримані Антантою, зміцнивши свої формування, вони 18 жовтня знову захопили нашу територію. Потім край захопили петлюрівські загони. Аж в середині листопада 1920 р. червоні дивізії Г.Котовського знову принесли радянську владу на нашу землю.