Буша́ — село в Україні, у Ямпільській міській територіальній громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 800 осіб.
На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький Яр».
Розташування Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від Ямполя, на кордоні з Молдовою. Усього 3 години від Вінниці автомобілем — і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією.
Писав свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький.
Історія
Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Києва, пізніше неподалік Кучманського шляху.
Імовірно, люди на цій землі з'явилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Тут же виявлено знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битв і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль; у XII-XIII століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1569 р. — Речі Посполитої. Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польсько-шляхетської влади, Буша увійшла до складу козацького Брацлавського полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.
Буша виникла на місці селища Кузьминці, належала Бушинським.
У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638).
1589 Ян Замойський купив в Бушинського та його сестри Байбузининазивний Байбуза Бушу за 800 кіп грошів литовських.
У 1613 Бушу перезвали на Здислав. Належала Буша тоді Матвію Яблоновському.
З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.
За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного річками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.
Бушанський мирний договір У 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення коронної армії гетьмана Станіслава Жолкевського (1547—1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі фортеці, наприклад, Бершадь).Станіслав Жолкевський від імені Польщі відрікся від прав на Молдавію і Валахію на користь Туреччини і погодився на знищення оборонних замків в Рашкові та Бершаді, а також віддав османам Хотин. Проти вчинку Жолкевського виступила подільська шляхта.
Вдруге і востаннє Станіслав Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.
Облога Буші
Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-ий польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.
18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська Станіслава «Ревери» Потоцького і Стефана Чарнецького і взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків.
Жінка Зависного, коли її чоловіка вбили, завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом з ними. Ці події мали місце ввечері. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.
Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші»Текст повісті «Облога Буші» у Вікіджерелах.
В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (…) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки…..Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців і в наш час тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…».
Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.
1672 Буша належала Станіславу Конєцпольському.
1723 Буша переходить як посаг від Конєцпольського до Станіслава Любомирського.
1756 Казимир Качковський будує в Буші церкву Св. Михайла.
1775 Буша належала київському воєводі Станіславу Любомирському. Було тільки 100 осель.
1782 новий власник Каєтан Качковський отримав привілей на проведення в містечку ярмарків по понеділках після шести свят.
1832 Бушу купив Карл Ожеховський.може, нащадок Оріховських
1858 — 894 мешканці. Буша належала також Ожеховським. На момент написання статті про Бушу в «Географічному словнику Королівства Польського» дідичем був Юліуш Ожеховський.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
Незалежна Україна 12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Ямпільської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Ямпільського району, село увійшло до складу новоутвореного Могилів-Подільського району.
Могили
Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII—XIX століть. На багатьох хрестах викарбувані старовинними літерами дати поховання, імена та прізвища, на інших написи давно стерлися. Є тут латинські прямі хрести, є хрести «мальтійські», а деякі з них виглядають дуже незвично: високий рівнобедрений трикутник з круглим навершником — «головою» і поперечними раменами — «рукою». Зустрічаються також могили з круглими хрестами, вставленими в основу монумента.
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 899 осіб, з яких 381 чоловік та 518 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 846 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,88 % російська 0,12 %
Сучасність
Історико-культурний заповідник «Буша»
В селі розташований історико-культурний заповідник «Буша», що має статус державного.ПОСТАНОВА від 18 серпня 2000 р. N 1275. Кабінет Міністрів України
4 пам'ятки археології від III тис. до н. е. до XII ст. н. е., залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст. міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби) дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом цвинтар XVIII—XIX ст.
Регіональний ландшафтний парк «Мурафа»
На північ від села розташований регіональний ландшафтний парк Мурафа, до складу якого входить геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький яр»
Бушанське родовище Джерела Спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Бушанське // galcontract.org Спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Бушанське // prozorro.sale Від тортів до вапняку: підприємиця з Києва планує створити кар'єр в районі заповідника // 24tv.ua Позначка: родовище Бушанське // nadra.info Чи буде повторна оборона Буші? // nadra.info / zaxid.net Держава через аукціон продала родовище у Буші на Вінниччині: місцеві жителі хочуть відміни продажу // Na Парижі В Буші на Вінниччині хочуть зробити кар’єр // Вінниця.інфо
Буша в літературі Історична повість Михайла Старицького «Облога Буші» Драма Михайла Старицького «Оборона Буші». Оборона Буші згадується в історичному оповіданні Адріана Кащенка «Борці за правду». Про мистецтво села створено документальний фільм.
Відомі люди Вдовцов Михайло Леонтійович — український письменник, краєзнавець, природоохоронець.
Галерея
Примітки
Література Буша́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.735
Посилання
Ю. А. Мицик. Буші оборона 1654 // Буша // Туристичний хутір Гайдамацька долина Фото — с. Буша Погода в селі Буша Історико-культурний заповідник Буша Історія на сайті www.castles.com.ua Мапа Буша (Фотографії) Парк скульптур Вінничиною та Житомирщиною, жовтень 2008 року Фотополювання. Буша .— S. 481. Маленков Роман. Буша. Про облогу та барельєф // Україна Інкогніта Полюхович Дмитро. Про славетний Бушанський барельєф без міфів та Миробога // Україна Інкогніта Відеозайомка замку Буша з повітря.