Московія

Моско́вія (, , Москва // Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.: У 2 т. Київ, К.: Наукова думка, 1977, Т. 1, С. 614., Московское государство // Малая советская энциклопедия (1-е изд.) / Гл. ред. Н. Л. Мещеряков. — М. : Малая Советская энциклопедия — ОГИЗ РСФСР, 1930. — Т. 5 : Массикот — Огнев. — С. 417. ) — широковживана та поширена назва Росії щодо Московського князівства (1263—1547) та Московського царства (1547 — 1721) (самоназва рос. Московское государство, Московское господарство)История России: в 20 т. Т. 4: Россия в XVI веке. Создание единого государства. Кн. 1 / Ин-т российской истории РАН. — : Наука, 2024. — С. 118. — 592 с. — ISBN 978-5-02-040456-4. Походить від столиці — Москви. Уживали в більшості європейських мов і деяких азійських мовах Нового часу. До реформ Петра I (1696—1725) в російській (московській) політичній термінології широко вживались старомосковське поняття «Московське государство» або «Московське царство», після реформ — «Росія» і латинське «імперія». Фігурує на багатьох історичних картах XVI—XIX ст., які виготовляли в ЄвропіRussia — Federal Research Division of the Library of Congress as part of the Country Studies // Early Imperial Russia Российская империя // Малая советская энциклопедия (1-е изд.) / Гл. ред. Н. Л. Мещеряков. — М. : Малая Советская энциклопедия — ОГИЗ РСФСР, 1930. — Т. 7 : Прямая — Скулы. — С. 410. Russia: Introduction // The World Factbook. В українській мові широко уживали термін Москівщи́на і Моско́вщинаМоско́вия // Російсько-український словник (1924—1933), подібно до «Німеччина», «Словаччина», «Туреччина», «Угорщина». Відповідно населення до 1725 називали «московити» або «москвини».

На думку українського історика XIX століття Миколи Костомарова, активне вживання назви Московія в XIX століття походить від невизнання за Московією і її царями права на назву Русь, якою називали землі Старої, Святої, Середньовічної Русі з центром у Києві і Малої Русі з центром у Галицькій митрополії, в тому числі землі Польської і Литовської Русі, сучасних України та Білорусі, правителями яких вважалися королі Речі ПосполитоїНиколай Костомаров. Правда полякам о Руси // Основа, Октябрь, 1861. — С. 100—112.Николай Костомаров. Ответ на выходки газеты «Czas» и журнала «Revue contemporaine» // Основа, Февраль, 1861. — С. 121—135.. Цю назву й дотепер уживають як в московській так і в західній, зокрема історичній, літературіСлавянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия: в 2-х т. / Авт.-сост. В. В. Богуславский. — М. : Олма-Пресс, 2005. — 784 с. — Т. 1 : А — М. Ахиезер А., Клямкин И., Яковенко И. История России: конец или новое начало? / 3-е изд., испр. и доп. — М. : Новое издательство, 2013. — 496 с. — ISBN 978-5-98379-174-9. .

Історія

Створення та існування

Як зазначав Микола Карамзін, від Балтійського моря до глибин європейської півночі на схід до Сибіру, Уралу та Волги жили фіно-угорські племена (він їх звав просто фінами)Карамзин Н. М. Предания веков / Сост., вступ. ст. Г. П. Макогоненко; комм. Г. П. Макогоненко и М. В. Иванова;— Ил. В. В. Лукашова.— М.: Правда, 1988.— С. 43—44.. Невідомо, коли саме вони оселилися на цих землях, але, як зазначив Карамзін, «не було ніякого народу більш давнього на цих землях. Цей народ ніколи не відбирав чужих земель, але завжди поступався своїми».

Давня історія скандинавських народів (данців, норвежців, шведів) часто згадує про дві країни фінські, вільні та незалежні: Кіріаландію, що простягалася від Фінської затоки до Білого моря та охоплювала сучасні М. Карамзіну Олонецьку й частину Архангельської губернії, та Біармію, що охоплювала простір від Північної Двіни й Білого моря до річки Печори. «Ім'я нашої Пермі є одне із іменем давньої Біармії, котру складали Архангельська, Вологодська, Вятська і Пермська губернії»Карамзин Н. М. Предания веков / Сост., вступ. ст. Г. П. Макогоненко; комм. Г. П. Макогоненко и М. В. Иванова;— Ил. В. В. Лукашова.— М.: Правда, 1988.— С. 44..

Московія ж виросла із уділу Юрія Долгорукого — «Суздальського Залісся», або ж Володимиро-Суздальського князівства, розташованого у басейні р. Оки, верхньої течії Волги та її приток — Шексни і Костроми. Головними містами Суздальського Залісся були — Суздаль, Ростов, Владимир. Найдавнішими жителями цього краю були фіно-угорські племена, частина яких була пізніше підкорена боярами Ю. ДовгорукогоПособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 35..

Український історик Н. Д. Полонська-Василенко стверджувала, що «На території віддаленій від центру держави українців — Київської Русі, — на базі не те що неукраїнського, а й навіть неслов'янського народу у XII ст. було закладено підвалини державної організації, що поволі почала перебирати на себе не лише керівну роль в історії України, але й претендувати на її історичну спадщину і навіть на ім'я Русь, хоча жодних прав не мала ні на ту спадщину, ні на ім'я Русь»Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття.— К.: Либідь, 1992.— С. 179.. Ось що про предків росіян (великоросів) писав російський історик Василь Ключевський: «Перші удільні князівства, на які, починаючи з XII століття, розпалася Київська Русь, також не були етнічно однорідними. На північному сході Руси в результаті підкорення фінських племен тоді формувалася нова етнічна група, яку у XIX століття іменували великоросами»Ключевский В. О. Сочинения, т. 1. — Москва, 1956. — С. 292—315..

Протягом XI—XIV століть на північному заході навколо території Новгородських земель виникла величезна, заселена численними неслов'янськими етнічними групами держава. Внутрішнє коло фіномовних племен на півночі — карели, вотяки, іжорці (інгри) і вепси — управлялося безпосередньо з Новгорода, зовнішнє коло підлягало слабкій непрямій данинній владі. Сюди належали фіномовні лаппи на Далекій Півночі й далі на північному сході теж фіномовні зиряни і перм'яки, угромовні остяки і вогули, а також самоїди….

Виникненню Московії у другій половині XIII століття посприяли Менгу-Тимур , Феодора Сартаківна, та Петро Ординський. Першим князем Москви став 16ти річний син Олександр Невський«…в північно-східних князівствах, поміж якими було й Московське князівство, яке протягом XIV—XV століть почало переростати у провідну державу, руські жили поруч із фіномовними етносами. Врешті більшість автохтонів (мещера, меря, мурома і весь) мовно і релігійно асимілювалися в процесі, що тривав декілька століть, і в XIV столітті вони зникають із джерел. Як самостійний етнос у Московській державі збереглася лише західна мордва на східних притоках Оки, яка була підкорена московськими князями у XIII столітті. З XIV століття на північному сході Москва поширювала свій вплив на зирян і перм'яків, які до того перебували під Новгородським верховенством.»Каппелер Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з німецької X. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун [=Історія країн світу, 2]. Львів: Вид-во Українськ. католицьк. унів-ту 2005. — XII+360 с., 11 карт. ISBN 966-8197-06-2.Населення Московського князівства швидко зростало за рахунок течій колонізаторів: південної, — із земель в'ятичів та Київщини, — і західної — з Полоцької, Новгородської, та Смоленської земель, а також переселенців із Західної Тартарії. Населення, що надходило, змішувалось з фінськими племенами — мерею та муромою, що здавна жили у цих землях. «Альберто Кампензе в листі до папи Климента VII близько 1523—1534 р. писав про московське князівство (Moscovia), що воно заселене різними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси»Січинський В. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожів по Україні та ін. писань чужинців про Україну за десять ст. — 5-е вид. — Авґсбурґ: Павлович, 1946. — 118, VIII с.: іл. / Перевидання: Львів: «Слово», 1991.. Основним заняттям туземного населення було бджільництво (бортництво), та лісові промисли (заготівля лика, дігтярство, полювання тощо).

У 1169 році суздальський князь з молодшої гілки роду Мономаховичів (династії суздальських Юр'євичів) — Андрій Боголюбський розорив Київ разом із коаліцією східних князів і проголосив сам себе великим князем Суздальсько-Владимирським, та перестав визнавати зверхність Великого князя Київського, що титулував себе самодержцем всієї Русі. 1223 року великі суздальські князі та їх васали не прийшли на битву Русі з татарами, що відбулась на річці Калка.

Осередком політичної влади та місцем перебування князя було місто Владимир над Клязьмою, або «Владимир Заліський».

Внаслідок татарського завоювання Суздальське Залісся втратило свою єдність і чисельні нащадки Всеволода Велике Гніздо розтягли князівство на окремі «вотчини», що було вигідно і татарському ханові-царю.

Нові господарські явища того часу (зростання чисельності ремісників та міст) призвели до росту внутрішнього ринку. А розвиток торговельних зносин сприяв піднесенню одного з дрібних князівств Суздальської землі. — Московського, що і стало центром майбутнього об'єднання — Московської Держави. Зростання багатства московського князя приєдналося до вмілого підлабузництва перед ханською владою. Вже скоро це призвело до призначення московського князя Великим князем Московським, керівником інших васальних земель, що знаходились на північному заході Золотої Орди. Москва стала основним центром збору данини для ординських царів.

Московський князь зумів заручитися ідеологічною підтримкою церкви: митрополит переїхав із Владимира над Клязьмою до Москви. 1448 року відбулося призначення Іони Одноушева митрополитом без узгодження з Константинополем. Цей акт призвів до розколу Київської митрополії. Іван III (1440—1505) року остаточно підпорядкував собі церкву, відірвавши московську церкву від світового православ'я.

1493 року Іван III Васильович самовільно та безпідставно додав до свого великокнязівського домену приставку — «всія Русі», яка у московських князів не зустрічалася в давніших документах і не визнавалась іншими монархами.

Московські князі підсилювали свою владу та розширювали свої володіння — силою, підкупом та знищення місцевої еліти. За рахунок загарбань зростала політична могутність князівства. Міжусобні війни, занепад та деградація Золотої Орди у 14 столітті призвів до вакууму влади, чим скористалися московські князі для захоплення влади на більшості територій Золотої Орди, підкоривши роздрібнені золотоординські царства. 1572 року військам Івана Грозного вдалося подолати армію кримського хана Девлет-Гірея, який вважав себе правонаступником імперії Чингісхана і позбутись його зверхності та утвердитись у царському титулі. Тим не менше васальна данина Москви в Крим сплачувалася 1474—1700. Відомі також регулярні каральні походи Кримського ханства на Москву

Піднесення Московії розпочалося за васалітету Іван III Васильович який підкорив силою, підкупом та знищення місцевої еліти, землі, що оточували Московське князівство: найбільший торговельний центр — Великий Новгород був взятий завдяки черговій війні, організованій в союзі з татарами, головним гаслом якого було: «прінудіть новгородців ставити архієпископів на Москві» (оскільки новгородці послали послів до канонічного Київського митрополита в Київ, центр Русі, щоб той висвятив їм архієпископа), а також Тверське, Ростовське, Ярославське і Рязанське князівства.

Його політику продовжили син Василь III (1505—1533) та онук Іван IV Грозний (1533—1584), а пізніше представники династії Годунових (нащадки золотоордінських князів Четів) (1598 (фактично з 1584)-1605), та династії Романових — Михайло (1613—1645) та Олексій Михайлович (1645—1676).

З арабської мови від «Московія» утворилося існуюче донині в Святій Землі слово «Москубія» (), що позначає присутність російської релігійної місіїЦерковь архангела Гавриила 9 Канал ТВ Израиля: «Москубие» Government Institutions at Moskubiya, NazarethGorny Monastery (Moskubiya), Jerusalem.

Перетворення: Московія  — Росія