Лузанівка — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Кам'янській міській громаді. Розташоване за 21 км на захід від центру громади — міста Кам'янка та за 8 км від залізничної станції Райгород. Населення 464 чоловік (на 2024 рік).
Фізико-географічний нарис Розташоване у межах Придніпровської височини, у Дністровсько-Дніпровській лісостеповій фізико-географічній провінції. Середня температура січня −5,5 °C, липня +20 °C, опадів 480—560 мм на рік, сніговий покрив до 15 см заввишки. Територія села розчленована долинами річок, ярами і балками, поверхня має хвилястий вигляд. Походження їхнє пов'язано з річками, що прорили собі глибокі річища талими водами під час відступу Дніпровського льодовика у пізньому палеоліті (40-13 тис. р. тому).
На лівому урвистому березі р. Сирий (Мокрий) Ташлик, за 300 м на захід від східної частини с. Лузанівка виявлено відслонення Лузанівської серії палеоценового і плейстоценового віку. Воно розташоване на стрімкому схилі протягом близько 100 м. Тут відслонюються четвертинні відклади верхнього і середнього плейстоцену та третинні відклади середнього еоцену (бучацька серія)та нижнього палеоцену (райгородська товща). Біля відслонення є невеликий кар'єр з розробки гранітів рапаківі корсунь-новомиргородського ярусу палеопротерозойського віку (http://www . geomandry.com.ua). Відслонення Лузанівської серії єдине в центральній частині Українського щита. Геологічна пам'ятка унікальна, має наукове значення. Лузанівський розріз — геологічна пам'ятка природи місцевого значення.
У природничих фондах Черкаського обласного краєзнавчого музею Черкаський обласний краєзнавчий музей зберігається палеонтологічна колекція скам'янілих молюсків з Лузанівського (с. Лузанівка Кам'янського р-ну) розрізу палеоцену (70 млн років), досліджена та подарована музею доктором геолого-мінералогічних наук, лауреатом Державної премії УРСР (1989 р.) Д. Є., Макаренком.
Біля села і в самому селі є урочища, вкриті лісом або безлісі: Западн'е, Янкове, Явтухів ярок у відрогах балок на лівому березі Гладкого Яру, Гашине, Вигін, Мотронин ярок, Бойчихине провалля, Гузине провалля — на правому березі Гладкого Яру; Діхтяреве — по обидва боки невеличкої річечки Діхтярки (ліва притока р. Сердючки), яка бере початок з джерел в центрі лісового урочища Діхтяреве; Заїчкин ярок, Попове — на південній околиці села. Р. Сердючка тече з с. Сердюківки Смілянського району, протікає по Лузанівці Гладким Яром, недалеко від впадіння її в р. Мокрий Ташлик вона приймає ще одну ліву притоку — р. Панську, яка тече Панським Яром; Сосняк — на крутому правому березі р. Мокрий Ташлик на північ від Балабівки; Стахів ярок — на північній околиці села за Смиківкою.
У річці Мокрий Ташлик та її притоках раніше (50-60- роки ХХ ст.) водилися такі види риб: верховодка, вьюн, гірчак, короп, карась, красноперка, окунь, пічкур, плітка, щипавка, щука, явдошка. Наймасовішими видами риб у ставку були карась, короп (звичайний і дзеркальний), верховодка, окунь, а в притоках (річки Сердючка, Діхтярка і Панська) — явдошка, пічкур і щипавка. Вьюн уже тоді був доволі рідкісним, при риболовлі «хваткою» у заводях річки Сердючки У Гладкому Яру (між обійстями діда Олекси Федуна (лівий берег) та Дмитра Медведенка (правий берег)) та між толокою Гашине (заліснена у 50-60-х роках ХХ ст.)) і обійстям «Маланчині зарості»), або «павуком» нижче опуста греблі колишньої Лузанівської ГЕС зрідка попадалися лише окремі його екземпляри. До речі, на вербах біля річки у «Маланчиних заростях» була велика колонія червонокнижного виду комах — жука-оленя(Lucanus cervus L.).
Історія Село відоме з кінця XVI ст. (http://kamenka.freeoda.com/600.html ) за іншими джерелами — з середини XVII ст. Назва села походить від назви чагарникової верби — лози, яка у великій кількості росла в заплаві річки Мокрий (Сирий) Ташлик, що протікає через село від Балабівки до кінця Луки і до межі з с. Копійчаним. Великі зарості лози були також біля озера, яке лежало в низині ліворуч від дороги «Великий Шлях», що веде до с.Сердюківки Смілянського р-ну. Назва «Лозанівка» зберігалася до 1937 р., а назва «Лозанівська школа» Лозанівська середня школа — до 70 років XX ст. Іншу версію походження назви села від одного з перших поселенців — козака Лузана, очевидно треба відкинути. Адже поруч є село Вербівка, яке отримало свою назву від верби, де було і є багато верб. Перше поселення — три хутори: Хутір Хандусь. Громадянин на прізвище Хандусь займав землю трикутник луки 8,0 га, тут же мав ставок і млин; Римарська Лука. Займала 80 га родина Римаря Трохима; Гордієнківська Лука займала 70 га. Ще з XIX століття окремі частини села мають свої неофіційні назви: Центр (Село), Гладкий Яр, Смиківка, Шкрябаківка, Лука, Балабівка, Панський Яр, За цариною. В ХІХ ст.село було центром Лозанівської волості, до якої ще входили села Сердюківка та Райгород, з кінця XIX ст. село відносилося до Ташлицької волості Черкаського повіту. Станом на 1886 р. в селі було 310 дворів, 3 постоялих будинки, 3 водяних млини, 15 вітряків, винокурний завод, цегельня. Цукрове підприємство належало сім'ї відомих цукрозаводчиків-меценатів Терещенків. У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. у селі було: дворян — 5 чол. і 4 жін., духовенства — 6 чол., 7 жін., селян — 1149 чол., 1112 — жін., міщан — 16 чол., 14 — жін., євреїв — 4 -чол., 6 — жін. Протипожежних засобів у сільській управі — 4 бочки, 5 гаків (багрів), у панській економії — одна пожежна труба. З охорони — 1 соцький, 8 поліціянських десятників. Лузанівка XIX століття відома тим, що в 1845 р. село відвідав Т.Г.Шевченко, який зупинявся у відомого знавця старожитностей протоієрея Ієремія Семеновича Обидовського. В альбомі 1845 р.є 2 малюнки — № 201 та 202, зроблені в Лузанівці. Жанрова сцена. Ескізи та начерки. Олівець, 1845. Зображені обриси людей та краєвид Лузанівки. Рукою Т. Г. Шевченка зроблено підпис — «Отець Іеремія Обидовський проотоіерей Села Лузановки Черкаського уезду». У цей час в селі проживав відомий «українофіл», видатний польський історик, письменник, літературний критик, фундатор «української школи» у польській літературі Міхал Грабовські. В кінці XX століття в селі було поставлено пам'ятник Т. Г. Шевченку.
В 1872 році в Лузанівку переїжджають дворяни Андрій та Людвіка Кастеллі (уроджена Камінська) з новонародженим сином Зігмунтом. Але вже 9 серпня 1872 року помирає син подружжя, і дружина Андрія не витримує цього і помирає в той же день. Причина смерті дитини - зубний біль, причина смерті дружини - аневризма. В 1874 Андрій Кастеллі одружується з Марією Берг (ліфляндський рід) і продовжує жити в Лузанівці до 1880 року, де народилося у подружжя троє дітей.
Димитрівська церква Київської єпархії (Церква во ім'я Великомученика Димитрія) побудована в Лузанівці в 1811 р. місцевим поміщиком Іваном Федоровичем Красовським (Похилевич, 1864). З тих пір 8 листопада в селі відзначається храмове свято «Дмитра». Церква відповідно до штатного розкладу відносилася до 5-го класу, мала свою земельну ділянку. І. Ф. Красовський з дружиною були поховані в церкві, а біля церкви їхні члени сім'ї та інші особи. Будівля церкви камінна, з високою дзвіницею. Остання, за свідченнями очевидців (спогади Бойко К. Г. (1907—1994), була схожа з дзвіницею Києво-Печерської лаври. Над могилами були хороші пам'ятники. В радянський час церква та багато пам'ятників на цвинтарі біля неї були зруйновані. На початку 50-х років XX ст. при потуранні місцевої влади, навіть каміння з могил (склепів) цвинтаря біля церкви розбиралося місцевими мешканцями як будівельний матеріал. На одному з склепів був напис «Генерал Белокопытов», на останках в цьому склепі був військовий одяг з генеральськими лампасами. Після 1877 року в селі відкрито церковно-парафіяльну школу на 2 групи. В 1903-1904 роках відкрито церковно-приходську школу для якої було побудувано приміщення для двох класів. У ній було 90 учнів. Від неї бере початок нинішня загальноосвітня школа. У 1905 році в Лузанівці відбувся страйк під керівництвом Х. М. Махненка і В. Г. Гордієнка. Селяни вимагали розподілу поміщицьких земель. Виступ було придушено, а його керівників заарештовано. До 1917 р. в селі була економія пані Єфросинії Сахновської. Територія економії розпочиналася від місця сучасного цвинтаря і тягнулася в східному напрямку до річки. В економії під час жнив працювали механічні молотарки. Тут були будівлі для збереження зерна, конюшня, воловня та інші господарські і житлові будівлі. Воловня була двоповерхова, причому по похилому насипу на другий поверх заїздили возами, запряженими волами. Працював цегельний завод, який виробляв дуже міцну, червоного кольору, випалену цеглу з штампом «ЕС» на кожній цеглині, що було клеймом якості Є. Сахновської. За радянських часів все це було знищене, уже в кінці 40-х років XX ст. на місці господарства розкинулося рівне чорноземне колгоспне поле без будь-яких слідів такого великого господарства. Від місця, де зараз розташований сільський будинок культури та нижче Димитрівської церкви, був дуже гарний парк з різних деревних порід, у тому числі екзотичних, з фонтанами, скульптурами, який тягнувся вниз до набережної великого ставка в заплаві річки Сирий (Мокрий) Ташлик. В ставку росли красиві білі та жовті водяні лілії, плавали лебеді та інші водоплавні птахи. Це було місце відпочинку відкрите для всіх мешканців села. Під час Першої світової війни у 1915 р. поміщиця Єфросинія Миколаївна Сахновська заснувала благочинну організацію і власним коштом утримувала військовий шпиталь у якому лікувалися поранені військовослужбовці.
У січні 1920 року в село увійшли більшовицькі війська Росії. У 1921 р. в селі Лозанівці під час рейду по тилах більшовиків зупинялася армія Холодноярської Республіки (Ю. Горліс-Горський, 2005). У 1921 році організовано Союз «Зрілий колос» (голова Чукаль М. В.). У 1927 році створено першу комуну «Гуртова Сила» (організатор Римар П. Н. У 1929 році утворено два колгоспи «Надія» (голова М. В. Чукаль) і «Червона Нива» (голова Д. П. Гордієнко). Комуну «Гуртова Сила» і колгосп «Червона Нива» об'єднано в один колгосп, який став називатися ім. Чапаєва (голова М. Й. Хіхло). Колгосп «Надія» перейменовано на колгосп ім. Чкалова (голова П. М. Кривенко). Вже в 20-х роках почалися репресії та посилились з початку 30-х років ХХ ст. Так в «Довідці про куркульські господарства, вислані за межі села Лузанівка, Кам'янський район, Шевченківська округа», вказані власники цих господарств та відібране у них майно: Кальницька Олена Полікарпівна, хата, сарай. Кривецька Васила Савовна, хата, сарай, клуня, комора. Лисенко Олекса Юхимів, хата, сарай, клуня, комора. Медведенко Дмитро А., хата, сарай, повітка, комора. Медведенко Іван А., хата, клуня, комора, сараї, саж, млин. Пономаренко Мусій Олексійович, хата, сарай, саж, млин. Римарь Влас Андріїв, хата, млин, повітка, комора, сарай, клуня. Римарь Іван Андріїв, хата, комора, повітка, клуня. Римарь Іван Іванович, хата, сарай, клуня. Шевченко Федір Семенович, хата, клуня, комора. Ясногородський Павло Савович, хата, повітка, клуня (Реабілітовані історією.., 2016). Під час Голодомору 1932—1933 рр. від голоду в селі померли 800 чоловік (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19 ). В селі встановлено Пам'ятний знак жертвам Голодомору. У 1939 році зруйновано церкву, керував руйнуванням голова сільради, при руйнуванні він наступив на дошку з великим цв'яхом, який пробив йому ногу наскрізь. У селі ще довго говорили про Божу кару. Був репресований Черненко Віталій Данилович, нар. 1935 р. у с. Лузанівка. У 1952 р. його та матір заарештували як членів сім'ї «ворога народу». Відбували заслання в Казахстані, м. Рудний. У 1953 р. був амністований. Закінчив Магнітогорський педагогічний інститут. Після реабілітації працював учителем, проживав у м. Сміла (https://web.archive.org/web/20120826190453/http:// www.volya.ck.ua /forum/viewtopic.php?).