Вели́ка Ви́ска — село в Україні, центр Великовисківської сільської громади Новоукраїнського району Кіровоградської області. Центр Великовисківської сільської ради.
Розташоване в долині річки Велика Вись за 25 кілометрів від районного й обласного центрів та за 12 кілометрів від залізничної станції Шостаківка. Його площа — 946,73 гектар. Навколишні землі належать до Придніпровської височини і складаються з гнейсів і гранітів. На кристалічних породах залягають третинні відклади, які мають великий вплив на формування рельєфу. За будовою поверхні — це злегка хвиляста рівнина. Через село проходить автошлях Кропивницький — Умань. Зараз налічується понад 900 дворів, населення близько 2100 чоловік.
Село з річковою назвою Можливо, походження назви села пов'язане з його географічним розташуванням. Це місце знаходиться на Придніпровській височині, і є найвищим у цій місцевості. Звідси слово «вись», що означає «висота». Ця висота служить вододілом двох річок; які від назви місцевості були названі Велика Вись і Мала Вись. Та найімовірніше назва села походить від назви річки Велика Вись, на березі якої воно розташованеЛучик В. В. Праслов'янські утворення // Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя: монографія / В. В. Лучик. — Кіровоград: КДПІ ім. В. Винниченка, 1996. — С. 24–29, 88.. Спочатку село так і називалось Велика Виська, а пізніше вимова дещо змінилась.
Річка Вись вперше згадується в «Літопису руському» за 1190 рік. Саме тут у кінці XV століття селяни Канівського і Черкаського старост, що належали польським магнатам, почали переходити Вись, аби стати вільними людьми — козаками. Назва річки походить від «виск» — вигук, свист. Саме в такий спосіб передавали один одному сигнали втікачі, переправляючись через річку. «Перейшов Вись — тільки п'ятами блись», — народилася в ті роки приказка. Але є й такі джерела, які стверджують що назва річки Вись походить з угорської мови. У перекладі з давньослов'янського «вись» означає вода, і це також багато хто пов'язує з походженням назви цієї річки. З топонімічної точки зору село має унікальну назву, що єдина в Україні. Цікавим фактом є те, що попередня назва — Вись — відродилась, перекочувавши річкою до іншого села. Цю назву носить село, що колись звалося Петрівкою. Про містечко Велика Виска писав у своїх подорожніх замітках Дмитро Яворницький, що бував тут.
Історія
Заселення території до виникнення населеного пункту Місцевість навколо Великої Виски була заселена здавна. Про це свідчить розкопаний курган доби пізньої бронзи (II тисячоліття до н. е.) та половецька кам'яна баба. Можливо, колись цими краями проходили трипільці під час розселення територією України.
В дуже давні часи наш край заселяли кімерійці. У VII столітті до н. е. кімерійців витиснули північноіранські племена — скіфи. Вони зупинилися в степах і дійшли в своєму розвитку від військової демократії до державного утворення. Скіфи добре знали скотарство, займалися хліборобством. Вони вели жваву торгівлю з грецькими причорноморськими містами-колоніями, вивозили худобу, зерно, торгували рабами. На цьому скіфи нажили величезні багатства. У наших краях збереглися поховання у вигляді чотирьох курганів. Деяким з них по 5 тисяч років. Багато курганів залишили скіфи.
В V столітті до н. е. скіфів починають витискати іранські племена сарматів. Сарматський період історії проіснував у нашому краї майже десять століть аж до вторгнення східногерманських племен — готів, північнокитайських — гунів. За часів Київської Русі південними кордонами цієї держави в певні історичні моменти були течія річки Гнилий Тікич і вододіл між річками Вись та Тясмин, то ж ймовірно, на сучасній території села колись мешкали східні слов'яни, які утворювали великі племінні союзи. Одним з них були поляни.
У XIV столітті цими краями пролягав так званий Чорний шлях, його ще звали шляхом невільничих сліз. Саме ним у густозаселені райони вторгалися татари, монголи, гнали невільників, везли награбоване. З XIV до початку XVIII століття запорізькі козаки розміщували тут свої зимівники, які складалися з хат-бордюг (напівземлянок), сараїв, інших будівель. У зимівниках утримувалися коні, велика рогата худоба, вівці, кози, свині… Поблизу бордюг стояли сотні вуликів.
1644 року Конецпольський цією територією здійснив вдалий похід проти татар, які, перейшовши Дніпро, підійшли до Жовтих Вод, потім пройшли через верхів'я р. Саксагані, через річки Інгулець та Вись спустошили навколишні місцевості. Але 30 січня 1644 року вони були розгромлені біля Ахматова на р. Тікичі і відійшли звідти до Синюхи (Синіх Вод), а потім частково до Дніпра, частково Очакова, а частково до буджацьких степів.
Через цю територію проходив торговий шлях, що увійшов в історію як Шпаків. Розпочинався він біля Варшави, а вів на Люблін, Умань, Торговицю, звідси «в пределы вольностей запорожских казаков…, вдоль Малой Выси, на Великую Виську…» Торговим трактом йшли «разные купецкие люди в Крым, Очаков». Це були поляки, євреї, вірмени, греки. В часи війни з Річчю Посполитою, коли частина козацької і татарської кінноти на чолі з Хмельницьким оточила польську королівську армію в районі міста Зборова (нині райцентр Тернопільської області), 17 серпня 1649 року між ханом Іслам-Гіреєм III і королем Яном Казимиром розпочалися офіційні переговори і за досягнутою домовленістю Річ Посполита зобов'язувалася до сплати щорічних упоминків дворові Чингізидів, тобто хану, погоджувалася на випасання татарської худоби в нейтральній смузі понад річками Інгул і Велика Вись.
Виникнення села Велика Виска Населений пункт виник близько середини XVIII століття під час заснування Нової Сербії. Є відомості, що Велика Виска має вік, початок якого губиться в козацьких часах і, ймовірно, заснована в 1741 році козаками, до яких у той час відійшли ці землі. Існування населеного пункту раніше малоймовірне, бо землі до того часу були під турецькою юрисдикцією.
Територія України на якій засновано село Велика Виска, була південною окраїною Росії, і татари часто робили набіги з метою пограбування населення. Треба було закріпити південні кордони Росії. Російська цариця вирішила створити військові поселення на південних окраїнах Росії. 24 грудня 1751 року вийшов указ імператриці Єлизавети Петрівни «О принятіи въ подданство Сербовъ, желающихъ поселиться въ Россіи и служить особыми полками, о назначеніи на границЂ со стороны Турецкой выгодныхъ местъ к поселенію; объ опредЂленіи жалованья по окладу Гусарскихъ полковъ коннымъ, а пЂшимъ оклада полковъ пЂхотныхъ, и о подчиненіи оныхъ полковъ Военной Коллегіи».
З цієї дати починається офіційна історія Нової Сербії — військово-землеробської колонії, територія якої тепер майже повністю знаходиться в Кіровоградській області. Створена для оборони півдня Росії від нападів турків і кримських татар, Нова Сербія становила собою ряд захищених земляними укріпленнями (шанцями) поселень. Для захисту новосербських поселень з півдня в 1754—1757 роках була побудована фортеця Святої Єлисавети, біля неї виникло місто, яке з 1775 року, після офіційного отримання міського статусу, стало називатися Єлисаветградом. З 1754 року південніше фортеці почали виникати поселення українців, вимушених покинути місця свого проживання, відведені для іноземних переселенців Нової Сербії. Указом 14 травня 1754 року ці поселення стали сотенними слободами Слобідського козацького полку.
Починають виникати перші російські військові поселення: «Для него построены слободы также; и слободы, таким образом, вокруг крепости Св. Елисаветы, вдруг появились новыя, кроме тех разумеется, у коих жили поселяне, устраненные за черту Новой Сербии, когда оная сама существовать начинала. В 1756 году слобод около Елисаветграда наличных считалось уже 27, как видно из ведомостей по духовному управлению… В слободах сих, одни были солдатския слободы, другия мещанския. В тех и других считалось семей 3538, душ 4604, домов построенных 3383, недостроенных 155. И как в каждой слободе, где душ было свыше ста, предполагалась церковь: то вместе с слободами неотлагательно строились в них и церкви, из каковых многия, как совсем готовыя, в 1755 году и освящены.» В цьому документі назва слободи записана мовою оригіналу «Висска».
В 1754 році частина церковного майна Преображенської церкви села Петрів Острів була перенесена у слободу Вись. Сюди ж були переведені та призначені священики Захарій Іванов, Іоан Захарієв, вікарій.
До кінця 1750-х років поселень було 28. У 1759 році Слобідські козацькі поселення були приєднані до Нової Сербії, але в 1761 році вони відокремилися і після реформування Слобідский козацький полк складався з 20 сотень, серед яких у 1760 році значилася і сотенна слобода під назвою Виська, а вже в 1763 році — сотня Вись. В 1764 році Нова Сербія і Слобідський козацький полк були скасовані, а їх території під назвою Єлисаветградської провінції ввійшли до складу утвореної указом 22 березня 1764 року Новоросійської губернії, губернська канцелярія якої до 26 березня 1765 року знаходилася у фортеці Святої Єлисавети, після — в Кременчуці.
Єлисаветинська провінція складалася з 70 округів: 16 рот Чорного гусарського полку /колишній новосербський гусарський полк/, 16 рот Жовтого гусарського полку /колишній новосербський пандурський полк/, 20 рот Єлисаветградського пікінерського полку /колишній Слобідський козацький полк/, 2 міських округів і 16 розкольницьких слобод.
У 1766 році Велика Виска входила до першої роти Єлисаветградського пікінерського полку. У 1772 році шанець Виський був другою ротою Молдавського гусарського полку. Наряду з військовими поселеннями за царським вердиктом передбачалося поселити і селян, які б освоювали вільні землі Півдня. Люди, які займалися переселенням, одержували від царської казни винагороду в розмірі 8-10 золотих карбованців за кожну переселену сім'ю. Поселення, яке потім почало називатися за назвою річки Велика Виска, поповнювалось населенням не з військово-поселенців. Людей, які займались переселенням, називали Осадчими. Вони мандрували Молдавією, південними землями Росії, які прилягали до України, землями Лівобережної України, і поверталися до поселення з обозом переселенців. Переселенці селилися за принципом земства і створили окремі не відділені від території поселення, мікрорайони. Ці мікрорайони діставали назву земств. Територія, де оселялися молдовани, називалися Бессарабією. Українці назвали свій мікрорайон Хохлаччиною, росіяни — Балановою і Битюком.
Військово-поселенці ділилися на взводи. За цим принципом кути називалися: 1-й взвод, 2-й взвод і т. д. Єврейське населення селилося обабіч трактової дороги. Трактова дорога з Єлисаветграда до Новомиргорода відділяла від Великої Виски панське село Флорівку. Згодом село Велика Виска і Флорівка злилися.
У 1753—1761 роках тут налічувалося 166 душ чоловічої статі, з них 26 виборних козаків, 112 підпомічників, 17 підсусідків. З ліквідацією військово-поселенських полків жителі слободи стали казенними селянами. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. тут було 125 дворів з населенням 556 чоловік.
Село Велика Виска швидко розросталося і вже до кінця 18-го століття за своїм розміром і населенням стало великим населеним пунктом. 1821 року Велику Виску було приписано до Новоросійського військового поселення. Відбуваючи військову службу, жителі слободи також обробляли 515 десятин орної землі. Після скасування військових поселень їх знову прирівняно до категорії державних селян.
За архівними даними в 1823 році стараннями парафіян у Великій Висці була побудована цегляна церква. У 1851 році добудована дзвіниця з дзвоном вагою 170 пудів (всього було 5 дзвонів).
За часів військових поселень, у середині 19 століття до села було переселено кілька родин із військового поселення Кищинці (суч. с. Кищенці Маньківського району Черкаської області) — зокрема, Яцули.
На 1859 рік у Великій Висці налічувалося 568 дворів з населенням 2857 чоловік. Жодного медичного закладу не було. Працювала початкова двокласна школа, збудована для кантоністів 1845 року. Із 790 дітей шкільного віку в ній навчалось лише 78 хлопчиків.