Президентство Джеральда Форда розпочалося 9 серпня 1974 року, коли Джеральд Форд став президентом Сполучених Штатів після відставки Річарда Ніксона з посади, і закінчилося 20 січня 1977 року через 895 днів. Форд, республіканець з Мічигану, обіймав посаду віце-президента США з 6 грудня 1973 року після відставки Спіро Агню з цієї посади. Тридцять восьмий президент Сполучених Штатів Америки, Форд є першою і на сьогоднішній день єдиною особою, яка обіймала посаду президента, не обираючись ані президентом, ані віце-президентом. Його президентство закінчилося після його поразки на президентських виборах 1976 році демократу Джиммі Картеру.

Форд вступив на посаду після скандалу Вотергейт та на завершальних стадіях війни у В'єтнамі, які викликали нові розчарування в американських політичних інститутах. Першим значним кроком Форда після вступу на посаду стало повне та безумовне помилування колишнього президента Ніксона за його роль у скандалі Вотергейт, що спричинило серйозну негативну реакцію на президентство Форда. Він також створив програму умовного помилування для ухилянтів від війни у В'єтнамі.

Велика увага Форда у внутрішній політиці була приділена економіці, яка пережила спад під час його перебування на посаді. Він спочатку сприяв підвищенню податку, призначеному для боротьби з інфляцією, але далі Форд виступав за зниження податків, для активізації економіки, і в підсумку він підписав два закони про зниження податків. Зовнішня політика адміністрації Форда характеризувалася в процедурному відношенні посиленням ролі, яку почав грати Конгрес, і відповідним зменшенням повноважень президента. Подолавши значну опозицію в Конгресі, Форд продовжував політику Ніксона розрядки щодо Радянським Союзом.

На президентських виборах 1976 року висуванню кандидатури Форда від Республіканської партії кинув виклик Рональд Рейган, лідер консервативного крила. Після напруженої ​​серії праймеріз Форд виграв номінацію від своєї партії на Республіканській національній конвенції 1976 року. На загальних виборах Картер переміг Форда з невеличким відривом у всенародному голосуванні та у голосах виборщиків. У опитуваннях істориків та політологів Форд, як правило, займає місця нижче середини, так само як його наступник й попередник.

Вступ на посаду

Президент республіканець Річард Ніксон та віце-президент Спіро Агню здобули впевнену перемогу на президентських виборах 1972 року. Другий термін Ніксона був затьмаренний «Вотергейтським скандалом», який був наслідком спроби вторгнення членів виборчої групи Ніксона до штабу Демократичного національного комітету на перевиборах та подальших спроб їхнього прикриття адміністрацією Ніксона. Віце-президент Агню подав у відставку 10 жовтня 1973 року через скандал з відкатами, не пов'язаний з Вотергейтом. Відповідно до положень двадцять п'ятої поправки, Ніксон номінував Форда на заміну Агню. Ніксон обрав помірного республіканця Форда, на той час члена Палати представників від 5 округу штату Мічиган і лідера меншості, багато в чому тому через думку, що Форду буде простіше за інших помітних республіканських лідерів отримати ствердження в Конгресі, який на той час контролювали демократи. Форда затвердила переважна більшість в обох палатах Конгресу, і він зайняв посаду віце-президента в грудні 1973 року.

Упродовж місяців після вступу на посаду віце-президента Форд продовжував підтримувати невинність Ніксона стосовно Вотергейту, всупереч усе новим доказам того, що саме адміністрація Ніксона наказала зробити злом, а згодом намагалася це приховати. У липні 1974 року, після того, як Верховний суд зобов'язав Ніксона передати плівки з аудіозаписами деяких засідань, які він проводив на посаді президента, комітет з судових питань Палати представників проголосував розпочати процедуру імпічменту щодо Ніксона. Після того, як стрічки стали загальнодоступними і чітко показали, що Ніксон взяв участь у приховуванні, 8 серпня Ніксон викликав Форда в Овальний кабінет, де повідомив йому, що він піде у відставку. Ніксон офіційно подав у відставку 9 серпня, зробивши Форда першим президентом США, який став президентом не обираючись ані президентом, ані віце-президентом.

Одразу після прийняття присяги в Східній кімнаті Білого дому, Форд виступив перед зібраною аудиторією в промові, що транслювалася в прямому ефірі по всій країні. Форд відзначив незвичайність своєї позиції: «Я добре розумію, що ви не обирали мене президентом своїми бюлетенями, і тому я прошу вас затвердити мене своїм президентом своїми молитвами».  Він продовжував заявляти:Я не шукав цієї величезної відповідальності, але я не буду її ухилятися. Ті, хто висунув та затвердив мене віце-президентом, були і залишаються моїми друзями. Вони представляють обидві партії, обиралися усіма людьми і згідно до Конституції діють від їх імені. В таких умовах я вважаю за необхідне пообіцяти і їм, і вам, що буду президентом усього народу.

Адміністрація

Кабінет Після вступу на посаду, Форд успадкував кабінет Ніксона, хоча Форд швидко замінив начальника штабу Александра Гейга на Дональда Рамсфельда, який служив в якості радника президента Ніксона. Рамсфельд та заступник глави штабу Дік Чейні швидко стали одними з найвпливовіших людей адміністрації Форда. Форд також призначив Едварда Г. Леві генеральним прокурором, доручивши Леві прибрати Департамент юстиції, який був політизований до безпрецедентного рівня під час адміністрації Ніксона. Форд призначив Філіпа В. Бухена, Роберта Т. Хартмана, Вільяма Сейдмана та Джона О. Марша, як старших радників. Форд відзначив набагато більшу цінність у своїх посадових осіб кабінету, ніж Ніксон, хоча члени кабінету не повернули ступінь впливу, який вони мали до Другої світової війни. Леві, радник держсекретаря та національної безпеки Генрі Кіссінджер, міністр фінансів Вільям Еймон Саймон та міністр оборони Джеймс Р. Шлезінгер виступили в якості впливових чиновників кабінету на початку перебування на посаді Форда.

Більшість затримань у кабінеті Ніксона залишилися на місці до драматичної реорганізації Форда восени 1975 року, акції, яку політичні коментатори назвали «Хелловінською різаниною».  Форд призначив Джорджа Буша в якості директора в Центральному розвідувальному управлінні, в той час як Рамсфелд став міністром оборони і Чейні замінив Рамсфелда в якості начальника штабу, ставши наймолодшим хто займав цю посаду. Ці кроки мали на меті зміцнити правий фланг Форда проти первинного виклику з боку Рональда Рейгана. Хоча Кіссінджер залишався державним секретарем, Брент Скоукрофт замінив Кіссінджера на посаді радника з національної безпеки.

Віце-президент Введення Форда до президентства залишило посаду віце-президента вакантною. 20 серпня 1974 року Форд висунув на посаду віце-президента Нельсона Рокфеллера, лідера ліберального крила партії. Рокфеллер та колишній конгресмен Джордж Г. В. Буш з Техасу були двома фіналістами для висування на посаду віце-президента, а Форд вибрав Рокфеллера частково завдяки звіту Newsweek, який показав, що Буш прийняв гроші з чорного фонду Ніксона під час кампанії в сенаті 1970 року. Рокфеллер пройшов слухання перед Конгресом, що спричинило збентеження, коли було виявлено, що він робив великі подарунки старшим помічникам, включаючи Кіссінджера. Хоча консервативні республіканці не були задоволені тим, що було обрано Рокфеллера, більшість з них проголосували за його підтвердження, і його кандидатура пройшла і Палатою, і Сенатом. Він був приведений до присяги як 41-й віце-президент США 19 грудня 1974 року. До підтвердження Рокфеллера спікер палати Карл Альберт був черговим у черзі на пост президента. Форд пообіцяв надати Рокфеллеру головну роль у формуванні внутрішньої політики адміністрації, але Рокфеллер був швидко відсторонений Рамсфельдом та іншими посадовими особами адміністрації.

Судові призначення Форд провів одну зустріч у Верховному суді, перебуваючи на посаді, призначивши Джона Пола Стівенса замість судді Вільяма О. Дугласа. Дізнавшись про майбутню відставку Дугласа, Форд попросив генерального прокурора Леві подати короткий список потенційних кандидатів у Верховний суд, а Леві запропонував Стівенса, генерального адвоката Роберта Борку та федерального суддю Арліну М. Адамс. Форд вибрав Стівенса, суперечливого федерального апеляційного суддю, багато в чому тому, що він, ймовірно, стикався з найменшою опозицією в Сенаті. На початку свого перебування на суді Стівенс мав відносно помірну кількість голосів, але в 1990-х роках він став лідером ліберального блоку Суду. У 2005 році Форд писав: «Я готовий дозволити, щоб судження історії мого терміну перебування на посаді відпочити (якщо потрібно, виключно) під час мого призначення 30 років тому судді Джона Пола Стівенса до Верховного суду США». Форд також призначив 11 суддів апеляційних судів США та 50 суддів окружних судів Сполучених Штатів.

Внутрішні Справи

Помилування Ніксона

Поряд із досвідом війни у В'єтнамі та іншими питаннями, Вотергейт сприяв занепаду віри, яку американці розміщували в політичних інститутах. Низька довіра громадськості додала вже грізному виклику Форда створити власну адміністрацію без перехідного періоду президента або народного мандату президентських виборів. Хоча Форд набув широкої популярності протягом свого першого місяця на посаді, він зіткнувся зі складною ситуацією щодо долі колишнього президента Ніксона, статус якого загрожував підірвати адміністрацію Форда. Тим не менше, коли Форд вступив на посаду, більшість членів адміністрації Ніксона у виконавчій владі, включаючи Хейга та Кіссінджера, наполягали на помилуванні. Протягом першого місяця свого перебування на посаді Форд публічно відкрив свої варіанти щодо помилування, але він вважав, що триваюче судочинство проти Ніксона не завадить його адміністрації вирішувати будь-яке інше питання. Форд намагався витягнути Ніксона на публічну заяву про страждання перед тим, як видати помилування, але Ніксон відмовився.

8 вересня 1974 року Форд видав Прокламацію 4311, яка дала Ніксону повне і безумовне помилування за будь-які злочини, які він, можливо, вчинив проти США під час президентства. У телевізійному ефірі нації Форд пояснив, що вважає, що помилування є в найкращих інтересах країни, і що ситуація в сім'ї Ніксонів «- це трагедія, в якій всі ми грали роль. Це може продовжуватись і продовжуватись, або хтось повинен довести це до кінця. Я зробив висновок, що тільки я це можу зробити, і якщо можу, то повинен».

Заява про помилування Ніксона була дуже суперечливою, і опитування Геллапа показало, що рейтинг схвалення Форда впав з 71 відсотка до помилування до 50 відсотків одразу після помилування. Критики висміювали цей крок і заявили, що між ними була здійснена «корумпована угода». У той час в редакції The New York Times зазначалося, що помилування Ніксона було «глибоко нерозумним, розбіжним і несправедливим діянням», яке в результаті зруйнувало довіру нового президента до «людини судження, відвертості та компетентності». Близький друг Форда та прес-секретар, Джеральд Хорст, пішов з посади в знак протесту. Помилування «висіло» над Фордом до кінця його президентства і пошкодило його стосунки з членами Конгресу обох сторін. Незважаючи на поради більшості своїх радників, Форд погодився з'явитися перед підкомітетом Палати, який вимагав отримати додаткову інформацію про помилування. 17 жовтня 1974 року Форд давав свідчення перед Конгресом, ставши першим діючим президентом після Авраама Лінкольна, який давав такі свідчення.

Після того, як Форд покинув Білий дім, колишній президент приватно виправдав своє прощення Ніксона, взявши частину тексту «Бердіка проти США», рішення Верховного суду 1915 р., в якому зазначалося, що помилування вказує на презумпцію вини, і що прийняття помилування було рівнозначним визнанню вини.

Помилування для ухильників призову