«Михайло Строгов» (, зустрічається також варіант перекладу «Кур'єр царя» та «Михайло Строгов, Москва-Іркутськ») — пригодницький роман французького письменника Жюля Верна, написаний у 1874—1875 роках. З січня по грудень 1876 року друкувався у вигляді фельєтона на сторінках журналу Magasin d’éducation et de récréation. 25 грудня того ж року разом з оповіданням «Драма в Мексиці» вийшов окремою книгою у видавництві П'єра-Жуля Етцеля с шістьма ілюстраціями Жуля Фера.
Роман не має жодної історичної основи. Дехто з дослідників вважає, що у образі Феофар-хана Верн зобразив Кенесари-хана, який дійсно піднімав повстання проти російської влади у 1840-х роках. Однак його повстанням була охоплена територія Казахстану. В романі ж повсталі захоплюють весь Сибір від Уралу до Іркутська.
Сюжет
Події роману відбуваються на тлі повстання на Сході Сибіру, яке підняв Феофар — татарський хан, могутній правитель Середньої Азії. Він розриває телеграфні лінії, перешкоджаючи контактам Далекого Сходу Росії з метроплією.
Михайло Строгов — кур'єр на службі у царя (точно не вказано про якого саме російського імператора йдеться, але за часом дії роману це мав би бути Олександр II). За царським дорученням він відправляється до Іркутська. Його завдання — попередити Іркутського губернатора, рідного брата царя, про заколот проти нього і державну зраду колишнього полковника Івана Огарьова. Раніше брат царя понизив Огарьова у посаді та відправив у заслання. Тепер він прагне помсти: завоювати довіру губернатора, а потім здати його та Іркутськ татарам.
Протягом своєї мандрівки він зустрічає Надю Федорову, дочку засланого політичного в'язня Василя Федора. Далі до нього приєднується репортер англійської газети Гаррі Блоунт журналіст французької газети Алсід Жоліве. Блоунт і Жоліве здебільшого мандрують тим самим маршрутом, що й Михайло, періодично зустрічаючись із ним. Михайло вдає з себе купця Ніколя Корпанова, але його виявляють татари, коли він зустрічає свою матір у їхньому рідному місті Омську. Вони не знають хто саме Михайло, але їм відомо про кур'єра, посланого до царя. Його сприймають за шпигуна.
Феофар, відкривши навмання Коран, обирає осліпити Михайла, проводячи йому по очах разпеченою шаблею. Завдяки щасливому збігу обставин, Михайлові вдається зберегти зір (його сльози випарувалися і захистили рогівки від жару розпеченого заліза). Але він приховує це і вдає, ніби осліп.
Зрештою, Михайло та Надя тікають і вирушають до Іркутська з дружнім селянином Ніколаєм Пігасовим. Їх знову ловлять татари, Ніколай стає свідком як татарський солда ображає Надю, і вбиває його. Татари покидають Надю та Михайла і забирають Ніколая, щоб покарати його. Пізніше Надя та Михайло знаходять його закопаним по шию в землю. Ніколай помирає, а Михайло з Недею врешті-решт досягають Іркутська та попереджають царського брата про зраду Івана Огарьова. Російська армія розбиває війська Феофар-хана, а Михайло у поєдинку вбиває Івана Огарьова. Батька Наді та інших засланих, відправлених у бій, помилували. Наприкінці роману Михайло одружується з Надею.
Історія написання роману
Хоча в романі описуються події, здавалося б сучасні автору, але твір являє собою досить вільні фантазії. Книга подібна до «руританського» піджанру пригодницького роману, але з перенесенням дії не у Східну Європу, а в зауральську Росію.
У своєму описі татарської навали на Сибір Верн явно описує вторгнення не казанських чи сибірських татар, а середньоазійських народів. Під час написання роману, у 1876 році Росія, ліквідувала Кокандське ханство та взяла під протекторат Хівінське ханство. Отже, актуальність твору полягала в тому, що середньоазійська навала, на думку автора, цілком могла б бути відповіддю на російську експансію.
Видавець П'єр-Жюль Етцель був схвильований можливими неприємностями, адже публікація роману збіглася з відповідальним моментом у російсько-французьких міждержавних відносинах. Він розпочав цілу серію консультацій з представниками Росії, зокрема з письменником Іваном Тургенєвим, який зробив ряд правок і зауважень. За тургенєвськими корективами Жюль Верн допрацював текст роману. Тим не менше, на відміну від багатьох інших романів «Михайло Строгов» був перекладений і виданий в Росії з більш ніж 20-річною затримкоюА. Москвин. Фантазии в историко-географическом пространстве // Верн Ж. Полное собрание сочинений. — Серия I. («Неизвестный Жюль Верн») В 26 т. Т. 19. Михаил Строгов. Возвращение на родину. Романы. — М.: Ладомир, 1997. — С. 445—455..
Адаптації
Повнометражні фільми «Михайло Строгов» (1910), режисер — Джеймс Сірл Доулі (J. Searle Dawley); «Михайло Строгов» (1914), режисер — Ллойд Б. Карлтон (Lloyd B. Carleton); «Михайло Строгов» (1926), режисер — Віктор Туржанський (Viktor Tourjansky); «Михайло Строгов» (1914), режисер — Жак де Баронселлі (Jacques de Baroncelli); «Кур'єр Царя» (Der Kurier des Zaren) (1936), режисер — Ріхард Ейхберг (Richard Eichberg); «Солдат і Леді» (The Soldier and the Lady) (1937) режисер — Джордж Ніколс (George Nichols Jr.); «Михайло Строгов» (Michel Strogoff) (1956) режисер — Карміне Галлоне (Carmine Gallone); «Тріумф Михайла Строгова» (Le Triomphe de Michel Strogoff) (1961), режисер — Віктор Туржанський (Viktor Tourjansky); «Михайло Строгов, кур'єр царя» (Der Kurier des Zaren) (1970), режисер — Еріпрандо Вісконті (Eriprando Visconti); «Михайло Строгов, кур'єр царя» (Michele Strogoff — il corriere dello zar) (в Росії демонструвався під назвою «Эмиссар царя») (1999), режисер — Фабріціо Коста (Fabrizio Costa)
Телесеріали «Михайло Строгов» (Miguel Strogof) (1955), Бразилія; «Михайло Строгов» (Michel Strogoff) (1975), Франція, режисер — Жан-П'єр Декур (Jean-Pierre Decourt) (4 серії)
Мультиплікація «Михайло Строгов» (Michel Strogoff), 1997, режисер — Брюно-Рене Юше (Bruno-René Huchez); «Неймовірні пригоди Михайла Строгова» (Les Aventures extraordinaires de Michel Strogoff), 2004, режисер — Брюно-Рене Юше (Bruno-René Huchez).
Музика «Michel Strogoff» («військовий дивертисмент», серія п'єс для духового оркестру, кінець XIX ст.), Франція, композитор Габріель Парес «Легендарний Михайло Строгов» (2011 р., Франція), режисер Нед Дружик.
Примітки