Вáцлав Гавéл (; 5 жовтня 1936, Прага, Чехословацька республіка — 18 грудня 2011, Градечек, район Трутнов, Краловеградецький край, Чехія) — чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст. Був десятим та останнім президентом Чехословаччини (1989—1992), а також першим президентом Чехії (1993—2003). Перший демократично обраний президент в країнах Варшавського пакту після повалення комуністичного режиму.
Вацлав Гавел працював у 1960-х роках в театрі Divadlo Na zábradlí (театр «На поручнях»), де став відомим завдяки п'єсам Святкування у садочку (1963) та «Зауваження» (1965).
У часі Празької весни був залучений до політичних дебатів і закликав введення демократичного суспільства. Ще 1965 року чеська цензура починає забороняти його твори. Після жорстокого придушення реформ військовим вторгненням країнами Варшавського договору 1968 року був покараний забороною на публікацію і став одним із найвідоміших дисидентів, критиків наступного режиму нормалізації.
Він захищав права політичних в'язнів і став співзасновником і одним з перших спікерів громадянської ініціативи із захисту прав людини Хартії 77. Тим він зміцнив свій міжнародний престиж, але це йому принесло також близько п'яти років позбавлення волі. У цей час, серед інших п'єс, була також написані впливові есеї, такі як «Сила безсилих» ()(1978).
Після початку Оксамитової революції в листопаді 1989 Вацлав Гавел став одним із засновників антикомуністичного руху Громадянський форум і як його кандидат, був 29 грудня 1989 обраний президентом Чехословаччини. Підтримував спрямовування країни до парламентської демократії і політичних структур західної цивілізації, в 1992, однак, він не зміг запобігти розпаду Чехословаччини. З 1993-го був два терміни президентом Чеської Республіки, яку вивів з членства у Варшавському договорі та привів до НАТО. Наполягав на вступі Чеської Республіки до Європейського Союзу.
Як письменник Вацлав Гавел всесвітньо відомий за його драми в дусі театру абсурду, де крім усього іншого, цікавився такими темами як влада, бюрократія та мова, а також своїми есеями. У нарисах і листах з в'язниці, поряд з політичним аналізом, цікавився філософськими питанням свободи, влади, моралі і трансцендентністю. Вацлав Гавел також присвятив себе експериментальній поезії; Збірник «Anticodes» містить вірші, написані переважно у 60 років.
Біографія
Походження та ранні роки
Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 року у місті Прага в родині підприємців та інтелектуалів. Його дідусь, Вацлав Гавел був відомим підприємцем в області будівництва. Також він побудував Люцерну на Вацлавській площі та заснував кінокомпанію «Люцернафільм». Продовжувачем його справи стали сини Вацлав (1897–1979) (батько майбутнього президента) та Мілош. До початку Другої світової війни у 1939 році у власності сім'ї перебували кіностудія «Barrandov Studio», ресторани фірми «Люцерна», мисливський будиночок, а при ньому 1400 гектарів лісу, який щорічно здавався в оренду, також їм належали будинки на набережній ВлтавиVilém Prečan: Chronologický přehled hlavních údajů o životě, literárním díle, kulturní a společenské aktivitě Václava Havla (1936 – srpen 1989), in: Dalej jako: Prečan (1990)..
Мама Вацлава, Божена Гавлова, до шлюбу Вавречкова (1913—1970), походила з сім'ї Гуго Вавречки, редактора «Народної газети», а також посла довоєнної Чехословаччини. З 1932 року він був директором взуттєвої фабрики Томаша Баті, а також недовгий час був міністром пропаганди.
Батьки Вацлава Гавела побралися влітку 1935 року. Через рік у подружжя народився старший син — Вацлав, а ще через рік народився молодший син — Іван.
2 вересня 1942 року Вацлав пішов до школи. Коли йому було 8 років під натиском Червоної Армії Вермахт покинув Чехословаччину.
У 1947 році Вацлав Гавел закінчив середню школу. У дев'ятирічному віці вступив до елітної школи-інтернату в місті Подєбради. А у 1948 році його виключили зі школи, як «противника комуністичного режиму». Після закінчення школи, в умовах комуністичного режиму, через його «буржуазне» походження мав труднощі в отриманні розміщення в середній школі за своїм вибором. Тому у 1950 році майбутній президент почав працювати лаборантом в хімічній лабораторії, а також одночасно навчався у вечірній гімназії у Празі. 1954 року Гавел закінчив гімназію в Празі. З політичних причин він не був прийнятий до жодної середньої школи з гуманітарною програмою; тому він обрав навчання на економічному факультеті Чеського технічного університету в Празі, проте полишив навчання за два роки.
Початок письменницької діяльності
У 1955 Вацлав Гавел вперше виступив як літературний критик. І найближчим часом став доволі відомим в літературних колах.
Як літератор дебютував у 1955 році в журналі «Кветен». Писав у ньому аж до 1969 року, коли комуністична влада заборонила йому публікувати тексти на території Чехословаччини. До цього року свої тексти він також публікував, зокрема, у журналах «Divadelní noviny», «Divadlo», «Host do domu», «Literární noviny», «Sešity pro mladou literaturu», «Tvář» та «Zítřek».
У 1955 році з ідеологічних причин його не прийняли на гуманітарні спеціальності. Тому в 1955–1957 роках він навчався на економічному факультеті Чеського технічного університету в Празі. Він намагався перевестися на факультет кіно та телебачення Академії сценічних мистецтв, але його заявку відхилили. Водночас його не прийняли назад до Технічного університетуPrečan (1990), s. 491..
Після проходження військової служби (1957–1959, Гавелу довелося узгодити свої інтелектуальні амбіції з такими обставинами, особливо з обмеженнями, накладеними на нього як нащадка буржуазної сім'ї) Вацлав Гавел працював сценічним техніком у театрі ABC, а з 1960 року — у театрі «На Забрадлі» (На Балюстраді). У 1959 році він написав свою першу драму — одноактну п’єсу під назвою «Rodinný večer» («Сімейний вечір»). 3 грудня 1963 року театр «На Забрадлі» поставив його другу п’єсу, «Zahradní slavnost» («Садове свято»). У 60-х роках він одночасно працював асистентом режисера Альфреда Радока в Празькому міському театрі. Заочно навчався на театральному факультеті Академії сценічних мистецтв, який закінчив у 1966 році. Тоді він став драматургом театру «На Забрадлі».
В 1960 році він почав працювати у театрі Na zábradlí. спочатку він був техніком, а вже потім він став драматургом. В цьому театрі в грудні 1963 року була поставлена перша п'єса Гавела — «Святкування у садочку». Через рік цей спектакль був поставлений в Західному Берліні, в театрі Шиллера.
9 липня 1964 року одружився з Ольгою ШпліхаловоюPrečan (1990), s. 492..
У 1966 році Гавел здобув омріяну гуманітарну освіту на Театральному факультеті в Празькій Академії Мистецтв.
В 1965 році він увійшов у редакційну колегію газети, літературного щомісячника, «Тварж» («Tvář»). У цей період до нього прийшла слава закордоном, але на Батьківщині його твори були заборонені. В той же час на театрі «На Забрадлі» поставив п’єсу «Vyrozumění» («Повідомлення»). У 1966 році він видав свою першу книгу «Протоколи», яка, окрім драм «Садове свято» та «Повідомлення», містила збірку типограм та два есеPrečan (1990), s. 492..
У 1968 році «Меморандум» також був поставлений у Громадському театрі Нью-Йорка, що дало йому змогу стати відомим у Сполучених Штатах. Громадський театр продовжував створювати свої п'єси в наступні роки. Після 1968 року п'єси Гавела були заборонені в театральному світі в його власній країні, і він не зміг виїхати з Чехословаччини, щоб побачити будь-які зарубіжні вистави своїх творів.
Празька весна Під час Празької весни Вацлав Гавел став однією з найвідоміших постатей ліберального та некомуністичного крила реформаторського руху. Він привернув до себе увагу ще напередодні Празької весни, коли в червні 1967 року на IV з’їзді письменників Чехословаччини виступив із критикою тодішньої цензури, після чого за вказівкою Центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини (ЦК КПЧ) був виключений зі списку кандидатів до керівництва Спілки письменників Чехословаччини разом з Іваном Клімою, Павелом Когоутом та Людвіком Вацуліком.
У березні 1968 року Вацлав Гавел підписав відкритий лист ста п’ятдесяти письменників і діячів культури, адресований Центральному комітету КПЧ. У квітні того ж року він став головою Клубу незалежних письменників, а в журналі «Literární listy» опублікував текст, у якому вимагав припинення монополії комуністичної партії на владу та запровадження політичного плюралізму. Того ж місяця в театрі «На Забрадлі» була поставлена його п’єса «Ztížená možnost soustředění» («Пузук», або «Уперта неможливість зосередитися»).
Восени 1968 року Гавел став членом Центрального комітету Спілки письменників Чехословаччини, де залишався аж до розпаду Спілки у 1970 роціPrečan (1990), s. 493.. Спілка, яку очолював Ярослав Сейферт, ще в червні 1969 року на своєму з'їзді протестувала проти політики окупації та цензури, однак незабаром цей протест був придушений, а провідні представники Спілки втратили можливість публікуватися. У лютому 1969 року Вацлав Гавел вступив у пресову полеміку на сторінках журналу «Tvář» щодо статті Мілана Кундери «Český úděl» (Чеська доля) від грудня минулого року. Виступаючи проти Кундери, який посилався на минуле національне героїзм, він представив програму активної, орієнтованої на майбутнє, безперервної боротьби за стійкі людські та культурні цінностіVáclav Havel: Český úděl?.
З есе «Český úděl?» (Чеська доля?), Tvář 1969:
Дисидентство Протягом першого тижня вторгнення Варшавського договору в Чехословаччину в серпні 1968 року Гавел сприяв опору, надаючи в ефірі через радіостанцію Радіо Вільна Чехословаччина. Після поразки Празької весни 1968 (в якій брав активну участь) та заборони публікацій став одним з найвідоміших дисидентів і критиків системи. Був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77». Його звільнили з театру і він став більш політично активним. Він влаштувався на пивоварний завод «Краконош» у Трутнові, про який написав у своїй п'єсі «Аудиторія». Ця п'єса разом з двома іншими п'єсами «Ванек» (так званий через повторюваного персонажа Фердинанда Ванека, стенд в Гавела), став поширюватися в формі самвидаву по всій Чехословаччині, і значно додав Гавелу репутацію провідного дисидента (кілька інших чеських письменників пізніше написали свої власні п'єси за участю Ванека). 1979 року Гавел став співзасновником Комітету захисту несправедливо переслідуваних. Його політична діяльність призвела до численних ув'язнень з боку влади та постійного урядового нагляду та допиту з боку таємної поліції (Státní bezpečnost). Його найдовший період у в'язниці, з травня 1979 по лютий 1983, задокументований у листах до дружини, які пізніше були опубліковані як Листи до Ольги.
Він був відомий своїми есе, особливо «Сила безсилих» (1978), в яких він описав соціальну парадигму, в якій громадяни були змушені «жити в брехні» при комуністичному режимі. Описуючи свою роль дисидента, Гавел писав у 1979: "ми ніколи не вирішили стати дисидентами. Ми були перетворені в них, не знаючи, як, іноді ми опинилися у в'язниці, не знаючи точно, як. Ми просто йшли вперед і робили певні речі, які, на нашу думку, ми повинні були робити, і це здавалося нам гідним робити, нічого більше і менше ".Активний учасник Оксамитової революції 1989.
Після придушення «Празької весни» Вацлав Гавел був змушений покинути театр, а його п’єси перестали ставити в Чехословаччині. На той час він уже був відомим автором, у тому числі за кордоном — у 1968 році отримав Австрійську державну премію в галузі європейської літератури, а в Нью-Йорку двічі — премію Obie Award — за вистави «Повідомлення» (1969) та «Пузук, або наполеглива нездатність зосередитися» (1970)Prečan (1990), s. 493n.. У наступні двадцять років так званої нормалізації це забезпечило йому певну фінансову незалежність, а також підтримку світової громадськості, коли він перебував у в’язниці комуністичного режиму.