Яків Стоцький (; 22 жовтня 1905, Увин, Радехівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Імперія Габсбургів — ?) — військовик канадських, а відтак британських збройних сил українського походження під час Другої світової війни.
Біографія Яків Стоцький народився 22 жовтня 1905 року в селі Увин Радехівського повіту, що в Західній Україні. В 1929 переселився до Канади, й подібно до багатьох інших українських емігрантів влаштувався працювати спершу на фермі, а згодом — шахтарем.
З вибухом Другої світової в 1939 р. зголосився добровольцем до лав канадського війська. Пройшов вишкіл на командос, опанувавши навички ведення спеціальних операцій та бойової діяльності у запіллі ворога. У 1940 Яків Стоцький переїхав до Великої Британії, де продовжив тренування за попереднім напрямом.
В серпні 1941 року взяв участь у висадці союзного десанту на острів Шпіцберген. Транспортний корабель, в якому служив Стоцький поряд з 527 канадськими, 93 британськими й 25 норвезькими вояками, відчалив від берегів Шотландії 19 серпня й після короткої зупинки в Ісландії 25 серпня висадився на узбережжі. Метою операції ставилось повне знищення промислового обладнання, складів вугілля та запасів пального, аби унеможливити використання острова як бази для німецьких кораблів та підводних човнів. Поряд з цим, союзним солдатам вдалося евакуювати близько 700 норвежців та 2000 радянських гірників, що мешкали в шахтарському містечку Баренцбург. Пізніше громадян СРСР доправили до Архангельська на борту переобладнаного пасажирського лайнера «Empress of Canada». Операція «Панцирна рукавиця» була виконана без жодного пострілу, хочай і з певними труднощами; «це була справді маркантна подія», — зауважував Яків у післявоєнних спогадах.
Пізніш Стоцького перекинули до Північної Африки, вже як військовослужбовця 8-ї британської армії, якою тоді командував генерал Бернард Монтгомері. Воював у Сицилії та Італії. В кровопролитних боях за Ортону наприкінці 1943 року, прозваних «італійським Сталінградом», зазнав важкого поранення. З того часу поневірясь військовими шпиталями, спочатку в Англії, а після повернення до Канади — в Едмонтоні та Ванкувері — аж до 1952. Зі шпиталю вийшов інвалідом. Ушанований п'ятьма відзнаками за хоробрість.
Був членом Провірної Комісії відділу Української Стрілецької Громади у Ванкувері (впродовж 1970-их), 20-го відділу Товариства Взаємної Помочі, Союзу українських канадійських ветеранів, Королівського Канадського Легіону. Разом із дружиною Неллі належав до парафії УПЦ в Канаді. Здійснював пожертви на церковні та громадські потреби, зокрема подарував 28 книг для україномовної бібліотеки.
Джерела