Dodge Monaco (Додж Монако) — модель великого легкового автомобіля, який виготовлявся і продавався маркою Dodge в трьох генераціях з 1965 по 1977 рр., а також середня легкова модель цієї марки в 1977-1978 рр. та 1990-1992 рр..
Введений як флагман лінійки продуктів Dodge, Монако був представлений в 1965 році на заміну Custom 880, пізніше замінивши лінійку моделей Polara. Під час свого виробництва Монако пропонувалося в декількох кузовах, включаючи 2-дверні та 4-дверні хардтопи, 4-дверні седани і універсали та 2-дверні кабріолети.
З 1965 по 1977 роки три покоління Монако випускалися на великій легковій платформі Chrysler C. У 1977 та 1978 роках Dodge змістив Монако на проміжну платформу Chrysler B, ефективно скорочуючи модельну лінію. У 1979 році модельну лінійку було перероблено та перейменовано на Dodge St. Regis.
Після 12-річного перерви, модель Монако відродили в 1990 році як флагманський седан Dodge, замінивши Dodge Diplomat. В 1993 році передньоприводний Монако, який був зміненою версією Eagle Premier компанії AMC, був замінений на Dodge Intrepid.
Названий в честь Князівства Монако.
Перша генерація
1965 На прем’єрі 25 вересня 1964 року 1965 модельного року був представлений Dodge Monaco для змагання з Pontiac Grand Prix в тому, що стало відомим як ринок персональних люкс авто, але, натомість, модель заповнила нішу люксових авто в лінійці великих легкових автомобілів Dodge.
Monaco 1965 року був на основі моделі Custom 880 в кузові 2-дверний хардтоп. Monaco отримав особливі емблеми, інші задні ліхтарі й решітку радіатора, і більш спортивний інтер’єр з центральною консоллю на всю довжину салону, так само як 383-куб. дюймовий (6,3 л) двигун V8 потужністю 325 к. с. (242 кВт) в стандартному обладнанні. Більші, більш потужні двигуни також були доступні як опції. Monaco конкурував з Ford LTD, топ-моделлю в серії Galaxie 500 від Ford, версією Caprice в Impala Sport Sedan від Chevrolet, і з моделлю VIP від Plymouth 1966 року, серії Fury, та Ambassador DPL від American Motors. Ці моделі створювали змагання за седани середньої цінової категорії як Chrysler, Oldsmobile, Buick і Mercury.
Версія Plymouth Sport Fury продавалась під назвою Dodge Monaco в Канаді. Вона була доступна в кузовах хардтоп-купе чи кабріолет. На канадські моделі Monaco ставили торпедо від Plymouth 1965 і 1966 рр. На відміну від версій Monaco в США, канадські Monaco комплектувались 318 куб. дюймовим (5,2 л) V8 чи рядною шісткою.
1966 В 1966 році Monaco замінив серію моделей Custom 880 і колишній Monaco став Monaco 500. Базовий Monaco був доступним в кузовах хардтоп-купе, 4-дверний хардтоп-седан, звичайний 4-дверний седан і 4-дверний універсал. В США Monaco 500 був доступним лише з кузовом хардтоп-купе. Щоправда в лінійці Monaco ринку США 1966 року не було кабріолета, він був у лінійці канадського Monaco 1966 року. Канадський Dodge зачепився за назву "Monaco" для позначення рівні моделі Sport Fury і Polara 880 для конкурента Fury III.
1967–1968
В 1967 році всі великі легкові моделі Dodge, включно з Monaco, отримали значну видозміну з повністю оновленою зовнішністю. Робота головного дизайнера Елвуда Енджела мала загалом плоскі кузовні площини з акцентованими лініями гострих кутів. Хардтоп-купе отримали нову лінію даху у стилі фастбек з піднятими краями задніх бокових вікон.
В Канаді назву Monaco ставили на всі найвищі великі легкові автомобілі Dodge '67 року, на зміну Polara 880 на верху лінійки Dodge. Monaco 500, який зайняв місце Monaco як найкращої великої моделі, був доступним лише в кузовах 2-дверний хардтоп чи кабріолет.
Зміни 1968 року були мінімальні: були додані бокові габаритні ліхтарики на крилах і суцільний задній ліхтар на всю ширину панелі. Monaco 500 був відкиненим наприкінці 1968 модельного року в США і наприкінці 1970 – в Канаді.
Друга генерація 1969
В моделі Monaco 1969 року колісну базу збільшили зі 121 до 122 дюймів, і довжину збільшили приблизно до 220 дюймів. Опція "500" повернулась в 1969 році, яка дала Monaco на ринку США передні роздільні сидіння і центральний підлокітник. В Канаді Monaco 500 була окремою серією, яка мала бокове оздоблення від Polara 500 ринку США. Канадці також могли придбати кабріолет Monaco; покупці великих кабріолетів США могли лише розраховувати на нижчі моделі Polara і Polara 500.
Всі великі легкові автомобілі Dodge, включно з Monaco, отримали новий «фюзеляжний» стиль Корпорації Chrysler, в якому верх і низ кузова злиті в одну цілу вигнуту частину. Гнуте бокове скло підсилює враження, так само як і відсутність "плеча" вздовж заднього крила. Стиль починається спереду авто, з майже прямого впоперек бампера — вимога керівництва Chrysler після того, як комітет Конгресу нарікав на нього за те, що бампери не виявились спроможними захистити автомобіль від значних пошкоджень при зіткненнях на малих швидкостях — і сітчастої решітки радіатора з п’ятьма відділеннями, яка оточує фари. Коли автомобілі не змогли привернути увагу покупців, керівники Dodge зажадали зміни. До літа 1969 року відділ випустив нове хромоване оздоблення на кут переднього крила і край капота як опцію, яке давало вигляд модного на той час петельного бампера без детальних витрат. Ззаду стояли фірмові ліхтарі Dodge у формі дельти нового дизайну, через які задній бампер був скошений вниз по бокам.
Стандартним двигуном на Monaco 1969 року був Chrysler B V8 з 2-камерним карбюратором 2245 Holley, об’ємом 383 куб. дюйми (6,3 л) і потужністю 245 к. с. (183 кВт). Покупці могли замовити 383 з 4-камерним карбюратором, який підвищував потужність до 360 к. с. (270 кВт), або могли взяти опцію, двигун Magnum RB-блок з 375 к. с. (280 кВт) і 440 куб. дюймами (7,2 л). Покупцям універсалів був наданий варіант 440 з 330 к. с. (250 кВт).
На Monaco 1969 року пропонувалась перша сучасна поліеліпсоїдальна автомобільна дорожня лампа (прожектор) як опція за $50. Називаючись "Super-Lite" і будучи вмонтованою в решітці зі сторони водія, ця допоміжна фара виготовлялась спільним зусиллям Корпорації Chrysler і Sylvania. Вона має галогенну лампу на 85 ватт і вважалась додатковим ліхтариком для розширення можливостей нижніх ліхтарів під час подорожей магістралями, коли ті не були в змозі світитись, а верхні надавали додаткові відблиски зустрічним водіям .
На моделі 1969 року пропонувались кузови 2-дверне хардтоп купе, 4-дверний хардтоп седан, 4-дверний седан, та 4-дверні універсали з місткістю 6 чи 9 пасажирів. Новий пакет опцій під назвою Brougham включав вініловий дах на седани і хардтопи та розділене переднє сидіння з відкидним механізмом на стороні пасажира (окрім 2-дверних хардтопів). Універсали Monaco отримали вінілову панель з імітацією дерева вздовж кузова і впоперек задніх дверей подвійної дії (відкривалась вбік і відкидалась вниз).
Продажі Polara і Monaco опустились до приблизно 20,000 машин в порівнянні з 1968 роком, з 38,566 екземплярами лінійки Monaco зі 127,252 великих легкових автомобілів Dodge за рік.
1970
Моделі 1970 року отримали повністю нову передню і задню частини, які включали дорогі у виробництві петельні бампери спереду і ззаду. Спереду новий бампер прикривав нову суцільнолиту решітку і фари. Ззаду бампер двома петлями огортав задні ліхтарі. Лампи заднього ходу були підняті вгору в прорізи на кінці задніх крил. Цього року дизайнери вирішили виділити довжину капоту, внаслідок чого оновлений передок виріс до 3 дюймів. Однак, нова задня частина вийшла коротшою на 4 дюйми (102 мм).
Покращення на підвіску називалась нова система "Torsion-Quiet", яка використовувала гумові ізолятори, розміщені стратегічно для зниження дорожнього шуму і вібрацій. Колія задніх коліс була розширена до трьох дюймів так як Dodge встановлював задній міст, який використовувався лише на універсалах, на всі моделі Monaco 1970 року.
Залишили набори опцій Brougham і 500, як і доступність Super-Lite, але відкинули 440 Magnum V8. 350-сильна (260 кВт) версія 440, доступна лише на універсали 69-го, стала новим топовим двигуном на всі моделі Monaco. Попри всі зміни, які коштували Chrysler значну суму грошей, продажі Monaco (і Polara) впали з виготовленими 24,692 екземплярами Monaco за рік.
1971
Monaco 1971 року отримав оновлення з новою решіткою радіатора всередині бампера з року раніше, та інші незначні зміни, орієнтовані в основному ззаду. Опція Super-Lite більше не була доступна через брак інтересу споживачів і незручностей стосовно її законності в деяких штатах. Були встановлені новий задній одно-петельний бампер і більші задні ліхтарі на всю площину.
Набір опцій 500 був усунений, щоправда новим в списку опцій був програвач з мікрофоном для касет із записом. Роздільні сидіння залишились доступними попри втрату набору 500, а набір Brougham був все ще доступним за $220, попри додачу окремої моделі Polara Brougham.
Всі доступні двигуни мали знижену ступінь стиску, так щоб всі могли задовільно їздити на бензині звичайного сорту. В результаті, 2-камерний 383 все ще мав ту саму потужність у 245 к. с. (183 кВт), 4-камерного 383 впала до 290 к. с. (220 кВт), і 440 впала до 320 к. с. (240 кВт).
Універсали Monaco, які в 1969 і 70-му мали панель з імітацією дерева вздовж кузова внизу, отримали повністю нові панелі у верхній частині кузова вздовж боків, навіть навколо вікон. Нові вінілові наклейки були напівпрозорими, даючи кольору просвітлюватись крізь них.
Попри втрати в потужності і незначну зміну вигляду, продажі злегка зросли. Виготовлено десь на 900 екземплярів більше Monaco 1971 року (приблизно 25,544 — точна кількість невідома).
1972
Великі легкові моделі Dodge 1972 року нарешті отримали нові кузовні панелі, заплановані ще на 1971 рік.
Заданий новий вигляд моделі Monaco був у новій передній частині з прихованими щитками фарами, розміщених над інтегрованою в бампер решіткою радіатора. Боки автомобіля втратили свій попередній випуклий вигляд на користь новому, плоскому вигляду з новою лінією, яка починалась на передніх крилах і йшла по дверях, закінчуючись перед задніми колесами. Лінії даху седана і хардтопа були оновлені і більш звичного вигляду. Ззаду був новий петельний бампер і задні ліхтарі на всю ширину, які, як і решта авто, виглядали набагато більш дорогими і вражаючими. Універсали отримали новий вигляд ззаду з вертикальними ліхтарями, поставлених одне над одним.
Monaco отримав менший стандартний V8 в 72-му. Двигун B V8 з 320 куб. дюймами (5,2 л), який був представлений в 71-му як опція на моделі Polara, видавав 210 к. с. (160 кВт), тепер оцінювався в чистих замість повних. 320 ще був новим двигуном B V8 об’ємом 368 куб. дюймів (6,0 л). 440 чи 482 залишились доступними, але тепер видавали чисті 275 к. с. (205 кВт). Продажі 1972 року майже досягли показників 1969, з виготовленими 37,013 екземплярів за рік.
1973
В останній рік фюзеляжного кузова Monaco продовжив зі стилем 1972 року, з новим заднім бампером та зміненими фарами, разом з новою кришкою багажника і кінчиками задніх крил. На бамперах з’явились великі чорні гумові ікла для відповідності новим федеральним стандартам при зіткненнях на малих швидкостях. Моделі хардтоп і седан отримали приблизно 6,5 дюймів (16,5 см) переважно завдяки іклам на бамперах.
Всередині були використані стійкі до пожеж матеріали на кожній видимій частині салону. Під капотом всі три доступні двигуни стали надійними з додатком нової електронної системи запалювання від Chrysler в стандарті, яка подовжувала тривалість роботи свічки запалювання і фактично усунула періодичну підтримку системи запалювання.
Попри покращення автомобілів, продажі знову впали до 29,396 екземплярів.
1973 виявився останнім роком, коли Monaco був топ-моделлю великого легкового автомобіля. Після 14 років, назву Polara відкинули і в 1974 всі великі авто Dodge носили назву Monaco.
Південна Африка