, справжнє ім'я  — японська акторка театру і кіно, грала на сценах театрів Цукидзи і Бунгакудзи в п'єсах Сінгекі і знімалася в фільмах режисерів Акіри Куросави, Ясудзіро Одзу, Мікіо Нарусе і Кейсуке Кіносіти. Лауреатка премії Японської академії мистецтв (1948), театральної премії Еміурі (1994) і багатьох інших, лауреатка Ордена Культури (1974), почесна громадянка Токіо.

Біографія Харуко Накано народилася в Хіросімі 6 січня 1909 року. У ранньому віці залишилася сиротою і була прийнята на виховання в сім'ю будівельного підрядника, який спонсорував місцевий театр Котобукідза. З дитинства дівчинку брала з собою на спектаклі прийомна мати, колишня прихильниця театру. Харуко була зачарована співом Міури Тамакі в опері «Мадам Батерфляй» і планувала стати оперною співачкою.

Закінчивши школу, Суґімура спробувала вступити до Токійського університету мистецтв, але не пройшла екзаменацію ні в перший раз, ні вдруге, рік по тому. Вона повернулася в рідне місто і почала працювати вчителькою музики в середній і старшій школі для дівчаток. Тут від колеги вона вперше почула про Малий театрі Цукідзі в Токіо. У 1927 році Харуко знову приїхала в Токіо і була прийнята в Цукідзі в якості акторки-студентки. Вона виконувала невеликі ролі два роки, до закриття театру.

У 1932 році Суґімура зіграла у фільмі разом з Яеко Мідзутані, а в наступному році одружилася зі студентом-медиком Нагахіро Кісіро, молодшим на 5 років. Чоловік помер від туберкульозу в 1942 році. Пізніше зійшлася з драматургом Каору Морімото, але й він помер від туберкульозу в 1946 році. У 1950 році Суґімура одружилася вдруге з лікарем Ісияму Суяхіко, молодшого на 10 років, який теж помер від туберкульозу в 1966 році .

У 1937 році Харуко разом з кількома іншими акторами і письменниками, в тому числі Мантаро Куботу і Куніо Кісіду, стала засновницею, а пізніше — і зіркою театру «Бунгакудза». У 1941 році Каору Морімото написав для Харуко п'єсу , головна роль у якій стала для неї найпопулярнішою роллю . Суґімура багато років дружила з Юкіо Мішімою і грала в його постановках, проте суперечки щодо його п'єси їх остаточно посварили .

Харуко Суґімура вважається однією з найбільший акторок сучасного (європеїзованого) японського театру. Суґімура продовжувала грати і в літньому віці, залишивши сцену лише за два місяці до смерті. Померла вона у 1997 р. від раку підшлункової залози.

Нагороди

1948: премія Японської академії мистецтв. 1951: премія «Блакитна стрічка» в номінації «Найкраща акторка другого плану». 1954: премія «Майніті» в номінації «Найкраща акторка другого плану» . 1959: премія Японської радіомовної корпорації. 1969: премія «Асахі» . 1969: премія «Майніті за мистецтво». 1974: звання Заслуженого діяча культури. 1988: премія «Фуміко Ямадзі». 1991: театральна премія «Кінокунья» . 1991: премія Фестивалю мистецтв. 1992: звання Почесного громадянина Токіо . 1994: театральна премія «Йоміурі» . 1995: Орден Культури — Суґімура відмовилася від нагороди. 1995: премія «Майніті» в номінації «Найкраща акторка» . 1995: премія «Ніккан Спортс» в номінації «Найкраща акторка» . 1995: премія «Кінема Дзюмпо» в номінації «Найкраща акторка» . 1996: премія Японських кінокритиків у номінації «Найкраща акторка». 1998: спеціальний приз премії «Майніті» .

Вибрана фільмографія

Армія (1944); Без жалю про нашу юність (1946); Полум'я любові (1947); Спокуса (1948); Пізня весна (1949); Коли ми зустрінемося знову (1950); Раннє літо (1951); Токійська повість (1953); Життя жінки (1953); Каламутний потік (1953); Орден (1954); Щоденник поліцейського (1955); Йокіхі (1955); Рання весна (1956); За течією (1956); Токійські сутінки (1957); Доброго ранку (1959); Водорості, що пливуть (1959); Народження Японії (1959); Осінь в сім'ї Кохаяґава (1961); Смак осінньої сайри (1962); Квайдан (1964); Червона борода (1965); Завод рабів (1968); Скам'янілість (1975); Останнє зауваження (1995).

Примітки

Література