«Двадцять тисяч льє під водою» або «20 000 льє під водою» ( — «Двадцять тисяч льє під морями») — науково-фантастичний пригодницький роман французького письменника Жуля Верна, написаний у 1869–1870 роках.
Розповідь ведеться від особи головного героя, французького професора зоології П'єра Аронакса, який у гонитві за таємничою твариною потрапляє разом з товаришами на борт фантастичного підводного човна «Наутилус», збудованого капітаном Немо.
Назва 20 тис. льє (ліг в англомовній традиції) — це понад 80 тис. кілометрів, що майже вдвічі більше за окружність Землі. Якщо ж вважати, що йдеться про морський льє (на відміну від сухопутного (4444,4 м) — 5555,5 м) — тоді це більш, як 100 тис. кілометрів. Назва роману стосується не глибини під водою, а довжини шляху, який подолали герої. Найбільша глибина занурення, згадана в романі, складає 4 ліги (16 км), що глибше за будь-яку реальну океанічну западину.
Історія написання
Джерела натхнення У липні 1865 року Жуль Верн одержав листа від письменниці Жорж Санд із подякою за надіслані романи «Подорож до центру Землі» і «Із Землі на Місяць». Молодий автор був зворушений прихильністю великої письменниці. Та особливо йому запала в душу одна фраза з її листа: «Сподіваюся, що незабаром Ви поведете нас у морські глибини і Ваші герої мандруватимуть у підводних апаратах, удосконалених Вашими знаннями та фантазією».
У 1867 році, коли Жуль Верн починав планувати роман, він та його брат Поль вирушили до Сполучених Штатів на борту корабля «Грейт Естерн» (ця подорож описана в романі «Місто на плаву» 1870 року). «Грейт Естерн» був величезним судном для свого часу, 213 м завдовжки та 23 м завширшки. Він мав подвійний чавунний корпус, вітрила, парові двигуни, гребні колеса та гвинт діаметром 7,3 м. У Сполучених Штатах Верн побачив інші нові технології, такі як великі та швидкісні пароплави на ріці Гудзон.
Попри поширене уявлення, Жуль Верн не придумав підводний човен. На той час підводні човни вже існували та навіть застосовувалися в бойових діях. Однак письменник описав свій «Наутилус» як не допоміжний апарат, а автономне підводне судно, та передбачив низку технічних рішень, реалізованих у конструкції підводних човнів у наступні десятиліття.
На оповідь Верна вплинуло повстання в Польщі 1863 року проти царської Росії. Спочатку, як задумував Верн, капітан Немо був польським дворянином, чию родину вбили російські війська, і який шукає помсти.
Написання Верн і його видавець П'єр Етцель постійно конфліктували під час написання цієї книги. Тест пройшов через кілька чернеток, що відобразилося в її кількох робочих назвах протягом періоду 1865—1869 років: спочатку вона мала різні назви: «Подорож під водою», «Двадцять п'ять тисяч льє під водою», «Двадцять тисяч льє під водою» та «Тисяча льє під водою». Оскільки Франція була змушена стати з Росією союзниками, П'єр Етцель, зауважив Верну про неприйнятність зображення Немо поляком.
Основним чинником переконливості є наукові дані, якими рясніє роман. Взяті з наукових праць відомості й детальні описи підводної флори та фауни, будови морського дна подаються в романі цілими блоками через певні інтервали. Це саме стосується й посилань на історичні події, а також конкретні географічні маршрути «Наутилуса». Проте в романі також є наукові неточності. Верн не знав, що під південною полярною шапкою є Антарктида, і описав підльодну подорож «Наутилуса» в тому регіоні. Письменник також хибно змалював вигляд велетенського кальмара, поведінку акул і кашалотів.
Характеристики «Наутилуса» Ідея апарата, в якому люди могли б долати значну відстань під водою, існувала задовго до XIX століття.
Французький моряк і винахідник підводних човнів Монжері стверджував, що філософ-єзуїт Фурньє, який 1595 року відвідав Константинополь, бачив «підводні піроги» козаківMontgéry М. Mémoire sur la navigation et la guerre sous-marines // ANNALES MARITIMES ET COLONIALES. — IIe partie, tome 2. — 1823, P. 301 : просмолений човен перевертався, до його бортів прив'язувалися мішки з піском; повітря, яке залишалося під дном човна, вистачало, аби кілька чоловік могли непомітно підкрастися по мілководдю до ворога. Першим робочим підводним судном, здатним проводити під водою декілька годин, рухаючись веслами, стала підводна галера голландського механіка та фізика Корнеліуса Дреббеля, побудована в 1620 році. Проте вона слугувала радше розвагою для публіки.
Перший справжній підводний човен з металевою обшивкою збудував американський механік Вашнелл у 1775 році. Апарат отримав назву «Черепаха» та нагадував яйце, що складалося з двох половинок, скріплених болтами, й приводилося в рух веслувальним гвинтом, який обертався з допомогою руків'я. «Черепаха» загинула на рейді Нью-Йорка при спробі підірвати англійський корабель «Ігл». 1797 року, в розпал війни Франції проти Англії, американський інженер Роберт Фултон запропонував французькому урядові свій проект підводного човна «Наутилус». Човен мав видовжену сигароподібну форму, мідний корпус був укріплений залізним каркасом. Коли човен спливав на поверхню, то розкладана щогла з вітрилом перетворювала його на надводний корабель.
Жуль Верн добре вивчив конструкцію підводних човнів тогочасних винахідників Аунлея, Бауера, а велике судно «Плонжер» письменник бачив на власні очі. Від «Черепахи» до «Плонжера» минуло майже 90 років, але підводні човни все одно були неповороткі, повільні, а головне — нездатні зберігати рівновагу під водою. Найбільші труднощі були пов'язані з відсутністю двигуна (тогочасні підводні апарати рухалися ручним зусиллям екіпажу) й надійної системи керування. «Наутилус», створений уявою Жуля Верна на сторінках роману, втілював ідеальний підводний човен, позбавлений цих недоліків. Розвиваючи популярну в той час тему механізмів, рухомих електрикою, письменник оснастив підводний човен потужним електричним двигуном, неможливим у час написання роману. Перший підводний човен, який приводився в дію електричним струмом, з'явився лише через 12 років після того, як Жуль Верн опублікував свій роман. Довжина вигаданого «Наутилуса» — 70 метрів, ширина — 8 метрів. Лише близько 1960 року підводні човни почали дорівнювати характеристикам вигаданого «Наутилуса».
Підводні човни, що існували на момент написання роману, слугували для військових потреб. Так, «Алігатор» був збудований Північчю для участі в Громадянської війни в США, проте затонув під час буксирування в шторм 1863 року. В 1864 підводний човен «Ганлі» підірвав судно флоту Півночі «Г'юстонік» міною, але сам загинув при цьому. Американський конструктор Саймон Лейк назвав «Наутилус» капітана Немо першим цивільним підводним човном. Його так захопила ідея Жуля Верна, що він присвятив дослідженням у цій галузі все своє життя. «Наутилус» капітана Немо посідає певне місце в історії підводної навігації, оскільки Жуль Верн зумів правильно визначити шляхи її подальшого розвитку й стимулював роботу винахідницької думки. Та все ж «Наутилус» — не стільки наукове передбачення, як художній образ, через який розкриваються персонажі, зокрема творець «Натилуса» — капітан Немо.
Публікація У березні 1869 року було розпочато публікацію роману «20 000 льє під водою» в паризькому «Журналі виховання та розваг» з передмовою автора: «Сподіваюся, що й ця подорож під водами океану збагатить і зацікавить читачів так само, як і попередні, коли не більше… Бажання хоч би там що відкрити цей цікавий, вигадливий, майже невідомий світ коштувало мені неабияких зусиль і труднощів». Складність, за зізнанням самого Жуля Верна, полягала в тому, щоб «зробити правдоподібними зовсім неймовірні речі». А щоб переконати своїх сучасників, письменникові недостатньо було подати вагомий «реалістичний матеріал», — треба було змусити читачів мандрувати в уяві разом на підводному човні. Для цього він застосовує певні художні засоби. По-перше, розповідь у романі ведеться від першої особи: професор Аронакс, працівник Паризького музею природничої історії, автор багатьох робіт з океанології, змальовує те, що він бачив під водою.
Сюжет
В 1866 році в новинах дедалі частішають повідомлення про випадки, коли моряки в різних частинах світу спостерігають незвичайний об'єкт, схожий на величезного кита, що рухається з неймовірною швидкістю. Згодом надходять відомості про напад істоти на декілька кораблів, що завдала їм серйозних пробоїн. У 1867 для знищення істоти споряджається військовий фрегат США «Авраам Лінкольн», обладнаний як вітрилами, так і гребними гвинтами.
Французький професор Аронакс — поважний і незворушний учений, вирішує з'ясувати що саме зустрічають моряки та приєднується до команди «Авраама Лінкольна». Він сумнівається чи може тварина пробити корпус залізного корабля, здійснює розрахунки та врешті вирішує вполювати загадкову тварину, щоб дослідити. Плавання триває три місяці безрезультатно, поки біля берегів Японії корабель не зазнає атаки шуканої істоти, яку екіпаж сприймає за нарвала. Кит таранить фрегат носом, Нед стріляє гарпуном, але він відскакує від істоти. Аронакс, його слуга Консель і канадець-гарпунник Нед Ленд опиняються за бортом, але потрапляють на острівець. Невдовзі вони розуміють, що це обшивка підводного човна, якого вони сприйняли за кита. З люка виходять мовчазні матроси, що забирають потерпілих всередину човна.
Гостей чи то пак в'язнів розміщують в камері з електричним освітленням. Згодом їх відвідує «капітан Немо» (лат. Немо — Ніхто), котрий і керує підводним човном «Наутилус» (лат. Nautilus — кораблик). Він дорікає за те, що вони полювали на човен, але ставиться до гостей прихильно. Немо проводить їм екскурсію, показуючи, що «Наутилус» працює на електриці й цілком автономний, він не належить жодній державі. Три роки тому капітан Немо, разом із своїми товаришами-однодумцями збудували «Наутилус» і назавжди порвали контакти з сушею.
Немо не бажає аби таємниця «Наутилуса» розкрилася, тому вирішує тримати на борту професора та його супутників безстроково. Ті мусять погодитися, але не полишають надії колись покинути борт. Немо пропонує Аронаксу приєднатися до досліджень підводних просторів, але ігнорує його товаришів. З огляду на це Нед Ленд задумується влаштувати бунт проти Немо і капітан вирішує залучати всіх трьох до наукової діяльності.
«Наутилус» упродовж семи місяців пропливає океани Землі, крім Північного Льодовитого океану. Немо бере Аронакса на дослідження дна для збору зразків підводних організмів, для чого вони користуються водолазними костюмами. «Наутилус» пливе Тихим океаном і на трохи зупиняється біля Нової Гвінеї, щоб набрати в джунглях припасів. Нед закликає Аронакса та Конселя втекти, але їх доводиться повернутися через напад тубільців. Підводний човен пливе далі Індійським океаном, ловить рибу сітями та збирає нові зразки та перлини. Вийшовши за борт в костюмах, герої зазнають нападу акул і Немо рятує від них Аронакса.
Немо планує відвідати Середземне море, для чого «Наутилус» пропливає по підземному тунелю, розташованому між Африкою та Аравійським півостровом. Біля Греції Немо зустрічає свого знайомого Ніколя, для якого залишає золото. Поки «Наутилус» пливе Середземним морем, Аронакс здогадується, що Немо допомагає різним пригнобленим народам боротися проти колонізаторів.
Запливши в Атлантичний океан, герої бачать на дні залишки Атлантиди, серед яких досі вивергається підводний вулкан, який потопив її. Немо демонструє, що він також проти полювання на китів, за винятком полювання для їжі. Пливучи на південь, «Наутилус» досягає Південного полюса (у час написання роману існування Антарктичного материка було ще не доведено), але застрягає в льодах, а запаси повітря вичерпуються. Завдяки зусиллям екіпажу підводний човен вдається звільнити та продовжити плавання.