Ад'ювантна терапія, також відома як ад'юнктна терапія, додаткова терапія та ад'ювантне лікування, — це терапія, яка призначається додатково до первинної терапії або початкового лікування, для досягнення максимальної ефективності. Зараз термін «терапія раку» переважно використовується для опису ад'ювантних методів лікування раку. Прикладом такої ад'ювантної терапії є додаткове лікування, яке зазвичай призначають після операції, коли всі наявні утворення були видалені, але зберігається статистичний ризик рецидиву через наявність невиявлених пухлин. Якщо відомо, що пухлина залишилася після операції, то подальше лікування технічно не є ад'ювантним. Ад'ювантний препарат змінює дію іншого препарату, тому ад'ювантна терапія модифікує іншу терапію.
Історія Термін «ад'ювантна терапія», що походить від латинського терміна adjuvāre, що означає «допомагати», вперше був введений Полом Карбоном (Paul Carbone) та його командою в Національному інституті раку в 1963 році. У 1968 в рамках Національного проєкту хірургічного додаткового лікування раку грудей та кишечника було опубліковано результати дослідження B-01, яке було першим рандомізованим випробуванням, в якому оцінювали дію додаткового алкілуючого препарату при раку молочної залози. Результати показали, що ад'ювантна терапія, проведена після початкової радикальної мастектомії, «значуще знизила частоту рецидивів у жінок у передменопаузі з ураженням чотирьох і більше пахвових лімфатичних вузлів».
Початкова теорія використання ад'ювантного лікування як доповнення до первинної операції була застосована на практиці Джанні Бонадонна (Gianni Bonadonna) та його колегами з Інституту Туморі в Італії в 1973 році, де вони провели рандомізоване дослідження, яке продемонструвало більш сприятливі результати виживання, при використанні циклофосфаміду метотрексату флуороурацилу (CMF) після початкової мастектомії.
У 1976 році, незабаром після знаменного дослідження Бонадонни, Бернар Фішер з Піттсбурзького університету ініціював аналогічне рандомізоване дослідження, яке порівнювало виживання хворих на рак молочної залози, які отримували опромінення після первинної мастектомії, з тими, кому проводили тільки операцію. Його результати, опубліковані в 1985 році, свідчили про збільшення виживання без рецидиву хвороби для першої групи.
Попри початкову думку хірургів, які вважали, що радикальна мастектомія була достатньою для видалення всіх слідів раку, успіх випробувань Бонадонни та Фішера зробив ад'ювантну терапію невід'ємною частиною онкології. З тих пір область ад'ювантної терапії значно розширилася і містить широкий спектр ад'ювантних методів, зокрема хімієтерапію, імунотерапію, гормональну терапію та променеву терапію.
Неоад'ювантна терапія Неоад'ювантна терапія, на відміну від ад'ювантної, призначається до початку основного лікування. Наприклад, системна терапія раку молочної залози, яка проводиться перед видаленням органу, вважається неоад'ювантною хіміотерапією. Найбільш поширеним показанням до неоад'ювантної терапії є зменшення розміру пухлини для підвищення ефективності майбутньої операції.
В контексті раку молочної залози неоад'ювантна хіміотерапія, що застосовується перед операцією, може покращити виживаність пацієнтів. Якщо в тканині, вилученої з місця росту пухлини після терапії неоад'ювантними препаратами, немає активних клітин раку, медики класифікують випадок як «повна патологоанатомічна відповідь» або «pCR» (pathologic complete response). Попри те, що відповідь на терапію було продемонстровано як сильний предиктор результату лікування, медичне співтовариство досі не має єдиної думки щодо визначення pCR для різних підтипів раку молочної залози. Залишається незрозумілим, чи можна використовувати pCR як сурогатну кінцеву точку у дослідженнях раку молочної залози.
Ад'ювантна терапія раку Наприклад, променева або системна терапія зазвичай призначається як допоміжне лікування після оперативного лікування раку молочної залози. Системна терапія складається з хіміотерапії, імунотерапії або модифікаторів біологічної відповіді, або гормональної терапії. Онкологи використовують статистичні дані для оцінки ризику рецидиву захворювання, перш ніж приймати рішення щодо конкретної ад'ювантної терапії. Метою ад'ювантного лікування є полегшення симптомів, характерних для захворювання та збільшення загальної виживаності. Оскільки це лікування направлене переважно на ризики, а не на наявне захворювання, вважають, що частина пацієнтів, які отримують ад'ювантну терапію, вже вилікувані первинною операцією.
Ад'ювантну системну терапію та променеву терапію часто проводять після хірургічного втручання багатьох видів раку, включаючи рак товстої кишки, рак легень, рак підшлункової залози, рак молочної залози, рак простати та деякі гінекологічні раки. Однак при деяких формах раку користь від ад'ювантної терапії не була доказана. До таких захворювань належать нирковоклітинний рак та певні форми раку мозку.
Терапія гіпертермією або теплова терапія також є різновидом допоміжної терапії, яка проводиться разом з променевою або хіміотерапією для посилення ефектів цих традиційних методів лікування. Нагрівання пухлини за допомогою радіочастотної або мікрохвильової енергії збільшує вміст кисню в ділянці пухлини, що призводить до посилення відповіді під час променевої або хіміотерапії. Наприклад, гіпертермія двічі на тиждень додається до променевої терапії для повного курсу лікування у багатьох онкологічних центрах, і є заклик збільшити її використання у всьому світі.
Суперечки Мотив, притаманний всій історії лікування раку, — це тенденція до надмірного лікування. З моменту початку застосування ад'ювантної терапії проходило ретельне вивчення його побічних ефектів на якість життя онкологічних хворих. Наприклад, оскільки побічні ефекти ад'ювантної хіміотерапії можуть варіюватися від нудоти до втрати фертильності, практичні лікарі дотримуються обережності, призначаючи хіміотерапію.
В контексті меланоми, певні види лікування, такі як іпілімумаб, призводять до тяжких побічних ефектів, або імуно-опосередкованих побічних ефектів, у 10-15 % пацієнтів, які подібні ефектам самої метастатичної меланоми. Аналогічно існують кілька загальних ад'ювантних методів терапії, які можуть викликати серцево-судинні захворювання. У таких випадках лікарі повинні зважувати ймовірність і вплив майбутнього рецидиву раку проти негайних негативних наслідків лікування і враховувати такі фактори, як вік та відносне серцево-судинне здоров'я пацієнта, перш ніж призначати певні види ад'ювантної терапії.
Один з найпомітніших побічних ефектів ад'ювантної терапії — втрата фертильності. Для хлопчиків до настання статевого дозрівання кріоконсервація тканин яєчок — це варіант збереження майбутньої фертильності. Для чоловіків після статевого дозрівання цей побічний ефект може бути попереджений кріоконсервацією сперми. Для жінок до менопаузи можливість зберегти фертильність часто набагато складніша. Наприклад, пацієнткам фертильного віку з раком молочної залози, часто доводиться зважувати ризики та переваги, пов'язані з початком режиму ад'ювантної терапії після первинного лікування. У деяких ситуаціях з низьким рівнем ризику рецидиву, та низьким рівнем зиску від лікування, відмова від ад'ювантного лікування може бути розумним рішенням. Але у випадках, коли ризик метастазування високий, пацієнтка може бути змушена робити важкий вибір. Хоча й існують варіанти збереження фертильності (наприклад, збереження ембріонів, кріоконсервація яйцеклітин, супресія яєчників тощо), у більшості випадків вони вимагають багато часу та є дорогими.
Внаслідок ускладнень, які можуть бути результатом необмеженого використання ад'ювантної терапії, філософія щодо її застосування в клінічних умовах змістилася у бік завдання якомога меншої шкоди пацієнтам. Для оптимізації ефективності терапії та мінімізації токсичних побічних явищ стандарти інтенсивності доз ад'ювантних методів лікування та їх тривалості постійно переглядаються.
Супутня або конкурентна системна терапія раку Супутня або конкурентна системна терапія раку це призначення медикаментозного лікування одночасно з іншими методами терапії, такими як променева терапія. Ад'ювантна гормональна терапія призначається після видалення простати при її раковому ураженні, але є побоювання, що побічні ефекти, зокрема, серцево-судинні, можуть переважити ризик рецидиву.
При раку молочної залози ад'ювантна терапія може складатися з хіміотерапії (доксорубіцин, герцептин, паклітаксел, доцетаксел, циклофосфамід, фторурацил та метотрексат) та променевої терапії, особливо після лампектомії, та гормональної терапії (тамоксифен, фемара). Ад'ювантна терапія при раку молочної залози застосовується на першій та другій стадіях після лампектомії та на третій стадії раку через ураження лімфатичних вузлів.
у разі мультиформної гліобластоми ад'ювантна хіміотерапія є критичною у випадку повністю видаленої пухлини, тому що при її відсутності рецидив виникає через 1–3 місяці.
На ранній стадії дрібноклітинного раку легенів, призначаються ад'ювантна хіміотерапія гемзаром, цисплатином, паклітакселом, доцетакселом та іншими хімієтерапевтичними засобами, та ад'ювантна променева терапія на легені, щоб запобігти місцевому рецидиву, або на мозок для запобігання метастазів.
При раку яєчок ад'ювантна або променева, або хіміотерапія може застосовуватися після орхіектомії. Раніше переважно застосовували променеву терапію, оскільки повний курс цитотоксичної хіміотерапії давав набагато більше побічних ефектів, ніж курс зовнішньої променевої терапії (EBRT). Однак було виявлено, що разова доза карбоплатину настільки ж ефективна, як EBRT при раку яєчок II стадії, маючи лише легкі побічні ефекти (минуща мієлосупресивна дія проти тяжкої та тривалої мієлосупресивної нейтропенічної хвороби при звичайній хімієтерапії та набагато менше випадків блювоти, діареї, мукозиту та відсутність алопеції у 90 % хворих.
Ад'ювантна терапія особливо ефективна при деяких видах раку, включаючи колоректальний, рак легенів та медулобластому. При повністю видаленій медулобластомі 5-річна виживаність становить 85 %, якщо проводиться ад'ювантна хіміотерапія та/або краніоспінальне опромінення, і лише 10 %, якщо ні. Профілактичне опромінення черепа при гострому лімфобластному лейкозі (ALL) є фактично ад'ювантним лікуванням, і більшість фахівців погоджуються, що опромінення черепа знижує ризик рецидиву ALL у центральній нервовій системі і, можливо, ризик гострого мієлоїдного лейкозу (AML), але воно може спричинити серйозні побічні ефекти. Ад'ювантне застосування метотрексату та гідрокортизону при введенні в оболонки мозку (інтратекально) може бути настільки ж ефективним, як і опромінення черепа, без серйозних відтермінованих ефектів, таких як затримка росту, деменція та підвищений ризик другого злоякісного утворення.
Щільнодозова хіміотерапія Нещодавно щільнодозова хіміотерапія (DDC) стала ефективним методом ад'ювантної хіміотерапії. DDC використовує криву Гомперца для пояснення росту пухлинних клітин після первинної операції, яка видаляє більшу частину пухлинної маси. Ракові клітини, які залишаються після операції, як правило, це клітини що швидко діляться, що робить їх найбільш вразливими до хіміотерапії. Стандартні схеми хіміотерапії зазвичай призначаються кожні 3 тижні, щоб дозволити відновитись нормальним клітинам. Ця практика привела вчених до гіпотези, що рецидив раку після хірургічного втручання та хіміотерапії може бути наслідком того, що швидкість поділу цих клітин випереджає швидкість дії хіміотерапії. DDC намагається обійти цю проблему, шляхом застосування хіміотерапії кожні 2 тижні. Щоб зменшити побічні ефекти хіміотерапії, які можуть посилитись при більш інтенсивному лікуванні, зазвичай разом з DDC для відновлення кількості лейкоцитів призначають фактори росту. Нещодавній метааналіз (2018) клінічних випробувань DDC у пацієнтів з раком молочної залози на ранній стадії показав перспективні результати у жінок в передменопаузі, проте DDC ще не став стандартом лікування в клініках.
Окремі ракові захворювання