Всеволод Миколайович Максимович (*1894, Полтава, Російська імперія — †3 травня 1914, Москва, Російська імперія) — український художник-авангардист початку XX століття, один з найяскравіших українських художників-представників стилю модерн.
Життєпис Народився в Полтаві. Належав до нудистської спортивної колонії художника Івана Мясоєдова. Той свій гурток називав «Садом богів» і присвятив його насолоді красою тіла. Молодь роздягалася догола й у такому вигляді позувала для картин.
У 17 років він поїхав здобувати освіту до Москви, в «Московське училище живопису, скульптури та архітектури». Максимович наймався в студії архітектора Івана Рерберга (автора проєкту Київського вокзалу в Москві). Разом з ним навчалися Давид Бурлюк та Володимир Маяковський. Вони познайомили молодого полтавця з художниками-футуристами.
Розквіт творчості Максимовича припадає на 1912—1914, коли створив найвидатніші роботи — величезні панно, в яких відчутно вплив ар-нуво Обрі Бердслі. У своїх картинах Всеволод Максимович використовував величезну кількість художніх засобів. Найважливішими образами для нього були образи античності. Його картини занурені в прадавність, відновлюють архаїчний культ плодючості. На них — нескінченні гірлянди з рослинних візерунків, якими обплетені персонажі, що скидаються на олімпійських титанів. В роботах Максимовича простежується манера філігранного письма Обрі Бердслі, Юліуса Дітца, Томаса Теодора Гейне й Костянтина Сомова, а також їхніх московських послідовників — Миколи Феофілактова і Василя Міліоті. В них також вгадується вплив традицій Петербурзької академії мистецтв де молодий художник ознайомився з творами російських, українських і польських майстрів — таких як Степан Бакалович, Вільгельм Котарбінський та Генріх Семирадський і їх вірних послідовників Ісака Бродського, Федора Кричевського й Івана Мясоєдова.
Всеволод Максимович намагався вести богемний спосіб життя, захопився наркотиками та алкоголем. У 1914 році він зіграв головну роль в авангардному фільмі «Драма в кабаре футуристів», а невдовзі покінчив життя самогубством. Напевне, каталізатором цього вчинку був провал перед тим його персональної виставки в Москві. За іншою версією самогубство спричинило нещасливе кохання.
Визнання Картини Максимовича після його самогубства залишилися в Москві, їх зберегла Надія Миколаєва (дівчина, в яку був закоханий Максимович). 1925 року десяток полотен викупив мистецтвознавець Федір Ернст для Всеукраїнського історичного музею. А вже через кілька років, коли футуризм визнали «нерадянським», картини митця списали, зняли з підрамників, змотали в рулони й віднесли до сховища.
Нове відкриття самобутньої творчості Всеволода Максимовича і сплеск інтересу до неї стався завдяки виставці «Перехрестя. Модернізм в Україні, 1910 — 1930», що відбулася в 2007 в Нью-Йорку. 2006 року, коли із запасників музею відбирали роботи для виставки в Чиказькому культурному центрі, взяли й кілька картин Всеволода Максимовича. У США твори не відомого доти художника спричинили фурор. Мистецтвознавець Ванкарем Никифорович у статті «Відкриття і потрясіння» назвав їх «приголомшливими за задумом і за технікою виконання». І додав: «Складно повірити, що всі ці чудові картини написав художник, якому було лише 19 років». Стаття в «Нью-Йорк Таймс» починалася словами: «Це просто приголомшливо!». «Для американської публіки це було відкриття нового генія мистецтва», — стверджує Дмитро Горбачов.
Дмитро Горбачов стверджує, що «Всеволод Максимович належить до світових лідерів стилю сецесія. Його ім'я стоїть в одному ряду з геніальними Бердслеєм та Клімтом».
Галерея
Примітки
Джерела Сторінки українського модерну. Історія та сучасність. І. Горбачова Роздоріжжя. Джон Боулт Всеволод Максимович. Каталог виставки творів. Київ, Національний художній музей, 1996.
Ресурси Картини художника представлені на виставці «Перехрестя. Модернізм в Україні, 1910—1930» в Нью-Йорку, Репродукції робіт ЕСУ