Відносини Франції та Азії охоплюють період понад два тисячоліття, починаючи з 6 століття до н. Е. Зі створенням Марселя греками з Малої Азії та продовжуючи в ІІІ столітті до н. е. з голійськими вторгненнями в Малу Азію, щоб утворити королівство Галація і Франкські хрестоносці, що утворюють хрестоносні держави. З тих ранніх взаємодій Франція мала багату історію контактів з азійським континентом.
Античність
Фінікійці мали ранню присутність навколо Марселя на півдні Франції. Там знайдені фінікійські написи.
Найдавніше місто Франції, Марсель, було офіційно засноване в 600 р. До н. е. греками з Малої Азії міста Фокея (про що згадують Фукідіди, Книга 1, 13, Страбон, Афіней та Юстин) як торговий порт під назвою Μασσαλία (Массалія) . Ці східні греки, встановлені на березі півдня Франції, були в тісних стосунках з кельтськими жителями Франції, а грецький вплив і артефакти проникали на північ по долині Рона. Місце Вікс на півночі Бургундії стало активним торговим центром між греками та тубільцями, про що свідчить відкриття грецьких артефактів того періоду.Зрештою, материнське місто Фокея було б знищене персами в 545 р. До н. е., що ще більше посилило переселення фокейців до їх поселень Західного Середземномор'я. Населення змішуються, стаючи напівгрецькими та напівкорінними. Торговельні зв'язки були великими: залізо, прянощі, пшениця та раби, а олово імпортувалося до Марселя за кордон з Корнуолла. Грецькі поселення дозволяли культурну взаємодію між греками та кельтами, зокрема сприяли розвитку міського способу життя на кельтських землях, контактах із складними грецькими методами, а також регулярній торгівлі на сході-заході.
Торгівля надземною торгівлею з кельтськими країнами знизилася близько 500, але проблеми виникли після закінчення цивілізації Халстата.
Через демографічний тиск сенонські гали виїхали з Центральної Франції під Бренном, щоб звільнити Рим у битві за Аллію c. 390 р. До н. Експансія тривала на схід, в Егейський світ, з величезною міграцією східних Галлій, що з'явилися в Фракії, на північ від Греції, в 281 р. До н. е. в галльському вторгненні на Балкани, сприяючи неспокійному правлінню Діадочі після Олександра Великого.
Частина вторгнення перейшла на Анатолію і врешті оселилася в районі, який отримав назву їх імені Галатія. Окупанти на чолі з Леонорієм та Лутарієм приїхали на запрошення Нікомеда I Віфінійського, який потребував допомоги в династичній боротьбі проти брата Зіпоіта II. Три племена перейшли з Фракії в Малу Азію. Вони налічували близько 10 000 бойових чоловіків і приблизно стільки ж жінок і дітей, поділених на три племена — Трокмі, Толістобогію і Тектосеанси (з району Тулузи на півдні Франції). Зрештою, вони були переможені Селевкідським царем Антіохієм I у битві, де слони Селевкидської війни шокували кельтів. Хоча імпульс вторгнення порушувався, Галатів аж ніяк не винищували. Натомість міграція призвела до встановлення довговічної кельтської території в центральній Анатолії, яка включала східну частину стародавньої Фригії, територію, яка стала називатися Галатією. Там вони врешті-решт оселилися і, зміцнившись свіжими приєднаннями того ж клану з Європи, вони здолали Віфінію та підтримали себе, грабуючи сусідні країни.
У 189 р. До н. е. Рим відправив Гнея Манлія Вулсо в експедицію проти галатів. Він переміг їх. Відтепер Галатія панувала в Римі через регіональних правителів з 189 р. До н. е. Християнство після його появи в Близькосхідній частині Азії традиційно було запроваджено Марією, Марфою, Лазаром та деякими супутниками, яких вигнали з переслідувань зі Святої Землі. Вони пройшли Середземномор'я у крихкому човні без ні керма, ні щогли, і приземлилися в Сайнтес-Марі-де-ля-Мер поблизу Арля в 40 році нашої ери. Провансальська традиція називає Лазаря першим єпископом Марселя, тоді як Марта нібито продовжувала приборкувати страшного звіра в сусідньому Тарасконі. Паломники відвідали їх гробниці в абатстві Везелай у Бургундії. В абатстві Трійці у Вендомі, як кажуть, у філактері містився сльоза, пролита Ісусом біля гробу Лазаря. Собор Автуна, недалеко, присвячений Лазару як святому Лазаре.
Перші письмові записи християн у Франції датуються ІІ століттям, коли Іриней детально розповів про загибель дев'яносторічного єпископа Потіна Лугдунського (Ліона) та інших мучеників 177 року переслідування в Ліоні.
У 496 р. Ремігій хрестив Хлодвіга I, який перейшов від язичництва до католицизму. Хлодвіг I, вважається засновником Франції, зробив себе союзником і захисником папства та його переважно католицьких підданих.
На початку V століття різні азійські кочові племена іранського походження, особливо тайфали та сармати, були заселені римлянами в Галлії як колонії. Вони оселилися в регіонах Аквітанії та Пуату, які в один момент навіть у 6 столітті називали Тіфалією або Тейфалією (Теофалгікус), залишившись топонімами, такими як Тіфф. Деякі сармати також були поселені в районі Родез-Велай.
З 414 р. Алани, які союзувались, а потім розлучилися з вестготами, уклали угоду з римлянами, яка дозволила їм оселитися в районі між Тулузою та Середземномор'ям, де вони відігравали оборонну роль проти вестгота в Іспанії.
Римський генерал Ецій заселив Аланів у Галлії для військових цілей, спочатку в районі Валентності в 440 р. Для управління нижньою долиною Ізер і в 442 р. В районі Орлеанів, очевидно, для протидії арморіканським Бакаудам. Деякі міста були названі на честь них, наприклад Аллайнс або Алайнвілл.
У 450 р. Аттіла проголосив намір напасти на потужне Візиготське королівство Тулузи, уклавши союз з імператором Валентиніаном III для цього. Аттіла зібрав своїх васалів — Гепіди, остготи, Rugians, Scirians, Heruls, Тюрінгії, аланів, бургундів, серед іншого, і почав свій похід на захід. У 451 році він прибув до Бельгіки з армією, перебільшеною Йорданом на півмільйона. Дж. Б. Бері вважає, що намір Аттіли до того часу, коли він рушив на захід, було розширити своє королівство — вже найсильніше на континенті — через Галію до Атлантичного океану.J.B. Bury, The Invasion of Europe by the Barbarians, lecture IX (e-text) 7 квітня Аттіла захопив Мец . Вважається, що Сен- Женев'єв врятував Париж.
Римляни під Алетієм об'єдналися з військами з числа франків, бургундців, кельтів, готів та аланів і, нарешті, зупинили наступаючих гунів у битві під Халоном . A history of the Alans in the West by Bernard S. Bachrach p. 66
Середньовіччя
Обміни з арабським світом (VIII—XIII століття)
Після підйому ісламу на Аравійському півострові в 7 столітті араби вторглися в північну Африку, потім Піренейський півострів та Францію. Вони були остаточно відбиті в битві при Пуатьє в 732 р., Але після цього залишилися значною присутністю на півдні Франції та Іспанії.
У цей час відомі різні обміни, як коли Аркульф, єпископ франків, відвідував Святу Землю в 670-х роках. Encyclopedia of the Middle Ages by André Vauchez, Richard Barrie Dobson, Michael Lapidge p. 18Fletcher, p. 53
Аббасидсько-Каролінгський союз
Аббасидсько-Каролінгський союз Heck, p. 172 Shalem, pp. 94–95 Carolingian Chronicles by Bernhard Walter Scholz, p. 16 намагався і частково сформувався протягом 8 — 9 століття за допомогою ряду посольств, зближень та комбінованих військових операцій між Франкською імперією Каролінг та Аббасидським халіфатом або проабасидом Мусульманські правителі в Іспанії.
Ці контакти відбулися після напруженого конфлікту між Каролінгами та Омейядами, позначеного зсувною битвою під Турами у 732 році, і були спрямовані на встановлення контрсоюзу з далекою імперією Аббасидів. Між Карлом Великим та Аббасидським халіфом Харуном аль-Рашидом з 797 р. Існували численні посольства, мабуть, зважаючи на союз Каролінг-Аббасид проти Візантії або з метою досягнення союзу проти умейядів Іспанії.
Культурний та науковий обмін Ці контакти відбулися після напруженого конфлікту між Каролінгами та Омейядами, позначеного зсувною битвою під Турами у 732 році, і були спрямовані на встановлення контрсоюзу з далекою імперією Аббасидів. Між Карлом Великим та Аббасидським халіфом Харуном аль-Рашидом з 797 р. Існували численні посольства, мабуть, зважаючи на союз Каролінг-Аббасид проти Візантії або з метою досягнення союзу проти умейядів Іспанії.
Франція та Близький Схід (16-19 століття) Між 16-м та 19-м століттям Франція часом мала відносно спокійні стосунки з Близьким Сходом (або Західною Азією), а в інші часи була тісно переплетена політично. Взаємовідносини з регіоном переважно панували через дві імперії, що керували цією територією, а саме суперницької Османської імперії та різних перських династій між цими століттями (Сафавіди, Афшариди та Каджари). Суперництво між французами, британцями та росіянами було ключовим фактором зовнішньої політики французів для регіону, опинившись часом у союзі з турками чи персами.
Франко-османський союз (16-18 ст.)
За правління Франциска I Франція стала першою в Європі країною, яка встановила формальні відносини з Османською імперією та налагодила навчання арабською мовою, через інструкцію Гійом Постель у Колежі де Франс.
У 1536 р. Між королем Франції Франциском I та турецьким правителем Османської імперії Сулейманом Величним було встановлено франко-османський союз після критичних невдач, з якими Франциск зіткнувся в Європі проти Карла V. Альянс був названий «першим ненідеологічним дипломатичним союзом між християнською та нехристиянською імперією». Kann, p. 62 Це спричинило скандал у християнському світіMiller, p. 2 і було позначене як «безбожний союз», або "священний союз Лілії та Півмісяця "; тим не менше, вона тривала, оскільки слугувала об'єктивним інтересам обох сторін. Merriman, p. 133
Французькі війська на чолі з Франсуа де Бурбоном та османські сили на чолі з Барбароссою приєдналися до Марселя в серпні 1543 р.A New General Biographical Dictionary, Volume III by Hugh James Rose і співпрацювали з метою обстрілу міста Ніцці в облозі Ніцци . У цій акції 110 османських галерей, що налічували 30 000 чоловіків,Lamb, p. 228 поєднанні з 50 французькими галерами.The Cambridge History of Islam, p. 328 Франко-османи скидали місто, але зустріли жорсткий опір, який породив історію про Катерину Сегуран . Згодом Франциск дозволив османам зимувати в Тулоні.
Стратегічний, а іноді тактичний союз тривав близько трьох столітьMerriman, p. 132 до Наполеонівської кампанії в Єгипті, османській території, у 1798—1801 роках.
Прихід Шаха Ісмаїла I у 1501 р. Співпав з вирішальними світовими подіями. Ставши остаточним архівом османів, шах безуспішно прагнув укласти нестабільний союз проти османів разом з португальським імператором Карлом V та угорським королем Людвігом II. У той час як інші європейські уряди неодноразово наполягали на тому, що вони прагнули співпрацювати з Персією проти турків, Франція залишалася осторонь завдяки договору 1536 р. Між Франциском I та Сулейманом Величним. Коли Сулейман I вторгся на північно-західну Персію і зайняв Тебріз під час Османсько-Сафавідної війни (1532—1555), його супроводжував посол Франції Габріель де Люц, поради якого дозволили османам змусити персів здати цитадель Ван.
Коли в 1604 р. Приплив повернувся, коли Персія здобула перевагу проти Оттонана Туреччини, посол Франції в Порті Саварі де Бревс написав спогад про те, як союз з персами може завдати шкоди франко-османським відносинам. Таким чином, турецький союз заважав Анрі IV відповісти на увертюри, зроблені йому шахом Аббасом I, який стрімко підкорював втрачені території і завоював понад те, що в Анатолії та на Кавказі .
Французькі зусилля на Близькому Сході залишалися обережними та обмеженими навіть після падіння Сафавідів . Однак Франція відіграла важливу роль у зовнішній політиці після Сафавіда через маркіза де Боннака, посла в Порті, який був активним посередником між Росією, Іраном та Туреччиною, усіма регіональними конкурентами. Культурні зв'язки між Францією та Персією, хоча поступово розвиваються в цей період, зазнавали часом через розриви в дипломатичних комерційних відносинах. Однак відносини інтенсивно піднімалися з приходом Наполеона та династією Каджарів у Персію.