Відносини США — Франція стосуються дипломатичних, соціальних, економічних та культурних відносин між Францією та США з 1776 року. Першим союзником нових Сполучених Штатів була Франція. Договір про військову підтримку 1778 року був вирішальним у перемозі США над Британією в американській війні за незалежність. Франція поводилася погано, з невеликими вигодами та великими боргами, що сприяло великій революції Франції та можливому переходу до республіки.

Американські відносини з Францією були мирними, за винятком Квазівійни у 1798—1799 роках та боротьби проти режиму Віші (підтримуючи Вільну Францію) впродовж Другої світової війни. Дані стосунки були завжди важливими для обох сторін.

У XXI столітті розбіжності у війні в Іраку призвели до того, що кожна країна знизила рейтинг прихильності іншої. Однак з тих пір відносини покращилися, коли американські сприятливі рейтинги Франції досягли історичного рівня 87 % у 2016 році. Галлуп зробив висновок: "Після дипломатичних розбіжностей у 2003 р. Погіршилися відносини між двома країнами, Франція та США знайшли спільний інтерес у боротьбі з міжнародним тероризмом, і місія стала особистою для обох країн ".

Франція була одним з основних союзників Сполучених Штатів в їх війні за незалежність від Великої Британії. У 1942 році режим Віші розірвав дипломатичні відносини зі Сполученими Штатами під час Другої світової війни. У 1944 році відносини були відновлені. США і Франція є одними з п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН.

Відносини між Сполученими Штатами і Францією є тісними і дружніми. Обидві країни об'єднують спільні цінності та погляди на більшість політичних і економічних питань. Відмінності в поглядах обговорюються відкрито і в цілому не порушують структуру тісної співпраці, яке характеризує відносини між двома країнами.

США і Франція тісно співпрацюють з багатьох питань, в першу чергу в боротьбі з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, з регіональних проблем, в тому числі в Африці, на Близькому Сході, на Балканах і в Центральній Азії. В якості одного з постійних членів РБ ООН і одного з лідерів Європейського Союзу, Франція намагається перешкоджати розвитку іранської ядерної програми. В ізраїльсько-палестинському конфлікту, Франція повністю підтримує позицію США в мирному процесі. Франція є одним з членів НАТО і внесла відчутний внесок у миротворчі операції по всьому світу.

Франція є третім за величиною торговим партнером США в Європі (після Німеччини і Великої Британії). В середньому більше 1 млрд. Доларів США бере участь в комерційних операціях між країнами. Експорт з США до Франції: промислові хімікати, літаки і двигуни, електронні компоненти, програмне забезпечення, комп'ютери і периферійні пристрої, аналітичні і наукові прилади, медичні інструменти та матеріали. Сполучені Штати є найбільшим іноземним інвестором у Франції і мають двосторонню угоду про інвестиції, яке допомагає уникнути подвійного оподаткування та ухилення від сплати податків.

Франція та американська революція Поки Велика Британія та Франція залишалися миролюбними в Європі, і поки невдалий баланс американського інтер'єру вижив, колонії Британії та Франції існували без різного роду труднощів. Однак, починаючи з Славетної революції в Англії (1688 р.), Кипляче династичне, релігійне та фракційне суперництво між протестантськими британськими та католицькими французами як у Європі, так і в Америці викликало чотири «французькі та індійські війни», що вели велику боротьбу на американській землі (Війна короля Вільгельма, 1689–97; війна королеви Анни, 1702–13; війна короля Джорджа, 1744–48; і, нарешті, семирічна війна, 1756–63). Велика Британія остаточно усунула французів з континентальної Північної Америки в 1763 році після поразки Франції у семирічній війні. Протягом десятиліття британські колонії зазнавали відкритого заколоту, а Франція помстилася, таємно постачаючи рух за незалежність військами та військовими матеріалами.

Після оголошення Конгресом незалежності у липні 1776 р., агенти в Парижі збирали офіцерів для континентальної армії, зокрема Маркіза де Лафайєта, який з відзнакою служив генерал-майором. Незважаючи довготривалу недовіру до Франції, ці агенти також вимагали офіційного союзу. Зібравши свій флот і націлившись перемогою США в битві при Саратозі в жовтні 1777 році французи 6 лютого 1778 р. уклали договори (торговельні та альянсові), які зобов'язували їх боротися з Британією до тих пір, поки незалежність США не буде гарантована..C. H. Van Tyne, «Influences which Determined the French Government to Make the Treaty with America, 1778,» American Historical Review (1916) 21#3 pp. 528—541 in JSTOR Jonathan R. Dull, A Diplomatic History of American Revolution (1985) Військовий союз почався невдало. Французький адмірал д'Естінг відплив до Пн Америки флотом у 1778 році і спільними зусиллями з американським генералом Джоном Салліваномп розпочав захоплення британського форпосту в Ньюпорті, штат Род-Айленд. Д'Естінг припинив операцію, для того щоб протистояти британському флоту, а потім, незважаючи на благання Саллівана і Лафайєта, відплив до Бостона на налаштування/ремонт. Без військово-морської підтримки план зазнав краху, і американським військам під Салліваном довелося проводити бойовий відступ самостійно. Американське обурення було поширеним, і декілька французьких моряків було вбито в цих антифранцузьких заворушеннях. Дії Д'Естінга під час катастрофічної облоги Саванною, штат Джорджія, ще більше підірвали франко-американські відносини.Jonathan R. Dull, The French Navy and American Independence: A Study of Arms and Diplomacy, 1774—1787 (1975)

З приходом до США в 1780 р. Конт де Рошамбо Альянс покращився, підтримуючи добрі робочі відносини з генералом Вашингтоном. Французькі військово-морські дії в битві при Чесапіке зробили можливою вирішальну франко-американську перемогу при облозі Йорктауна в жовтні 1781 року, фактично припинивши війну, що стосується американців. Французи продовжували битися, програвши морський бій Британії в 1782 році.

До різкого падіння антикатолицької риторики призвела пвага Патріота на католицьку Францію за військовою, фінансовою та дипломатичною допомогою. Дійсно, король замінив папу, оскільки демонові патріоти мали боротися. Анти-католицизм залишався сильним серед лоялістів, частина з яких поїхала до Канади, а більшість залишилася в новій нації після війни. До 1780-х років католикам була поширена юридична терпимість у всіх штатах Нової Англії, які раніше були такими ворожими. «У розпал війни та кризи новоанглійці відмовилися не лише від вірності Британії, але й одного із своїх найдорожчих забобонів».

Мирна угода У мирних переговорах між американцями та англійцями в Парижі 1782 року головну роль відігравали французи. Дійсно, міністр закордонних справ Франції Вергенн маневрував так, що Американський конгрес наказав своїй делегації виконувати поради французів. Однак американські комісари, Бенджамін Франклін, Джон Адамс, і особливо Джон Джей, правильно зрозуміли, що Франція не хоче сильних Сполучених Штатів. Вони зрозуміли, що очевидно отримають кращі умови безпосередньо від самої Британії. У вересні 1782 р. настали ключові епізоди, коли Вергеннес запропонував рішення, що було рішуче направлене проти Сполучених Штатів. Франція була виснажена війною, і всі бажали миру, крім Іспанії, яка наполягала на продовженні війни, поки не захопила Гібралтар від англійців. Вергенн придумав угоду, яку Іспанія прийме замість Гібралтару. Сполучені Штати здобули б свою незалежність, але вони обмежилися територією на схід від Аппалачських гір. Велика Британією було б зайнято область на північ від річки Огайо. У районі на південь від цього було б створено незалежну індійську державу на чолі з іспанським контролем. Це було б індійським бар'єрним державою і утримувало американців від річки Міссісіпі або Нового Орлеана, які були під іспанським контролем. Джон Джей оперативно сказав британцям, що готовий домовитися безпосередньо з ними, відрізавши Францію та Іспанію. Прем'єр-міністр Великої Британії лорд Шелбурн погодився. Він відповідав за британські переговори, і тепер він побачив шанс відокремити США від Франції і зробити нову країну цінним економічним партнером. Західними умовами було те, що США отримають всю площу на схід від річки Міссісіпі, на північ від Флориди та на південь від Канади. Північна межа була б майже такою ж, як сьогодні. Сполучені Штати отримають права на риболовлю біля берегів Канади та погодилися дозволити британським купцям та лоялістам спробувати повернути своє майно. Це був надзвичайно сприятливий договір для Сполучених Штатів, і це навмисно з британської точки зору.Richard B. Morris, «The Great Peace of 1783,» Massachusetts Historical Society Proceedings (1983) Vol. 95, pp 29–51.Ronald Hoffman, and Peter J. Albert, eds., Peace and the Peacemakers: The Treatyof 1783 (1986)

Французька революція та Наполеон Режим Бурбона було розгромлено через 6 років французької революції. Спершу США були досить раді новій ситуації у Франції, де спадкова монархія була замінена конституційною республікою. Але, так як іноземні держави намагалися вторгнутись у Францію, то за кілька років ситуація у Франції ще більше погіршилася, а короля Людовіка XVI було звинувачено у державній зраді. Французький революційний уряд тоді ставав все більш авторитарним і жорстоким, що розсіювало частину тепла Сполучених Штатів для Франції.

Коли Франція знову опинилася у війні з Великою Британією та її союзниками і виникла криза в 1793 році, на цей раз після того, як французький революційний уряд стратив короля. Новий федеральний уряд в США не знав, як реагувати. Президент Джордж Вашингтон (прислухавшись на поради і Олександра Гамільтона, і Томаса Джефферсона) визнав уряд Франції, але не підтримав її у війні з Британією, як це було сказано в його Прокламації нейтралітету 1793 року. Проголошення було видано та опублікованно без затвердження Конгресу. Натомість Конгрес погодився, і через рік прийняв акт про нейтралітет, забороняючи громадянам США брати участь у війні та використовувати американський ґрунт як базу операцій для будь-якої сторони. Таким чином, революційний уряд розглядав політику Вашингтона як часткову до ворога.

Перший виклик нейтралітету США виник із Франції, тоді коли її дипломатичний представник, Едмонд-Чарльз Генет, гастролював в США для організації експедицій США проти Іспанії та Великої Британії. Злий Вашингтон вимагав відкликання Генета, але до того часу як Французька революція зробила ще один поворот, і нові французькі міністри прибули, щоб заарештувати Генета. Потім Вашингтон відмовився видавати Генета (знаючи, що в іншому випадку він буде гілотинований). Як наслідок, Генет став громадянином Сполучених Штатів.Sioli, Marco. «Citizen Genêt and Political Struggle in the Early American Republic.» Revue française d'études américaines (1995): 259—267. Online free in English

Франція вважала договір Джея між Британією та США (листопад 1794 р.) ворожим. За цього договору було відкритоо десятиліття торгівлі, коли Франція воювала з Британією.

Тімоті Пікірінг (1745—1829) — третій державний секретар Сполучених Штатів, який займав посаду в цьому кабінеті з 1795 по 1800 рік при Вашингтоні та Джоні Адамсі . Джеральд Кларфілд (який був біографом) каже, що він був «бурхливим, самоправедним, відвертим та агресивним англофілом», та погано поводився з французами. У відповідь французький посланник П'єр Адет неодноразово провокував Пікерінга в бентежних ситуаціях, потім висміював його промахи і груби, щоб звернутися до противників Республіканської партії.

Квазійна війна 1798—1800 На початку Французької революції відносини між американськими республіканцями та французькими революціонерами були прекрасними, і французька партія у Вашингтоні намагалася їх зміцнити, але вони погіршилися після страти Людовіка XVI. Французи звинувачують уряд Вашингтона за його нейтралітет у революційних війнах, зближення з Британією та затримку погашення боргу.