Антирадянське повстання сарбазів 1930 року («Повстання сарбазів (Сарбаздар көтерілісі)») — повстання казахів-шаруа проти кампанії насильницької колективізації, конфіскації майна і податкової політики, що охопило великі території Актюбінського, Кустанайського і Кизил-Ординського округів Казакської АРСР.
Більшість повсталих і керівників були учасниками Центральноазійського повстання 1916 року у Російській імперії (сарбазами Іргізького повстання 1916 і повстання в Тургайських степах 1916—1917 років під керівництвом Абдігапара Жанбосинули та Амангельди Іманова). В окремих джерелах це повстання ділять на «Іргізьке повстання 1930 року» та «Кармакшинське (Каракумське або Кизил-Ординське) повстання 1930 року».
Передумови повстання У листопаді 1929 року Пленум ЦК ВКП (б) обговорив питання розвитку колгоспного руху і здійснення заходів щодо поліпшення перебудови сільського господарства.
У грудні того ж року Пленум ЦК Компартії Казахстану обговорив шляхи виконання Пленуму ЦК ВКП(б) і постановили, що необхідною умовою колективізації є перехід кочівників до осілого способу життя. Так, «революційне завзяття» комуністів Казахстану під керівництвом Ф. Голощекина набагато випередили Москву, де офіційний указ про посадження кочових племен на території Російської СФРР був прийнятий лише 6 вересня 1930 року.
ЦК Компартії Казахстану ухвалив, що з 566 тисяч кочових і напівкочових господарств до січня 1930 року до осілості мали перейти 544 тисячі. При цьому підкреслювалося, що населення Казахстану на осілість переводити треба насильно.
А після Постанови ЦК ВКП (б) від 5 січня 1930 року «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» та секретної Постанови політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 рік «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» такі директиви отримали і політичне, і юридичне обґрунтування.
Місцеві комітети кинулися завзято виконувати директиви. Так як весь комплекс політико-ідеологічних директив націлював на гонку за рекордними показниками, ніж на розумні темпи, райони та округу Республіки змагалися один з одним в пихатості перемог з «колгоспного фронту». Якщо в 1928 році в Казахстані колективізували 2 % всіх господарств, то вже на 1 квітня 1930 року — 50,5 %, а до жовтня 1931 року — близько 65 %. А вже до початку осені 1931 року в республіці налічувалося 78 районів (зі 122), де колективізацією було охоплено 70 % — 100 % дворів.
Принцип добровільності вступ до колгоспів постійно порушувався. Предтечею репресій стали сільськогосподарські заготівлі та податки. Крім того, застосовувалися і інші «виховні» заходи. Таким чином, тільки у трьох округах (Акмолинському, Петропавлівському і Семипалатинському) було засуджено 34120 осіб і притягнуто до адміністративної відповідальності 22307 господарств. Крім того, стягнуто штрафів та вилучено майна більш ніж на 23 млн рублів: конфісковано 53,4 тис. худоби, 631 тисяча пудів хлібних запасів, 258 будівель. Під час проведення політики «розкуркулення» понад 60 тисяч господарств були оголошені байськими, і їх майно було піддано конфіскації; понад 40 тисяч осіб було розкуркулено, а решта втекли, кинувши своє майно.
Початок повстання Початком повстання вважають 25 лютого 1930 року. Повстання з самого початку мало масовий характер, оскільки вже в доповідній в ПП ОДПУ м. Алма-Ати старшого представника Військового округу Волохова від 25.02.30 р. вказані населені пункти на великій території Іргізького району Актюбінської округи і Джетигаринського (Жетікаринського) району Кустанайського округу. У тому ж документі Волохов доповідає про керівників повсталих: аул № 22 — хазірет (хазрат) Ісатай, аул № 25 — хазірет Ухатай, аул № 5 — хазірет Айтбаєв, аул № 26 — Айжаркин хан, аул № 8 — Сандибек Каражанов, в аулі № 10 і 11 керівники не відомі (в документі прізвища людей, крім однієї людини не вказані). Усюди «бандити» (повсталі — сарбази) — громили сільради, знищували документацію, зривали продзаготівлі, розпускали колгоспи, здійснили арешт 10 представників влади. Так само в документі зазначено місце основного скупчення повстанців на півдні Джетигаринського району Кустанайського округу в місцевості Каратабан.
За доповідною Волохова видно, що Айжаркина Канаєва називають ханом, значить, він був уже обраний повсталими як хан. 75-річний Канаєв А. був найавторитетнішою особою серед сарбазів. Він уже вибирався ханом Кенжегаринської волості іргизького повіту під час Іргизького повстання 1916 і був найближчим соратником загального хана Абдігапара Жанбосинули — керівника повстання в степах Тургая в період 1916—1917 років. Айжаркина Канаєва вибирають загальним ханом — керувати, створеними загонами сарбазів.
Схема керівництва повсталих була аналогічна структурі Торгайського повстання 1916 року, оскільки більшість ватажків були активними учасниками повстання 1916 року. Хан мав радників — візирів і керував Кенесом (Радою). У керівництво повстанців входили Абдібек Сегізбаєв , Кайип (Каіп) Баймуратов , Тлеп Жаналін , Суїнгали (Суюнуали) Самет , Кайирли Мірзабеков, Мешітбай Канаєв , Абдолла (Абдулла) Кенжетаєв , Дошан (Дощан) Бастауов , Урмагамбет (Ірмагамбет) Кудайсугіров , Нургали Минбаєв (Минбаєв ), Махмуд Айнекбаєв (Айнекебаєв Махмут ).
Сардарбеком (воєначальником) був обраний Мукантай Саматов. Власник мечеті в місцевості Карасу, Хазрет, який закінчив свого часу духовну школу в Бухарі, який за документами ОДПУ був в минулому радником бухарського еміра Сеїд Алім-хана.
Повсюдно в місцевостях, охоплених повстанням, на сходках повстанців вибиралися з авторитетних людей, глави — хани і сардари (командири загонів), так в Іргизькому районі біля озера Челкар-Тенгіз ханом був обраний Томенбай Нурлибаєв, радником Ісатай Сатибалдін, сардарбеком був обраний Сидиков Аймен.
Згідно оперрозвідданих ОДПУ від 7 березня 1930 р Хухарева:
4 березня 1930 року загін повстанців чисельністю 300 осіб прибув з півночі на південь в п. Іргиз, розгортаючи рух за охоплення кільцем районного центру. Були направлені 2 групи розвідників-комуністів, які були перехоплені повстанцями. Загоном повсталих командував мулла Саматов (згадується як колишній радник бухарського еміра); в аулах № 5 і № 6 Іргизького району (що знаходяться, в 35 верстах на схід від п. Іргиза) з'явився загін повстанців в кількості 300 осіб під командуванням Аїжаркіна (Айжаркина Канаєва) і Мухана Хазрета. За текстом зведення не зрозуміло чи це той самий загін, чи інший. Із м. Челкар в п. Іргиз прибув комуністичний загін в кількості 40 осіб 8 березня 1930 р. з м. Челкар до п. Іргиз відбуває загін в кількості 70 осіб під командуванням окрвоєнкома Озимина, з повноваженнями прийняти загальне військове командування всіма силами в Іргизі. В аулі № 4 Іргизького району було створено загін в кількості 40 осіб, який швидко збільшилася до 150 осіб. 1 березня 1930 року в цьому аулі відбулися збори повстанців і жителів аулу, де був обраний ханом мулла аулу № 25 Іргизького району (прізвище не встановлене). Загін має намір захопити п. Карабутак. Виходячи з загрози захоплення п. Карабутак, був відправлений загін з 20 комунарів під командуванням Симонова в район озера Бел-Копа. Слідом за Симоновим 8 березня буде направлений комзагін з 30 бійців під командуванням Мельникова. За повідомленням Оренбурзького окружного відділу ОДПУ, з боку Іргизького району у напрямку аулів № 3 і 5 Домбаровського району і до села Можарівка Орського району Оренбурзького округу рухається загін чисельністю від 300 до 1500 осіб. На зустріч в розвідку був висланий загін міліції. Крім цього створено резервний загін чисельністю 50-70 осіб. «Документи Актюбінської Обласного Історико-краєзнавчого музею, оцифрованих сайтом» Історія Актюбінської області ""
У березні 1930 року почалася повстання в Казалинському районі під проводом ішана Акмирзи Тосова, нещодавно обраний ханом Казалинського району.
Створено принаймні 6 загонів повстанців, якими командують Ж. Баїмбетов, М. Саматов, С. Ісатай, А. Досов, Т. Нурлибаев, Лаубана і Кабланов. В даний час відомі повні імена керівників Айжаркин Канаєв, Жумагази Баїмбетов, Мукантай Саматов, Ісатай Сатибалдін, Акмирза Тосов (Тосули) або Досов (Досули), Томенбай Нурлибаев, Пірмагамбет Лаубана, Жумаш Кабланов.
В Сир-Дар'їнській окрузі Мукантай Саматов оголосив мобілізацію чоловічого населення від 16 до 60 років .
Згідно з оперативними довідками СОУ ОДПУ від 15 березня 1930 року, чисельність учасників виступу в Джетигаринському районі Кустанайського округу, що охопило також частину Актюбінського округу, склала близько 1500 осіб .
Виступ сарбазів не носив націоналістичного характеру, оскільки в ньому брали участь і росіяни, які разом вели боротьбу «проти колонізаторської політики російських більшовиків». У доповіді КРО ОДПУ «Попередні підсумки оперативної роботи органів ОГПУ по боротьбі з контрреволюцією в селі з 1 січня по 15 квітня 1930 р.» зазначено: «В цілому ряді районів (Казахська] РСР, Сибір, Урал, ДВК, СКК) ми мали факти блоку національної (східної) к[онтр]р[еволюції] з російською (переважно козацькою) контрреволюцією. Це тим більш характерно, якщо врахувати ту обставину, що націонал-контрик разом з російським контриком йде на боротьбу „проти колонізаторської політики російських більшовиків“. У ряді повстань і банд (керованих к/р організаціями) беруть участь в тісній співдружності алтайці і російські козаки (Ойратія), буряти [і] російські козаки (Бур[ят]-Монголія і ДВК), російські козаки і казахи-націонали (Казахська]РСР). Місцями російські козаки керують повстаннями і бандами націоналів і навпаки (Ойратія — Бочкарьова, Ташкінов; каракумські повстанці Казахстану: Мухор-Шібірь і Чита).» У доповненні до опердовідки № 7 СОУ ОГПУ про хід «ліквідації контрреволюційних куркульсько-білогвардійських і бандитських елементів» за період з 5 по 10 березня 1930 р. зазначено, що повсталі діє чотирма групами різної чисельності з завданнями захоплення центру Джетигаринського району — Джайлима, Джетигаринських золотих копалень (група в 300 осіб), районний центр Карабутак і м. Іргизу (група чисельністю до 600 осіб). Телеграфне повідомлення Тургай-Іргиз та Іргиз-Челкар перервано. У ряді місць повсталими розграбовані кооперативи і сільради. По шляху проходження в районі озера Челкар-Тенгіз повсталі захопили транспорт міді Карсак-Наевского заводу.
Масштаби цього повстання були такі великі, що влада кинула на його придушення значні сили.
У придушенні повстання брали участь підрозділи 8-й Туркестанської кавалерійської бригади (дивізії): курсанти полкової школи 43-го кавалерійського полку, 44-й кавалерійський полк, 45-й кавалерійський полк, 38-й кінно-артилерійський дивізіон. А також 62-й окремий дивізіон військ ОДПУ. Всі ці частини мали величезний досвід боротьби з басмачами.
У документах ОДПУ зустрічаються такі прізвища командирів і чисельність військовослужбовців:
Райком м. Орськ сформував і направив зведений комуністичний загін чисельністю 19 осіб з 2 ручними кулеметами, підкріплений 40 співробітниками міліції м. Оренбурга. З гарнізону м. Актюбинска були відправлені загони під командуванням Симонова (20 бійців) і Мельникова (30 бійців). Кінний загін з 65 осіб під командуванням Маліка і Шафранека. Кінний загін з 60 осіб під командуванням Філіппова. Кінний загін з 90 курсантів полкової школи з 3 станковими кулеметами під командуванням Сидельникова. Казахський національний ескадрон з 120 осіб з 3 станковими кулеметами під командуванням Акаєва. Кінний загін з 43 осіб під командуванням Петіна. Кінний загін з 70 осіб під командуванням окрвоєнкома Озиміна М. І. Кінний загін під командуванням Гущина. Підрозділи 62-ого окремого дивізіону військ ОДПУ під командуванням Подобіна, Пухтєєва, Симонова, Новикова, Пуйкан (120 осіб), Хухарєва, Цуканова.
Хроніка бойових зіткнень урядових військ з повстанцями