Дзендзелі́вка (до 2025 — ДзензелівкаПостанова Верховної Ради України від 5 червня 2025 року №4483-IX) — село в Україні, в Маньківській селищній громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на обох берегах річки Маньківка (притока Кищихи) за 7 км на захід від селища Маньківка, за 6 км від автошляху та за 14 км від залізничної станції Поташ. Населення становить 1 254 особи.
Назва села 1830 року село згадується як Зензелівка, 1832 та 1864 року — ДзендзелівкаЛ. І. Похилевич Сказания о населённых местностях Киевской губернии., Дзензелівка, Дзенгелівка. Остання назва вважалась офіційною до 1969 року, коли її було замінено на Дзензелівка. Протягом трьох місяців, із травня по липень 1945 року, село носило назву Кочубіївка.
Походження назви Дзензелівка не з'ясоване. За однією з версій назва походить від прізвища польського пана Дзензеля, за іншою — від німця Дзенгеля. Однак в архівах таких прізвищ не виявлено. Найбільш імовірно назва походить від прізвища першого поселенця, можливо козака. Наприклад козак війська Богдана Хмельницького Пилип Дзедзуленко. Інші версії виводять назву від дзендзелика — тобто струмочка, від дзенгеля (Archangelica officinalis) — рослини родини зонтичних заввишки 120 — 200 см, яка поширена в лісостепу у вільшняках, поблизу водойм, на лісових луках. У народі побутує й інша давня назва села — Кліщівка. Її походження теж має кілька версій. За однією — село колись було оточене з усіх боків дубовим лісом, наповненим кліщами. За іншою версією — при небезпеці жителі ховались в лісі в двох ярах, які сходились в один і нагадували кліщі. Місце було зручне, безпечне, і жителі там затримувались довше, навіть коли небезпека минала. Доречно тут згадати і слово «одкліщини» (тобто відокремлення) — церемонія посвяти в кобзарі після навчання. Цікавою є ще одна назва Ліщіневська зафіксована в метриці села Дзензелівки за 1764 — 1800 роки. Пізніше ця назва була закреслена і замінена на Зензелівка.
Історія
Археологічні знахідки На території села та за його межами виявлено пам'ятки історії різних часів, а саме: кургани скіфської доби; «козацька фортеця»; гайдамацькі озера, викопані повстанцями перед наступом на Умань; залишки маєтку пана Дяківського — так званий «Дяківський хутір», облаштований у 1770 році (зруйнований 1880 року), місце зведення козацької сторожової вежі (зруйнована в 1929 році в період колективізації). У 1956 році знайдено скарб — тисячі польських монет першої половини XVII століття. На околиці села, на Тимошевій горі, виявлено сліди поселень трипільської культури.
Заснування села В «Історії міст і сіл УРСР» написано: «село відоме з першої половини XVIII століття», без посилання на будь-які документи. Ймовірно, без посилання на будь-які документи, село засноване до 1650 року. В цей час ця територія була густозаселена. Чисельність сотень Уманського полку в війську Богдана Хмельницького була найбільшою. Іншим фактором, що сприяв заселенню, було вигідне розташування села. Воно схоже на географічне положення сусіднього села Кищенці. В 1655 році Кищенці називали містом, воно мало фортецю (замочок) де в скрутний час перебувало 10 тис. жителів.
Село відоме з 1763 року в зв'язку з наданням місцевій парафії фундушевої грамоти, і протягом віків воно йменувалося по-різному: Зензельовка — Зенгалевка — Зензелівка — Дзензелевка — Дзегелівка — Дзензелівка.
У книзі «Сказания о населённых местностях Киевской губернии» (1864 року) Л. І. Похилевича сказано, що Дзендзелівка село в 6 верстах від Маньківки, а всього мешканців 1269. Церква Параскевська, дерев'яна, збудована 1764 року; землі має 35 десятин.
У 1775 році на новому місці зведена всім селом Зензелівки церква святої великомучениці Параскеви, забрана з православ'я до унії 1768 року. На той час тут був 131 двір, а 1783 — 121 двір і 817 чоловіків та жінок. Важливий вплив на розвиток села мало скасування кріпацтва 1833 року, внаслідок конфіскації земель села Дзензелівки, які належали Олександру Потоцькому і передачі їх спочатку до Міністерства фінансів, а потім (1836 року) у Військове управління.
Навесні 1826 року поширилась чутка, нібито в селі об'явився син Івана Гонти й наказує панам віддати землю бідним. Справді, 3 квітня того ж року в Дзензелівку приїхав царський флігель-ад'ютант Семенов, представився сином Ґонти та й почав оголошувати селян вільними від виконання ними всяких кріпосних повинностей. У цей час заворушення охопили села Іваньки, Соколівку, Романівку та Мошурів.
«Флігель-ад'ютанта» жандарми викрили: це був рядовий солдат Дніпровського полку Олексій Семенов, який перебував у відпустці, і, вирішив використати своє посвідчення як імператорський Указ та став «каламутити воду» — підбивати сільчан до непокори, аж допоки його не заарештували. Але «вільного духу» дзензелівчанам Олексій таки приніс надовго.
У 1864 році дослідник краю Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення:
Ощадно-позичкове товариство Найвизначнішою і унікальною подією в історії Дзензелівки було створення в селі 1 липня 1895 року Ощадно-позичкового товариства. А його діяльність справила могутній вплив на економічний, культурний, освітній розвиток села. 1910 року кооператив вже об'єднував 5000 засновників і обслуговував 144 населені пункти. Сукупний капітал установи становив 450 тис. крб., сума вкладів 280 тис. крб. Товариство видавало позики на купівлю і оренду землі, придбання худоби, сільськогосподарських машин і реманенту, будівництво господарських споруд тощо. З 1895 по 1910 роки Дзензелівським кооперативом було видано кредитів на суму майже 3 млн крб. Поряд з кредитними операціями, товариство активно займалось виконанням посередницьких функцій. Кооператив мав товарний склад (зберігся до наших днів), з якого йшла реалізація сільськогосподарського реманенту, посівного насіння, добрив, бляхи. Протягом 1911 року товариство продало товарів майже на 40 тис. крб. На цей час (за підрахунками В. Ф. Тотоміанца) Дзензелівське Ощадно-позичкове товариство, за основними показниками своєї роботи, посідало третє місце серед кредитних кооперативів Російської імперії. Напередодні Першої світової війни в приміщенні Ощадно-позичкового товариства було встановлено перший в селі телефон. У цей же період приміщення товариства і центр села освітлювались електричною енергією. Значної уваги товариство надавало організації кооперативного збуту зерна закуповуючи його в селян і продаючи великими партіями. Дзензелівське ощадно-позичкове товариство було одним із перших кооперативів Російської імперії, який розпочав операції зі збуту цукрових буряків. Такі посередницькі операції були дуже вигідні селянам. Помітну роль відіграло Дзензелівське Ощадно-позичкове товариство в започаткуванні союзного будівництва Української кооперації. Серед союзних об'єднань кредитних кооперативів найавторитетнішим був Київський союз установ дрібного кредиту, або, як його коротко називали, «Союзбанк». З 1907 по 1911 роки Київський «Союзбанк» працював в Дзензелівці. Для цього було збудовано спеціальне приміщення, зараз це будинок культури. Поступово «Союзбанк» перетворився на потужний фінансово-кредитний кооперативний центр Київщини. Так 1912 року «Союзбанком» було продано сільським господарствам краю більш як 1500 плугів, 310 сівалок, 125 борін, 118 культиваторів, 64 соломорізки, 57 жаток і снопов'язалок, 48 віялок. Крім цього, Союз постачав селянам бляху, цемент, цвяхи, дерево, фарбу та інші товари. За посередництвом «Союзбанку» здійснювалась і купівля землі. Київський «Союзбанк» був лідером серед кредитних кооперативних союзів України. В грудні 1913 року його було прийнято до лав Міжнародного сільськогосподарського кооперативного союзу. Серед кооперативних установ Російської імперії такої честі удостоїлися лише дві — «Союзбанк» і Московський народний банк. Визначну роль відіграли кооперативні установи і в розвитку освіти села. Ще 1905 року на кошти Ощадно-позичкового товариства в Дзензелівці було відкрито однокласне приходське училище (приміщення не збереглось), яке до 1911 року підвищило свій статус до чотирикласного. 1912 року, коштом «Союзбанку», у Дзензелівці було збудовано шкільний комплекс з трьох приміщень (всі збереглись): приміщення училища (і зараз зветься «Вища школа», тут розташований районний краєзнавчий музей), приміщення для директора (на 2 квартири, тут розташований районний краєзнавчий музей), приміщення для проживання вчителів (зараз не зайняте і руйнується).
XX століття У 1900 році село Дзензелівка Маньківської волості мало 437 дворів; число мешканців: чоловіків — 1235, жінок — 1180. У селі діяли церква, церковно-приходська школа, водяний млин та 8 вітряків. Ставок належав власниці — Журавлисі.
У 1905 році Дзензелівка відносилася до Маньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення було 3039 десятин; на той час тут було 474 двори.
У 1913 році тут мешкало 2268 осіб; діяло: чотирикласне міське училище, двокласне училище та земська однокласна школа. Продажем та виробництвом товарів і послуг займалися винна лавка № 490 та три магазини «Бакалія». 1913 року було збудовано приміщення земського училища (збереглось до наших днів, зветься «Земська школа», зараз тут майстерні загальноосвітньої школи). Для цього використали кошти, що були винагородою за вилучену в селян, під будівництво державної залізниці, землю. 1914 року приходське училище отримало статус вищого початкового училища. Тут викладалися також дисципліни для підготовки спеціалістів кооперації і банківської справи.
У 1914 році відкрито церковнопарафіяльну школу на чотири класи та квартиру для вчителя. Згодом вона стала земського підпорядкування. Вчителювали у післявоєнний період — Г. С. Глащинська, М. П. Мізецька, Н. Д. Руденко, які не тільки вчили дітей, але й організовували для дорослих творчі вечори відпочинку, на яких читали твори Т. Шевченка, співали українські народні пісні. На кінець 1914 року Дзензелівка мала потужній шкільний комплекс з високим рівнем освіти із залученням висококваліфікованих викладачів. Зокрема хоровий спів викладав П. Д. Демуцький. Навчалися в Дзензелівці не тільки місцеві учні, а й діти з усієї округи. Зокрема, відомий радянський драматург О. Є. Корнійчук. Ось що писала уманська газета «Вісті» 1920 року, коли драматичний театр Леся Курбаса перервав виступи в Умані і на запрошення дзензелівської громади приїхав в Дзензелівку: Такий злет Дзензелівки відбувся завдяки невтомній праці двох найвидатніших осіб в історії Дзензелівки: Олександр Давидович Черненко і Христофор Антонович Барановський.
У 1923 році створено колгоспи «Комунар» і «Пролетар», які в 1930 ропі об'єдналися в колективне господарство. До 1937 року колгоспниками закладено сад на площі 160 гектарів та виноградник на площі 10 гектарів, зведено виноробку, плодосушилку, оранжерею з вирощування квітів, збудовано приміщення соціального спрямування тощо.
У 1940 році в селі нараховувалося 253 двори. 16 лютого 1948 року сільгоспвиробникам колгоспу: ланковій Надії Василівні Михайленко, бригадирам — Іванові Наумовичу Чернезі та Василю Федоровичу Лебедю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за вирощування та збір цукрових буряків урожаю 1947 року.
330 мешканців села брали участь у Другій світовій війні, з них 163 нагороджені орденами і медалями. 159 сільчан загинули в боях, на їх честь 1959 року споруджено обеліск Слави. В 1951 році на братській могилі поновлено пам'ятник.
26 лютого 1948 року голові колгоспу «Зоря комунізму» Панасові Григоровичу Левченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Колгосп мав в користуванні 2835 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2460,1 га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Станом на 1972 рік тут працювали механічна майстерня, пилорама, млин, виноробня, міжколгоспний цегельний завод, споруджений 1968 року, сортувальна дільниця Черкаської сільськогосподарської дослідної станції. В 1970 році господарству присвоєне звання колгоспу високої культури землеробства.