Біла́шки — село в Україні, у Тальнівській міській громаді, Звенигородського району Черкаської області. Розташоване на річці Білашка за 8 км на південний захід від адміністративного центру громади — міста Тальне та за 10,5 км від залізничної станції Тальне. Через село проходить автошлях Черкаси—Умань. Площа населеного пункту —3 13,7 га, населення — 785 мешканців, 442 двори (на 1 січня 2007) року.

Походження назви Білашки в перекладі зі старокиївської мови нібито означає сухе місце серед боліт. Існує також кілька легенд про походження назви села: можливо, вона походить від прізвища козака- засновника поселення Білаш чи Білий, або через великі поклади білої глини.в цій місцевості.

Археологія Терени майбутнього села були заселені ще 5 тисяч років тому. Біля села є 10 курганів скіфсько-сарматської епохи (VII століття до н. е.), сліди поселення трипільської культури і чотирьох поселень черняхівської культури.

Історія

XVIII—XIX ст. Перша документована згадка про село припадає на 1763 рік.

З др. пол. XVIII ст. селом володіли представники польського роду Потоцьких. Перший відомий власник — державний та військовий діяч Речі Посполитої та Російської імперії Станіслав Щенсний Потоцький (1751—1805). По його смерті с. Білашки перейшло у спадкову власність його дружини — графині Софії Потоцької (1765—1822), а після її смерті — дочці Ользі Станіславівні Потоцькій (у шлюбі Наришкіна) (1802—1861). Після смерті останньої маєтність успадкувала її дочка Софія Львівна Наришкіна, у шлюбі графиня Шувалова (1830—1894). Після скасування кріпацтва (1861) саме з її володіння у 1865 р. виділено земельні наділи для тимчасовозабов'язаних селян с. Білашки.Російський державний історичний архів. Ф. 577, оп. 14, спр. 2169.. Після смерті О. Л. Шувалової Білашківська економія перейшла у власність її батька графа Петра Павловича Шувалова (1819—1900).

Початок XX ст. На фронтах Першої світової війни воювали щонайменше 80 мешканців с. Білашки, з яких 1 загинув, 6 зникли безвісти, 2 поранені й залишені на полі бою, 49 поранено.Російський державний військово-історичний архів. Ф.16196, оп.1. Мешканець села Іщенко Пилип Логвинович був нагороджений трьома Георгіївськими хрестами.

Навесні 1917 в селі створено сільську раду, першим головою якої був Олексій Васильович Пащенко.

21 лютого 1919 року до села увійшов загін червоноармійців. Коротка окупація розпочалася з розстрілу одного з «гайдамаків» — учасників національно-визвольних змагань — Ковбасюка Івана ЗахаровичаДержавний архів Черкаської області. Ф. 9310, оп. 1, спр. 2762, арк. 165зв.

12 березня 1919 року до Білашок прибув Кінний полк ім. Петра Болбочана Армії УНР під командуванням Петра Дяченка. Разом з 2-м пішим полком ім. Гетьмана Мазепи він взяв участь у боях з червоноармійцями за Тальне.Коваленко С. Чорні Запорожці: історія полку. — Київ: Стікс, 2012. — С. 80.

Червоноармійські загони вдруге увірвалися до села в січні 1920 року — село захопили війська 44-ї дивізії Червоної армії комуніста Леніна. Тоді ж створено диверсійну групу комнезам, головою якої став Клим Григорович Чайковський.

У 1924 році створено комсомольський осередок, в 1929 році — перше ТСОЗ «Революція», а згодом — «Хлібороб» та «Косар». За три роки їх об'єднано в артіль імені Ворошилова, до якої примусово загнали частину селян.

Голодомор За період 1932—1933 років комуністи та їх пахолки виморили голодом десятки мешканців села, серед яких було багато дітей. За свідченням вчителів, вони часто-густо помирали по дорозі до школи. Червоний окупант убивав голодом цілі сім'ї, родини. Так у родині Кімліченків померло 24 особи. У родині Довгополих — 32 особи.

Наразі опубліковано лише неповний спільний для сіл Білашки й Левада список жертв Голодомору 1932—1933 рр., який нараховує 69 встановлених осіб зі 135 загальної оціночної кількості.Національна Книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Черкаська область. Частина І. С.628-629.. Цей список поступово доповнюється новими прізвищамиНаціональна Книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Черкаська область. Частина ІІ. С.581.

Відомий також документ, який містить імена тих білашчан, які займалися вилученням майна і харчів у своїх односельців, а відтак особисто винні у смертях безневинних людей33-й: ГОЛОД: Народна книга-меморіал. — Київ: Радянський письменник, 1991. — С.285-286.

Аби применшити масштаби убивств, влада популяризувала факти відкриття нових шкіл. У 1934 році у селі відкрито семирічну школу (від 1991 року — середня), куди ходили пухлими діти. У деморалізованому середовищі створили організацію місцевих колаборантів — членів російської ВКП (б).

Повоєнні роки У 1968 році в селі встановлено пам'ятник російському комуністу Ульянову.

Станом на початок 1971 рік в селі мешкало 1 299 чоловік. Тут працювали восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8,3 тисячі книг, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, побуткомбінат, філія зв'язку, три магазини.

За колгоспом «Будівник комунізму» було закріплено 2 325,1 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2 215 га орної землі. Господарство вирощувало зернові культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

Сучасність У селі діють ВАТ «Промінь», загальноосвітня школа I—III ступенів, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку та філія Ощадбанку.

Населення За даними 5-ї ревізії 1795 року, в селі налічувалося 128 хат, у яких мешкало 1059 кріпосних селян — 554 чоловічої статі (ч.с.) і 505 жіночої статі (ж.с.)Державний архів Київської області. Ф.235, оп.1, спр.2.

За даними 8-ї ревізії 1834 року, в селі мешкало 967 кріпосних селян — 472 ч.с. і 495 ж.с.Державний архів Київської області. Ф.280, оп.2, спр.681.

За даними 9-ї ревізії 1850 року, в селі мешкало 963 кріпосних селян — 466 ч.с. і 497 ж.с.Державний архів Київської області. Ф.280, оп.2, спр.1027.

Згідно першого загальносійського перепису 1897 року, в Білашках жило 1 997 осіб.Державний архів Київської області. Ф.384, оп.12, спр.335-337.

Динаміка зміни населення села Білашки за роками:Наведено за даними Державної служби статистики України.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська79198.88 %російська50.63 %вірменська40.49 %Усього800100 %

Пам'ятки Берези — заповідне урочище місцевого значення.

В центрі села була дерев'яна Богословська церква 5-го класу збудована в 1763 році, кузня біля поштової дороги з Умані в Звенигородку, по річечках — три маленькі водяні млини, за селом — вітряки. Дворічну школу в селі відкрито в 1868 році.

Відомі люди У селі народився Юрченко Петро Хомович — учасник радянсько-фінської війни на боці СРСР, Герой Радянського Союзу.

Серед відомих уродженців села: А. Н. Стовповий — лауреат Ленінської премії за вдосконалення методів будування доменних печей; Т. А. Шатило-Литвинюк — заслужений лікар України, кандидат медичних наук по педіатрії; А. С. Довгополий — доктор технічних наук; Д. П. Бусько — кандидат технічних наук з розробки методів дослідження авіаційної техніки, професор; П. П. Войтко — кандидат технічних наук; І. Г. Підгірний — кандидат технічних наук; М. Я. Щербина — кандидат технічних наук, професор; В. А. Литвинюк — кандидат медичних наук з хірургії; П. С. Пащенко — доктор медичних наук, професор; М. М. Плахотнюк — кандидат економічних наук; С. І. Самойлов — учасник збройної інтервенції СССР до Афганістану, нагороджений орденом Червоної Зірки.

Галерея

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)

Джерела

Примітки

Література