Девкаліо́н (, ) у грецькій міфології був сином Прометея, пов'язаним з міфом про потоп. Стародавні джерела вважають, що його матір'ю була або Клімена, або Гесіона, або ПронойяСхолія до Одіссеї 10.2 називає Клімену матір'ю окрім Гесіони (цитуючи Акусілая, FGrH 2 °F 34) і можливо Пранойю.Схолія до Одіссеї 10.2 (=Каталог жінок фр. 4) повідомляє, що Гесіод називав Девкаліонову матір «Прінеєю» чи «Пріноєю», що на думку Діндорфа були спотвореними іменами Пронойї. Ця поправка вважається «безперечною перевагою» А. Казановою (1979) в La famiglia di Pandora: analisi filologica dei miti di Pandora e Prometeo nella tradizione esiodea. Florence, p. 145..
Етимологія Згідно з народною етимологією, ім'я Девкаліона походить від , deukos, як варіант , gleucos, тобто «солодке молоде вино, солодавість» та від , haliéus, тобто «матрос, моряк, рибалка». Ім'я його дружини Пірри походить від прикметника , -ά, -όν, pyrrhós, -á, -ón, тобто «колір полум'я, помаранчевий».
Сім'я
Девкаліон і Пірра мали щонайменше двох дітей, Елліна і ПротогенеюФерекрід фр. 3F23 і, можливо, третього сина, АмфіктіонаАполлодор. Бібліотека1.7.2 (який є автохтонним в інших традиціях).
Перелік їхніх дітей, як згадано в «Каталозі жінок», включає дочок Пандору та Тію та принаймні одного сина ГелленаГесіод. Каталог жінок, фр. 2, 5 і 7; cf. M.L. West (1985) The Hesiodic Catalogue of Women. Oxford, pp. 50–2, називає, що третя дочка, Протогенія, згадана Павсанієм у 5.1.3, присутня в Каталозі.. Згідно з переказами, їхні нащадки жили в Фессалії.
В одному джерелі згадуються три сини Девкаліона та його дружини: Орестей, Марафоній і Проной (батько Геллена)Гекатей, фр. 1F13. За деякими даними, іншими дітьми Девкаліона були Меланто, мати Дельфа від ПосейдонаЦец до Лікофрона, 209 і Кандіб, який дав своє ім'я місту Кандіба в ЛікіїСтепан Візантійський, Етика, як Κάνδυβα.
У міфології
Потоп У часи Девкаліона Зевс наслав потоп, розлючений зарозумілістю Лікаона та його синів, нащадків Пелазга. Згідно з цією історією, Лікаон, цар Аркадії, приніс у жертву Зевсу хлопчика, який був обурений цією жертвою, і тому вирішив покласти край бронзовому віку, випустивши потоп. Під час цього потопу річки текли потоками, а море заливало прибережну рівнину, охоплюючи підніжжя бризками і вимиваючи все начисто. Девкаліон за допомоги свого батька Прометея був врятований від цього потопу, спорудивши човен. Як і біблійний Ной і месопотамський аналог Утнапіштім, він використав його, щоб пережити потоп разом зі своєю дружиною Піррою.
Найповніші описи наведені в Овідія у «Метаморфозах» і в «Бібліотеці» Псевдо-АполлодораApollodorus' library at theoi.com . Девкаліона, який царював у регіоні Фтії, його батько, Прометей, попередив про потоп. Девкаліон повинен був побудувати човен та ретельно убезпечити його (у цій версії міфу про потоп не врятовано жодної тварини), так що, коли вода відступила через дев'ять днів, він і його дружина Пірра, дочка Епіметея, були єдиною вцілілою парою людей. Їхні груди торкнулися твердого ґрунту на горі ПарнасPindar, Olympian Odes 9.43; cf. Ovid, Metamorphoses I.313–347 або на горі Етна на Сицилії або на горі Афон на ХалкідікахКоментарі Сервія до Вергілієвих Буколік, 6:41 чи горі Отріс у ФессаліїГелланік, FGrH 4 °F 117, цитуючи схолію Піндара, Олімпія 9.62b: «Гелланік каже, що груди торкнулися на Парнасу, Отріса в Фессалії»..
Гігін згадує думку Гегесіана, що Девкаліона слід ототожнювати з Водолієм, «тому що під час його правління така кількість води наливають з неба, що в результаті настав великий потоп».
Після того, як потоп закінчився і пара подякувала Зевсу, Девкаліон (у деяких джерелах стверджується, що на той момент йому було 82 роки) порадився з оракулом Феміди про те, як знову заселити Землю. Йому сказали «покрити голову і кинути кістки матері за плече». Девкаліон і Пірра зрозуміли, що «мати» — це Гея, мати всього живого, а «кістками» є скелі. Вони кидали каміння за плечі, і воно перетворювалося на людей. Каміння Пірри стало жінками; Девкаліонове стало чоловіками.
Письменник II-го століття Лукіан розповів про грецького Девкаліона у творі «Про сирійських богинь», який, напевне, більше належить до близькосхідних легенд про потоп: у його версії Девкаліон (його він також називає Сізіфом)Рукописи стверджують про скіфів, «скіфський», а не Сізіфський, що є припущенням. забрав своїх дітей, дружину та пари тварин разом із собою на ковчег, а пізніше побудував великий храм у Манбіджі (північна Сирія), на місці прірви, що прийняла всі води; далі він описує, як паломники двічі на рік приносили сюди посудини з морською водою, аж з Аравії та Месопотамії, щоб відзначити цю подіюЛукіан. Про сирійських богинь. 12-13..
Варіанти міфу про потоп З іншого боку, Діонісій Галікарнаський стверджував про Девкаліона, що його батьки були Прометеєм і Асією, дочкою Океану і нічого не згадує про повінь, але замість цього звертається до нього як командувача, який вів «шосте покоління» племені з назвою пеласги з Парнасу до ФессаліїDionysius of Halicarnassensis, The Roman Antiquities of Dionysius Halicarnassensis, volume 1 .
Вважалося, що один з найперших грецьких істориків, Гекатей Мілетський, написав книгу про Девкаліона, але вона не збереглася. Єдиний уцілілий фрагмент згадки про Девкаліона не вказує на потоп, але називає батьком персонажа Орестея, царя Етолії. Значно пізніший географ Павсаній, дотримуючись цієї традиції, називає Девкаліона царем Озолійського Локріса і батьком Орестея.
Плутарх згадує легенду про те, що Девкаліон і Пірра оселилися в Додоні, Епір; в той час як Страбон стверджує, що вони жили в Кіні, і що могилу Пірри все ще можна знайти там, а Девкаліона можна побачити в Афінах ; він також згадує пару островів Егейського моря, названих на честь париПлутарх. Життя Пірра. 1..
Інтерпретація
Мозаїка Класицист XIX-го століття Джон Лемпр'єр у «Bibliotheca Classica» стверджував, що, оскільки історія була переповідана в пізніших версіях, вона накопичила деталі з оповідань про Ноя: «Таким чином Аполлодор дає Девкаліону великий човен як гарант безпеки; Плутарх говорить про голубів, за допомогою яких він намагався з'ясувати, чи зійшли води, і Лукіан про тварин усіх видів, яких він узяв із собою»Lemprière, John. Bibliotheca Classica , page 475.. Однак «Епос про Гільгамеша» містить кожен із трьох елементів, визначених Лемпрієром: гарант безпеки (у вигляді інструкцій з будівництва човна), відправлення птахів, щоб перевірити, чи відступили води, і розміщення тварин усіх видів на човні. Ці факти були невідомі Лемпрієру, оскільки ассирійські клинописні таблички, що містять епос про Гільгамеша, були виявлені лише в 1850-х роках. Відбулося це через 20 років після того, як Лемпрієр опублікував свою «Bibliotheca Classica». Вважається, що епос про Гільгамеша принаймні такий же старий, як Старий завіт, якщо не старшийRendsburg, Gary. "The Biblical flood story in the light of the Gilgamesh flood account, " in Gilgamesh and the world of Assyria, eds Azize, J & Weeks, N. Peters, 2007, p. 117. Враховуючи поширеність релігійного синкретизму в давньогрецькому світі, ці три елементи, можливо, вже були відомі деяким грекомовним народам у популярних усних варіантах міфу про потоп, задовго до того, як вони були записані. Найближче джерело цих трьох конкретних елементів у пізніших грецьких версіях залишається неясним.
Датування ранніх учених Деякий час протягом середньовіччя багато європейських християнських вчених продовжували приймати грецьку міфічну історію за чисту монету, таким чином стверджуючи, що потоп Девкаліона був регіональним потопом, який стався на кілька століть пізніше за всесвітній потоп, який пережила родина Ноя. На основі археологічної стели, відомої як Парійська хроніка, зазвичай стверджувалося, що потоп Девкаліона стався приблизно в 1528 році до нашої ери. Потоп Девкаліона може бути датований в хронології святого Ієроніма 1460 роком до нашої ери. Згідно з Августином Гіппонським (Місто Бога XVIII,8,10,&11), Девкаліон та його батько Прометей були сучасниками Мойсея. За словами Климента Олександрійського у своїй «Строматі», «…у часи Кротопа відбулося спалення Фаетона і потоп Девкаліона»The Stromateis (Book 1) , Chapter 21..
Примітки
Першоджерела
Гесіод, Каталог жінок, фрагменти 2–7 і 234 (7 або 6 століття до н. е.) Гекатей Мілетський, фраг. 341 (500 до н. е.) Піндар, Олімпійські Оди 9 (466 р. до н. е.) Платон, «Тімей» 22B, «Крітій» 112A (4 століття до н. е.) Аполлоній Родоський, Аргонавтика 3.1086 (3 століття до н. е.) Вергілій, Георгіки 1.62 (29 р. до н. е.) Гай Юлій Гігін, Оповіді 153; Поетична астрономія 2.29 (бл. 20 до н. е.) Діонісій Галікарнаський, Римські старожитності 1.17.3 (бл. 15 до н. е.) Овідій, Метаморфози, 1.318 і далі; 7,356 (бл. 8 н. е.) Страбон, Географія, 9,4 (бл. 23 н. е.) Бібліотека 1.7.2 (бл. 1 ст. н. е.?) Плутарх, Життя Пірра, 1 (75 р. н. е.) Лукіан, Про сирійських богинь 12, 13, 28, 33 (2 століття н. е.) Павсаній, Опис Еллади 10.38.1 (2 століття н. е.) Ноннус, Діонісіяка 3.211; 6,367 (близько 500 р. н. е.)
Література
Apollodorus, The Library with an English Translation by Sir James George Frazer, F.B.A., F.R.S. in 2 Volumes, Cambridge, MA, Harvard University Press; London, William Heinemann Ltd. 1921. ISBN 0-674-99135-4. Online version at the Perseus Digital Library. Greek text available from the same website . Apollonius Rhodius, Argonautica translated by Robert Cooper Seaton (1853—1915), R. C. Loeb Classical Library Volume 001. London, William Heinemann Ltd, 1912. Online version at the Topos Text Project. Apollonius Rhodius, Argonautica. George W. Mooney. London. Longmans, Green. 1912. Greek text available at the Perseus Digital Library . Dionysus of Halicarnassus, Roman Antiquities. English translation by Earnest Cary in the Loeb Classical Library, 7 volumes. Harvard University Press, 1937—1950. Online version at Bill Thayer's Web Site Dionysius of Halicarnassus, Antiquitatum Romanarum quae supersunt, Vol I—IV. . Karl Jacoby. In Aedibus B.G. Teubneri. Leipzig. 1885. Greek text available at the Perseus Digital Library . Gaius Julius Hyginus, Astronomica from The Myths of Hyginus translated and edited by Mary Grant. University of Kansas Publications in Humanistic Studies. Online version at the Topos Text Project. Gaius Julius Hyginus, Fabulae from The Myths of Hyginus translated and edited by Mary Grant. University of Kansas Publications in Humanistic Studies. Online version at the Topos Text Project. Hesiod, Catalogue of Women from Homeric Hymns, Epic Cycle, Homerica translated by Evelyn-White, H G. Loeb Classical Library Volume 57. London: William Heinemann, 1914. Online version at theio.com Nonnus of Panopolis, Dionysiaca translated by William Henry Denham Rouse (1863—1950), from the Loeb Classical Library, Cambridge, MA, Harvard University Press, 1940. Online version at the Topos Text Project. Nonnus of Panopolis, Dionysiaca. 3 Vols. W.H.D. Rouse. Cambridge, MA., Harvard University Press; London, William Heinemann, Ltd. 1940—1942. Greek text available at the Perseus Digital Library . Pausanias, Description of Greece with an English Translation by W.H.S. Jones, Litt.D., and H.A. Ormerod, M.A., in 4 Volumes. Cambridge, MA, Harvard University Press; London, William Heinemann Ltd. 1918. . Online version at the Perseus Digital Library Pausanias, Graeciae Descriptio. 3 vols. Leipzig, Teubner. 1903. Greek text available at the Perseus Digital Library . Pindar, Odes translated by Diane Arnson Svarlien. 1990. Online version at the Perseus Digital Library. Pindar, The Odes of Pindar including the Principal Fragments with an Introduction and an English Translation by Sir John Sandys, Litt.D., FBA. Cambridge, MA., Harvard University Press; London, William Heinemann Ltd. 1937. Greek text available at the Perseus Digital Library .