Зелений Гай — село в Україні, в Новоселицькій міській громаді Чернівецького району Чернівецької області. У населеному пункті проживає близько 1655 людей (згідно даних статистики на 2021 рік).

Географія Село Зелений Гай розташоване на лівому березі річки Прут за 5 кілометрів від центру громади. Поруч із селом проходить залізнична колія Чернівці-Київ, автомагістраль Чернівці-Кишинів.

Історичні згадки і назви села

Легечень — Легечені — Тевтул Як самостійна громада село Легечени вперше згадується 1 березня 1617 року, коли воєвода Радул підтвердив право Онофрея Вранчанула на 1/3 частину села Герца та 1/2 частину села «Лехьчѣни». У грамоті вказано, що новому власнику перейшла нижня частина села (громади) над річкою Прут. З огляду на прив’язку назв «верхня» і «нижня» до верхньої і нижньої течії річки, можна впевнено стверджувати, що мова йде саме при західну частину нинішнього Зеленого Гаю. Заслуговує на увагу згадка в документі, що до нижніх Легечен належали млини на річці Рокитній – лівій притоці Пруту — С. 222—223..

У період входження Буковини до складу Молдавського князівства нинішні села Зелений Гай і Припруття були частинами одного населеного пункту, що в історичних документах зафіксований як «Lehecenii», «Lehăceni»  — Легечені, Легечень. Село виразно поділялося на верхню і нижню частини, що були досить віддаленими одна від одної над річкою Прут. Ними часто володіли різні власники.

У 1652 році діти логофета (керівника урядової канцелярії господаря Молдови) Гаврилаша Матяша здійснювали поділ батьківських маєтків. Боярині Іляні дісталися, зокрема, 1/3 частина села Бояни і 1/4 частина села Легечені.Balan T. Documente bucovinene. Vol. I: 1507-1653. — Cernăuți, 1933. — P. 257.

У документі мова йшла, очевидно, про верхню частину села Легечені, а нижня, тобто частина теперішнього Зеленого Гаю, належала в той час родині Мургульців. У 1662 році Анна (Аніца) Мургулець за підтримки деяких родичів відсудила значну частини спадщини свого батька Стефана, що після поділу було перейшла до її тітки Урсули.

Наприкінці XVII співвласником нижньої частини Легечень стає Теодор Тевтул. Його син Костянтин, що народився в Легеченах, одружився зі внучкою Аніци Мургулець і став найвпливовішим місцевим землевласником.

5 травня 1754 року молдовський господар Матей Ґіка дарує грамоту Костянтину Тевтулу на право володіння своїм маєтком і половиною (нижньою частиною) села Легечені Чернівецького повіту. Тодішні власники села Бояни — сини колишнього логофета Молдавського князівства Йона Некулче, підтвердили, що Костянтин Тевтул народився і проживав з батьками у нижній частині села Легучені, що межує з їхніми володіннями.Balan T. Documente bucovinene. Vol. IV: 1720-1745. — Cernăuți, 1938. — P. 4-6.

За Костянтина Тевтула нижня частина села Легечені стала самостійною і за нею почала утверджуватися назва «Тевтул». Це знайшло відображення і на австрійський військових картах 1773-1776 років, де Легечені і Тевтул позначені як два окремі поселення.

Легучени — Легучені-Тевтулуй — Легучини-Тевтул

У період австрійського правління село називалося німецькою мовою Lehuczeny Teutului (Легучени Тевтулуй). Місцеві українці називали село Легучени (Легучини), а румуни — Lehăceni (Легачень), вживаючи не рідко і другу частину назви — Тевтул, Теутулуй. У 1790 році власником села Легучени-Тевтулуй згадується Іон Тевтул.

На думку науковців Ю. О. Карпенка, І. Г. Чеховського, антропонім Теут(ул) походить з угорської мови, а назва Легучени могла утворитися від слів Легач або Лехач.Die Bukowina. Eine allgemeine Heimatkunde = Буковина, Загальне краєзнавство / Переклад з нім. Ф.С. Андрійця, А. Т. Квасецького.  — Чернівці; Зелена Буковина, 2004.  — С. 246, 483.

На словотворчу основу історичного імені населеного пункту претендує також особова назви "Легет" — "Лєгєт(ишь)", що зафіксована наприкінці XV століття в одній із грамот молдовського воєводи Штефана Великого.Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. : [у 2 т.] / [АН Української РСР, Ін-т суспіл. наук] ; редкол.: Л. Л. Гумецька (голова) [та ін.]. — Київ : Наук. думка, 1977-1978. — Т. 1.  — С. 542.

За румунської влади, як це зафіксовано в державному перепису населення від 1930 року, вживалася назва «Lehăcenii Tăutului»  — Легечені Теутулуй.

У 1946 році село Легучени було перейменовано на Зелений Гай. Як зазначається в указі президії Верховної Ради УРСР від 7.9.1946 року, з метою збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Чернівецької області «село Легучини-Тевтул іменувати село Зелений Гай і Легучино-Тевтульську сільську Раду — Зеленогайська»..

Строїнці — Верхні Строєшти — Ґоґолина — Голубівка

Нині частиною села Зелений Гай є присілок Голубівка, який до 1946 року називався Ґоґолина (нім. Gogulina, рум. Gogolina) і був окремою адміністративною одиницею (громадою). Ще раніше, за часів молдавського правління, село називалося "Строїнці", "Строєшти" і "Верхні Строєшти" (рум. Stroieștii de Sus)

На першу згадку про Строїнці на північному березі річки Прут претендує грамота воєводи Штефана Великого від 12 серпня 1461 року. У ній було підтверджено право Гусіна, княжого присяжного засідателя і руського (українського) парохіального священика в місті Сучава, та його дружини Марушки, дочки Йона Мунтяну, на володіння селами Молниця, Строїнці та Урвиколеса.Documentele lui Ştefan cel Mare / Publicate de Ioan Bogdan. . — Bucureşti, 1913. . — Vol. 1.  — P. 47-50.

Йон Богдан, відомий румунський історик-славіст, вважав згадані у грамоті Строїнці – поселенням саме на лівому березі Пруту. На той час вони охоплювали значну територію – східну частину сучасного Зеленого Гаю (Ґоґолину) і нинішні Строїнці.

У 1501 року боярин Сіма подарував села Строїнці і Урвиколеса Путнянському монастирю.

У XVII століття село Строїнці згадується під ім’ям Строєшти, яке сформувалося під впливом румунського називництва. Назва утворилася від прізвища молдавського боярина Строя (рум. Строє).

У 1668 році село Строєшти, що належало тоді до Чернівецького повіту, були розділені на дві частини. Одна частина, що лежала ближче до річки Прут, була закріплена за Лупулом Строєскулом і отримала назву Верхні Строєшти, а згодом - Ґоґолина. А частина володінь Григораша Чокарлі називалася Строєшти, або ж Нижні Строєшти (нині – село Строїнці). Balan T. Documente Bucovinene. Vol. IV: 1720–1745. — Cernăuţi, 1938. — P. 222-226.

Цікаво, що при виборі назви «Верхні» і «Нижні» зовсім ігнорувався просторовий фактор. Адже Нижніми Строєштами почало називатися поселення, що розміщене на узвишші, тобто нинішні Строїнці, а Верхніми Строєштами стало поселення у долині, на березі Пруту – майбутня Ґоґолина. Можливо, що в назві враховувалося, що історичний розвиток села Строїнці починався саме з села на березі річки.

У першій половині XVIII століття Хотинський повіт був перетворений на Хотинську райю - територію Молдавського князівства, яка безпосередньо підпорядковувалася турецькій адміністрації. До складі райї увійшли також деякі території Чернівецького повіту, в тому числі основна частина володінь Нижніх Строєшт, що належала на той час Іллі Голбану. Натомість Верхні Строєшти. що перебували у власності Григораша Волчинського, і невелика полоса земель Нижніх Строєштів, що пролягала по західному березі річечки Рокитна, залишилися в Чернівецькому повіті. Це призвело до межових спорів, які у 1760 році розглядала урядова комісія.

У 1774 році річечка Рокитна стала австрійсько-турецьким, а згодом – австрійсько-російським кордоном. Лінія кордону пролягла по західних околицях села Нижні Строєшти і містечка Новоселиця, відрізавши невеликі частини поселень від основного ядра. Це добре відзначено на австрійській військовій мапі Буковини 1773-1775 років (мапи фон Міґа). Щоправда, автори цієї карти не змогли остаточно розібратися із назвами Верхні і Нижні Строєшти, приписавши селу Тевтул друге ім’я Верхні Строєшти, а Ґоґолині – Нижні Строєшти. Цю помилку було виправлена на військовій мапі дистрикту Буковина 1773-1776 років, де Ґоґолина правильно відзначена як Верхні Строєшти. Щоправда, і на цій мапі не обійшлося без помилки, коли вже західна частина сусідньої Новоселиця хибно ідентифікована як колишні Нижні Строєшти.

Схоже, що австрійських картографів також підвела логіка, яка змушувала шукати села Верхні і Нижні Строєшти десь поруч над Прутом. Натомість Нижні Строєшти, які на австрійських картах позначені як «Strojestij», були розміщені на значній відділі на північ від річки - по той бік кордону. До того не в долині, а на узвишші.

Згідно зі звітом генерала Габріеля фон Сплені, першого керівника австрійської військової адміністрації на Буковині, у 1775 році в частині Нижніх Строєштів, що відійшла до Австрії, замешкувало 10 селянських сімей. Стільки ж сімей нараховувалося і в Новому Селищі (західна частина Новоселиці). Натомість у Верхніх Строєштах (Ґоґолині) проживало 24 сім’ї, а Легученах (Тевтулі) – 41 сім’я.Bucovina în primele descrieri geografice, istorice, economice și demografice. — Cernăuți, 2011. — P. 238.

В указі президії Верховної Ради УРСР від 7.9.1946 року вказана назва Гугуліна. Серед мешканців села Зелений Гай до цих пір побутує дещо видозмінена назва цієї місцини — Ґулина.

Ім’я населеного пункту могло утворитися від прізвища поміщика Ґоґула або ж українського слова ґоґоль — дика качка. Село розміщене на березі річки Прут у місцевості, яка колись була дуже заболочена і приваблювала диких качок. Втім серед мешканців села побутують й інші версії.

В історичних дослідження про населені пункти Легучени і Ґоґолина можна зустріти плутанину і суперечливі трактування через те, що в австрійський та румунський період Легученами нерідко називалася і частина історичного поселення Легечень, що стала одним з передмість Боян — нині село Припруття. В австрійському перепису 1900 року у графі про Бояни вказано, що саме в Легученах (Lehuczeny) розміщувався один з австрійських митних постів. З приходом радянської влади передмістя стало самостійним поселенням під назвою Бояни-Легучини, а в 1946 році було перейменоване на Припруття.

Загадкові «Урвиколеса»

У грамоті воєводи Штефана Великого від 1461 року разом зі Строїнцями і Молницею згадується село Урвиколеса, що, очевидно, розміщувалося десь поруч на лівому березі річки Прут.

Як один з варіантів розглядають сучасну Новоселицю, серед мешканців якої і досі побутують перекази про місцину «Урвиколеса» - вона знаходилася при в’їзді у колишнє село біля річечки Рокитна. Однак історичні документи свідчать, що сама Новоселиця в середині XV століття була відомою під іншим ім’ям, а саме – «Шишковці… на Пруті». Натомість Урвиколеса в той час вже були самостійним поселенням.

Реальним претендентом на спадщину поселення Урвиколеса є інший сусід історичних Строїнців - західна частина Зеленого Гаю, яка підпадає під цю назву і за своїм розташуванням над річкою Прут, і за виразним українським характером поселення та його назви. Схоже, що назву «Урвиколеса» давні мешканці Зеленого Гаю спочатку дали важким бродам через Прут, коли під час переправи нерідко рвалися-ламалися колеса возів, а згодом ім’я поширилися і на поселення.

Історія Територія села була заселена ще у кам'яну добу. Після розпаду Київської держави територія села, як і вся Північна Буковина, ввійшла до складу Галицького, а пізніше — Галицько-Волинського князівства. Історія міст і сіл Української СРСР Чернівецька область відмічає першу писемну згадку про Зелений Гай (Легучени Теутул) в 1754 році, коли село, як і вся Буковина, належали до Молдавського князівства.