Ко́ндор анді́йський, або а́ндський (Vultur gryphus) — птах родини катартових, єдиний сучасний представник роду кондорів (Vultur), який також містить нещодавно описаний пліоценовий вид Vultur messii. Поширений в Андах і на тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Є одним з найбільших літаючих птахів, незначно поступаючись розмахом крил лише мандрівному альбатросу.

Андійський кондор — великий гриф з блискучо-чорним оперенням, коміром білого пір'я навколо шиї і широкими білими облямівками на крилах, особливо яскраво вираженими у самців. На голові і більшій частині шиї пір'я практично відсутнє, а ділянки голої шкіри в цьому місці зазвичай мають відтінки від блідо-рожевого до червоно-бурого і можуть змінювати свій колір залежно від емоційного стану птаха. Самці кондорів виділяються «сережками» на шиї і великим темно-червоним гребенем або ж м'ясистим наростом на восковиці. Самці помітно більші за самок, що є рідкістю серед хижих птахів.

Харчується кондор переважно падаллю. Перевагу віддає тушам великих здохлих тварин — оленів, гуанако або великої рогатої худоби. Статевої зрілості досягає у віці 5-6 років, гніздиться зазвичай на висоті 3000-5000 м над рівнем моря — як правило, на важкодоступних скелястих кручах. Кладка зазвичай складається з одного або двох яєць. Це один з найбільших довгожителів серед птахів: тривалість його життя може досягати 50-ти років.

Андський кондор є національним символом кількох латиноамериканських країн — Аргентини, Болівії, Чилі, Колумбії, Еквадору і Перу та відіграє важливу роль в культурі народів Анд. Проте, в XX столітті його популяція значно зменшилася, тож птах був занесений до Червоного списку МСОП як вид, близький до переходу в групу «під загрозою» (категорія NT). Основними причинами зменшення популяції андійського кондора називають антропогенні чинники — зміну ландшафтів, придатних для проживання, і отруєння тушами тварин, застрелених людиною. Крім того, донедавна птахів свідомо винищували через помилкову думку про їх загрозу для домашніх тварин. У кількох країнах діють програми розведення кондорів в умовах зоопарків з подальшим розповсюдженням їх в дикій природі.

Систематика

Андійський кондор був вперше описаний основоположником наукової біологічної систематики Карлом Ліннеєм в 1758 році, в десятому виданні його «Системи природи». У цьому ж творі йому було присвоєно біноміальну назву Vultur gryphus, яка і використовується в науковій літературі донині. За країнами, де він водиться, його також іноді називають аргентинським, болівійським, чилійським, колумбійським, еквадорським або перуанським кондором. Родова назва Vultur (спочатку vultur або voltur) в перекладі з латини означає «гриф», «стерв'ятник». Слово gryphus має грецький корінь і є похідним від слова «γρυπός» («гачконосий»). Назва «кондор», що однаково звучить всіма сучасними європейськими мовами, запозичена з мови кечуа, якою досі спілкуються багато жителів Південної Америки.

Точне систематичне положення андійського кондора вважається остаточно нез'ясованим. Існує консенсус щодо того, що він належить до родини американських грифів (катартид), куди крім цього птаха включено ще 6 сучасних видів. Хоча всі ці види мають загальні морфологічні характеристики і аналогічну екологічну нішу з грифами Старого Світу, вони не є близькими родичами, оскільки еволюціонували від різних предків і незалежно один від одного в різних частинах світу. Ступінь спорідненості між цими двома родинами зовні схожих птахів досі є предметом наукових суперечок; останнім часом деякі орнітологи на підставі результатів молекулярних досліджень прийшли до висновку, що найближчими родичами американських грифів є лелеки, таким чином включають їх до ряду лелекоподібних. Раніші дослідники відносили катартид, також як і грифів Старого Світу, до соколоподібних або виділяли їх в окремий ряд Cathartiformes. Південноамериканський комітет з класифікації () поки не дотримується якоїсь певної точки зору і статус родини розглядає як невизначений, Incertae sedis, хоча в майбутньому і допускає їх включення до ряду Falconiformes або Cathartiformes.

Андійський кондор — єдиний вид роду Vultur, що зберігся до нашого часу (раніше до нього також відносили і каліфорнійського кондора, Gymnogyps californianus). На відміну від свого північноамериканського сусіда, добре вивченого за численними скам'янілими рештками, археологічні свідчення раннього існування андійського кондора або його предка украй мізерні. На підставі небагатьох невеликих скам'янілостей, виявлених в болівійському департаменті Тариха, припускають, що птах, який мешкав на південноамериканському континенті в епоху пліоцену або плейстоцену, ідентичний з нинішнім андійським кондором, хоч і мав менші розміри (з цієї причини він став іменуватися як вимерлий підвид Vultur gryphus patruus)Fisher, Harvey L. (1944), «The skulls of the Cathartid vultures», Condor 46 (6): 272–296.

Опис

Андійський кондор — один з найбільших літаючих птахів у світі; хоча від дзьоба до хвоста птах в середньому на 5 см коротший, ніж каліфорнійський кондор, проте за розмахом крил (280–325 см) він значно перевершує свого найближчого родича. До того ж він важчий — вага самців досягає 11-15 кг, самок — 7,5-11 кг. Довжина дорослих птахів коливається в межах від 117 до 135 см. Правда, слід враховувати, що вимірювання проводять переважно серед птахів, що утримуються в неволі. Найдовший птах цього виду мав 140 см за розмаху крил 336 смДана інформація офіційно не підтверджена.

Забарвлення кондора контрастне і виразне. Оперення майже повністю блискуче чорне, за винятком білого пухнастого комірця навколо шиї і широких білих облямівок на другорядних махових перах крил, особливо яскраво виражених у самців (біле пір'я з'являється тільки після першої линьки). На голові і горлі пір'я майже відсутнє, шкіра в цьому місці має відтінки від блідо-рожевого до червонувато-фіолетового і бурого кольорів. Птахи постійно доглядають за своєю головою, очищаючи її від пір'я. Вважають, що гола шкіра голови й шиї є гігієнічною адаптацією з метою легшого очищення від залишків падлаЯк і всі великі падлоїди кондори роблять дірку в туші загиблої тварини і видобувають м'ясо через цей отвір, занурюючи всередину туші не лише дзоба, але й власне голову, а часом і шию. під дією ультрафіолетових променів і зневоднення в умовах високогір'я. Верхня частина голови трохи плеската. У самців голова прикрашена великим темно-червоним м'ясистим гребенем, а шкіра на шиї сильно зморщена і утворює «сережки». Відкриті ділянки шкіри на голові і шиї помітно змінюють свій колір (червоніють або жовтіють), якщо птах збуджений — така особливість слугує відповідним сигналом для інших особин. Дзьоб довгий, могутній, гачкоподібний, заломлений на кінці, чорний з жовтою вершиною, добре пристосований для розривання підпсованої плоті. Ніздрі наскрізні, кістковою перегородкою не розділені. Райдужна оболонка ока у самців кара, у самок — темночервона. Вії відсутні. У молодих птахів оперення сірувато-буре, шкіра на голові і шиї темніша, майже чорна, а «комір» — бурий.

Ноги темно-сірі. Середній палець помітно довший, а задній, навпаки, — дуже маленький і розташований вище за інших. Кігті відносно прямі і негострі — така будова не дозволяє птахам захоплювати і підіймати здобич, а також використовувати лапи як зброю, на відміну від інших хижих птахів або грифів Старого Світу.

Розповсюдження

Андійський кондор поширений в Андах — горах на заході Південної Америки. Північна межа ареалу проходить через Венесуелу і Колумбію, проте в цих місцях це украй рідкісний птах. Південніша область розповсюдження пролягає через гірські райони Еквадору, Перу, Чилі, Болівії і західної Аргентини до Вогняної Землі. У північній частині ареалу кондори мешкають головним чином у верхньому поясі гір, на висоті 3000-5000 м над рівнем моря, в південній зустрічаються в передгір'ях і на рівнинах. На початку 19 століття ареал розповсюдження кондорів був набагато ширший і займав увесь гірський ланцюг, починаючи від західної частини Венесуели і закінчуючи південним краєм материка, проте за останній час помітно звузився внаслідок господарської діяльності людини. Місця його проживання поєднують в собі альпійські вершини на висоті до 5000 м над рівнем моря і великі відкриті простори, порослі травою і зручні для огляду з великої висоти. Прикладом таких місць служать парамо — альпійські луки в Андах. Іноді птахи випадково залітають у рівнинні області на сході Болівії і південному заході Бразилії, а також опускаються в пустельні райони Чилі та Перу і букові ліси Патагонії.

Екологія і поведінка

Дуже видовищно кондори виглядають високо в небі, коли плавно ширяють колами у висхідних потоках теплого повітря. При цьому вони тримають свої крила в горизонтальній площині, а кінці першорядних махових пір'їн розчепіреними і злегка зігнутими вгору. На відміну від поширеної думки, ширяння колами не є результатом пошуку здобичі, а призначене для утримання в межах термальної колони. Про те, що кондори переважно ширяючі птахи, свідчать особливості їх анатомічної будови — відносно невелика грудна кістка і, відповідно, слабкі грудні м'язи, необхідні для активного польоту. Набравши висоту, кондори дуже рідко роблять помахи крилами, використовуючи енергію повітряних мас і тим самим економлячи свою власну. Основоположник сучасної еволюційної біології Чарльз Дарвін, що спостерігав за ширянням цих птахів в Патагонії, відзначав, що за півгодини спостережень вони не змахнули жодного разу.

Відпочивати птахи також воліють на великій висоті на скелястому карнизі, з якого зручно зіскочити, не злітаючи догори. Навпаки, із землі вони піднімаються важко і з великого розгону, особливо після доброї трапези, проте здатні й до досить ефективного польоту змахами.

Як і у інших американських грифів, у андійських кондорів є незвичайна для інших птахів звичка випорожнюватися на власні ноги — сеча, потрапляючи на шкіру, випаровується і тим самим сприяє охолоджуванню організму. Через це ноги птахів часто поцятковані білими прожилками сечової кислоти.

Харчування

Основу раціону андійського кондора складають туші загиблих тварин, падаль. У пошуках їжі птахи часто подорожують на великі відстані, пролітаючи за день до 200 км. Далеко від моря вони віддають перевагу залишкам великих копитних тварин, таких як олені, гуанако, корови, що загинули природною смертю або були задушені пумою. На морському узбережжі годуються тушами морських ссавців, викинутими на берег. Окрім падла, вони також розоряють гнізда колоніальних птахів, харчуючись їх яйцями і нападаючи на пташенят. Узбережжя служить постійним і надійним джерелом прожитку — з цієї причини багато кондорів обживають лише невеликі території в декілька кілометрів уздовж берегової лінії. У пошуках їжі птахи переважно використовують свій прекрасний зір. Окрім пошуку здобичі, вони також ретельно спостерігають за іншими птахами, що перебувають поблизу, — круками та іншими американськими грифами — червоноголовою, великою і малою жовтоголовими катартами. З останніми у кондорів склався певний симбіоз, або взаємовигідне існування: катарти володіють дуже тонким нюхом і здатні здалеку відчути запах етилмеркаптану, — леткої органічної сполуки, що виділяється на першій стадії гниття, проте їх малі розміри не дозволяють так ефективно розривати міцну шкіру великих жертв, як це вдається андійським кондорам. Кондори можуть не їсти кілька днів поспіль, а потім за раз з'їсти відразу кілька кілограмів м'яса; іноді після рясної трапези вони навіть не можуть відразу злетіти. Оскільки будова ніг кондора не дозволяє їм захоплювати і переносити здобич, птахи вимушені годуватися на тому ж місці, де її і знайшли. Як і інші падальники, кондори відіграють важливу роль в балансі екосистеми, зменшуючи небезпеку розповсюдження інфекцій. У тих районах, де їхня чисельність різко скоротилася, зріс падіж худоби і почали з'являтися небезпечні для людини хвороби.

Розмноження