Мала́ Бурі́мка — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Чорнобаївської селищної громади.
Загальна інформація Розташоване на річці Бурімочка, на 20 км північно-східніше селища. Чорнобай, за 70 км від м. Черкаси.
Рік заснування — 1701.
Населення За даними перепису 2001 року населення села становило 919 осіб.
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 903 98,26 % Російська 10 1,09 %Вірменська50,54 % 1 0,11 % Разом 919 100,00 %
Географія Мала Бурімка розляглося на притоці Сули — річці Бурімочці, яка протікаючи степовою балкою, вливається тут у ставок. Високі схили річкової долини, на яких розкинулись чепурні хати степової Надсулянщини, стрункі осики, вільхи та розкішні верби, що ростуть по долині річки, створюють мальовничий краєвид.Село розташоване на рівнинній місцевості — Придніпровській низовині, яка тут не перевищує 140 метрів над рівнем океану. Місцевість перетинає глибока річкова долина та невеликі яри, що утворились по її схилах. Дана територія розташована в межах Дніпро-Донецької западини і на підставі даних Дніпропетровської геолого-розвідувальної організації, яка робила свердловину в долині річки Бурімочки (в с. Велика Бурімка), ця западина досягає 700 метрів, де вже залягає граніт. Вона заповнена різноманітними осадовими породами: пісок (5 шарів на різній глибині), глини різноманітні (24 шари), мергелі (2 шари), пісковики (41 шар), крейда (1 шар), вапняки (4 шари) глинистий сидерит (1 шар), сланці (4 шари), конгломерат (1 шар); корисні копалини : глина, яка використовується на виготовлення цегли і в будівництві хат та інших приміщень, біла глина, використовується для побілки приміщень, торф (розробляється примітивним способом біля Великої Бурімки) — для опалення, пісок використовується для виготовлення цегли та в будівництві. Відомі особистості У Малій Бурімці народився бразильський біолог українського походження Григорій Бондар. та український дипломат, правознавець, письменник, кандидат юридичних наук Олександр Овсюк.
Клімат Рівнинний рельєф місцевості відкриває доступ на нашу територію вітрів усіх напрямків. Значний вплив проявляють східні й південно-східні посушливі вітри. Для нашої місцевості типовим є м'який помірний континентальний клімат. Західні й південно-західні вітри, які переважають в нашій місцевості протягом весни, літа і осені дають значні вигоди для сільського господарства. Сила вітрів частково використовуються як рушійна сила, що приводить у рух вітродвигуни. Щоб визначити початок посівних робіт, щоб вибрати для посіву той сорт насіння, який найбільше відповідає місцевим кліматичним умовам, потрібно знати місцеві середньомісячні та середньорічні температури.
Період з середніми температурами нижче 0º (зима) триває протягом грудня, січня, лютого і березня. З них найхолоднішими є січень і лютий. Проте в цю пору року низькі температури не стійкі. Атмосферний тиск знижується, а це сприяє пом'якшенню погоди. Західні вітри приносять тепле вологе повітря, що приводить до випадання мокрого снігу, а інколи й дощу. Зміна відлиги морозом приводить до того, що вода від талого снігу замерзає, утворюється льодова кора, ґрунт промерзає, виникає загроза для озимих посівів. Така погода завдала значної шкоди озимим посівам у грудні 1955 року, у січні-лютому 1956 року, а с особливо взимку 1962—1963 року. Проте такі випадки не є типовими для нашої місцевості. При утворенні льодяної кори її потрібно негайно ліквідувати. Сніговий покрив нашаровується на поверхні ґрунту поступово і досягає в цілому 20-30 см. Сніг поступово і краще затримується в лісах, чагарниках, у лісосмугах. На відкритих місцях сніг змітається вітрами, швидше тане.
Тепла пора року настає на початку третьої декади березня. На відкритих площах та південних схилах ґрунт швидко просихає і настає пора ранніх весняних посівів ярих культур, що не бояться приморозків, які бувають у квітні, а іноді на початку і навіть в кінці другої декади травня. В квітні сприятливі умови створюються для масових весняних сільськогосподарських робіт. Температурні умови протягом літа сприятливі для вирощування різних сільськогосподарських рослин. Розподіл опадів також в основному сприятливий для рослинництва. Середня річна температура — 7.5 , середньорічна кількість опадів — 494 мм. Дні з температурою понад 20 і ясним небом стоять з початку червня до третьої декади серпня. Найжаркіший місяць — липень.
Від загального ходу температур як і кількості опадів, існують значні відхилення. Так, абсолютна максимальна температура в липні іноді досягає +38.7, а мінімальна в лютому — 36.8. максимальна амплітуда коливання температур досягає 75.5
Передісторія На землях с. Мала Бурімка археологами було виявлено 24 кургани бронзової та ранньої залізної доби (ІІІ-І тис. до н. е.), розташованих на невеликих підвищеннях плато правого берега р. Сула, по обох берегах р. Бурімочка. Один з цих курганів було досліджено 1988 року. Він містив 3 поховання епох ранньої і середньої бронзи та ранньої залізної доби. Найдавнішим було основне поховання ямної культури (3-2,5 тис.. до н. е.), наступним було поховання культури багатоваликової кераміки (2-1,6 тис. р. до н. е.), останнім у курган було впущено кіммерійське поховання (8-7 ст. до н. е.), поховальний інвентар котрого складався з кубочка жаботинського типу і залізного ножа з горбатою спинкою.
Історія Історія утворення села сягає XVIII століття. Перші письмові згадки про Малу Бурімку датуються 1701 роком. Саме тому офіційний відлік заснування поселення ведуть від того часу. Але до того часу в двох сіл була спільна історія
Перша детальна інформація про територію села з'являється вже на початку XVII ст, коли Велика та Мала Бурімки були одним селом Буромля. Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році Бурімка була сотенним містечком в складі Іркліївського полку. Згодом його сотні воювали у складі Кропивнянського полку (полковник Филон Джалалій). Іркліївський полк був відновлений у 1658 році, існував до 1667 року. Село Мала Бурімка, очевидно, виникло у часи після Руїни внаслідок виселення вгору по течії р. Бурімочка частини жителів с. Бурімка (Буромля), котре пізніше отримало назву Велика Бурімка. Козацькі часи село було ранговим володінням полковників Лубенського полку. У 1782 році, після ліквідації полкового устрою, наш край увійшов до Київського намісництва і перебував у складі Золотоніського повіту. Тоді тут було 6 містечок (Іркліїв, Бурімка, Вереміївка, Жовнине, Чигирин-Діброва, Канівці), 27 сіл, понад 200 хуторів, 11 деревень, 4 слобідки, а всього 9 000 дворів І більше 27 000 чол. На території нашого краю з 1797 року було створено 9 волостей (Богодухівська, Васютинська, Вереміївська, Жовнинська, Іркліївська, Лялинська, Мельниківська, Мойсенська), 9-а Бурімська входила до Городиського повіту; згодом, у пореформенний період — Чорнобаївська. Такий територіальний поділ залишався до 1923 року. У 1799—1801 рр. у с. Мала Бурімка було вже 463 двори. Це вже був великий населений пункт. У 1783 році село імператрицею Катериною II пожалуване графу Олександру Андрійовичу Безбородьку за його заслуги як військового, так і державного діяча. На цей час він уже був канцлером Росії, кавалер найвищих нагород. Після його смерті, у 1799 році село по заповіту перейшло його молодшому брату Іллі Андрійовичу Безбородьку. Графи Безбородьки мали маєток і у Великій Бурімці. Там у 1811 році працювало 69 дворових, там було й обійстя управляючого. У селі Мала Бурімка за ревізією 1811 року граф Ілля Безбородько мав 506 дворів. Після смерті Іллі Андрійовича Безбородька село дісталося у 1815 році в спадок його дочці Клеопатрі Іллівні Лобановій–Ростовській. Її чоловік генерал-майор, князь — син малоросійського генерал — губернатора Якова Лобанова-Ростовського в часи війни з Наполеоном. У 1828 р. нове помістя у Великій Бурімці купив граф Михайло Михайлович Сперанський. В куплену маєтність входила і Мала Бурімка. Після його смерті, в 1839 році, його маєтності в наших краях перейшли до єдиної його дочки . З її легкої руки цілих три покоління жінок управляли помістям.
Є на мапі кінця 18 сторіччя.
Після реформи 1861 року була утворена Великобурімська волость Золотоніського повіту. 1900 року волосним старшиною був селянин Омелян Феодосійович Клочко. Великобурімська волость разом з Іркліївською і Мойсинською входила до 3-ї земської дільниці.
За Земським переписом 1910 р. в селі описано 348 дворів, з них 1 козацький , 345 селянських , 2 привілейованих — 1980 чол.
Так протягом 90 років, до подій 1917 року, Мала Бурімка була власністю графів Сперанських та князів Кантакузенів. У Малій Бурімці діяла православна церква Архангела Михаїла (Михайлівська), парафіянами якої були жителі Мохнача, за 5 верст, та хутора Лукашівка, що за 6 верст від церкви, всього близько 3 тис. селян, котрі володіли 1 тис. дес. землі. У 1898 р. місцевим священиком було охрещено 115 хлопчиків і 68 дівчаток, поховано 65 чоловіків і 48 жінок, повінчано 11 подружніх пар. Незважаючи на голодний 1893–ій рік життя йшло, приріст населення в приході склав 70 чоловік.
В 1917 р. відбувається Лютнева революція в Російській імперії та встановленням влади Центральної ради. Селяни з обережністю ставилися до цих подій і часто займали нейтральні позицію спостерігаючи за змінами. Та все ж на хвилі революційних настроїв авторитет Центральної ради зростав поміж населення. В Золотоноші (повітовий центр Золотоніського повіту до якого належала Мала Бурімка) розгортає діяльність Золотоніська Рада — повітовий орган Центральної ради.
На Всеукраїнському національному конгресі в Києві наш край представляла дочка нашого земляка Михайла Старицького Людмила Старицька-Черняхівська, активна діячка ТУП. Людмила Старицька-Черняхівська стала одним з 20 членів новоутвореного комітету Центральної Ради (Мала Рада).
Відмічається, що інтелігенція (зокрема вчителі) сіл Велика та Мала Бурімка розділяють гасла УЦР.
5 червня виконком Золотоніської повітової Ради ухвалив передачу земель поміщиків в оренду селянам. Це стосувалося і земель княгині Кантакузен, яка і мала у власності Малу Бурімку. Сама княгиня в цей час була в Криму і розуміючи небезпеку вирішила поки не повертатися в село.
Юрченко О. О. — управитель маєтку Кантаккузіних.
Влітку 1917 р. повіт почали заповнювати деморалізовані більшовицькі групи солдатів-фронтовиків, що дезертирували з фронту та почали займатися розбоєм і грабуванням місцевого населення. Вже 30 червня був створений повітовий земельний комітет, що почав конфісковувати землю нібито на потреби селян. Але комітет, не поспішав конфісковану землю передавати селянам. Через це сам комітет повідомляв в губернію, що «Земля захоплюється селянами без відому».
Восени в повіті почали формуватися Вільне козацтво, що користувалося підтримкою і повагою, у селах прилеглих до Сули, в тому числі і в Малій Бурімці.
В грудні розпочалася перша Перша радянсько-українська війна. І вже в січні 1918 р. увесь повіт був окупований більшовиками. Повсюдно почали створюватися волосні ревкоми, що очолювалися солдатами-фронтовиками. Почалися масові безчинства. Якщо УЦР стримувала селян він самовільного пограбування господарств та захоплення худоби заможних селян то ревком навпаки підбурювали їх на розбій. Особливого розмаху ці події на були в січні 1918 р. 13 січня графиня Кантакузін-Сперанська отримала звістку, що її дім пограбований і спалений, а саме господарство і маєток спалені.
Після того, як УЦР підписали Брест-Литовський договір з країнами німецького блоку німецько-австрійське військо вступило на територію України. Вигнавши більшовиків вони долучилися до управлінської діяльності. Німецьке командування відразу розпорядилося, щоб селяни повернули награбоване майно.Тому прихід німецьких військ в нашому краю був зустрінутий вороже. Анти німецьким настроям сприяла і агітація більшовицьких агентів та ораторів яких все ще лишилося досить багато.