Лебеди́н — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області. У селі мешкає 3467 людей.
Походження назви За однією з версій назва Лебедин походить від назви однойменного величезного лісового масиву. Вперше ліс Лебедин показаний на карті Боплана в 17 столітті.
За місцевою легендою, назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення.
Ще одна легенда твердить, що у цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, а особливо лебедів. Тому не виключено, що цей прекрасний птах і дав назву селу.
Історія Перша письмова згадка про село знаходяться у так званій Литовській Метриці, де зазначено, що князь Казимир віддав Лебедин Івашку Львовичу на віленському сеймі 1448 р.
Пізніше Лебедин знаходився у власності відомих дворянських родин: українських князів Глинських (Олена Василівна Глинська вийшла заміж за Московського князя Василя і стала матір'ю царя Івана Грозного), польських — Конецпольських, Любомирських, російських князів та поміщиків Потьомкіна, Висоцького, Лопухіних, Роговських.
За люстрацією 1552 Лебедином володіли спільно Ян Кельбовський та Михайло Грибунович.
Богдан Хмельницький після захоплення у війні з Конецьпольським «70 міст і сіл без числа і пасік незміряних, з яких були великі прибутки» у Лебедині мав свою пасіку. У селі ця місцина ще й досі зветься «Пасі́ки».
У 1657 в Лебедині розпочато будівництво Георгіївського чоловічого монастиря. У XVII столітті монастир був у занепаді, але у другій половині XVII століття почався розквіт обителі. В 1711 році монастир був спалений, нова споруда монастиря була побудована в 1720 році князем Юрієм Олександром Любомирським. За активну підтримку козацьких заворушень монастир не раз отримував від українських гетьманів привілеї. В 1845 році Лебединський Георгіївський чоловічий монастир припинив своє існування.
Князь Францішек Ксаверій Любомирський у 1779 дозволив будівництво Свято-Миколаївського Лебединського жіночого монастиря у своїх володіннях і, по сплаті 30 рублів, виділив для цього місцеПохилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії. — С. 715 .
У 1823 в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя у Миколаївський жіночий монастир. Тодішіні спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».
У Лебедині діяла ґуральня та цегельня, церковнопарафіяльна школа, а у 1875 році відкрито однокласне початкове народне училище Міністерства народної освіти.
У 1846 році в Лебедині розпочалося будівництво цукроварні, а у 1854 році було побудовано рафінацію. У 1902 році пожежа знищила заводи, але брати Бродські побудували у 1904 році новий потужний рафінадний завод, продукція якого цінувалася на міжнародному ринку. Додаткова переробка сировини приносила височенні прибутки, задовольняла високий європейський попит на рафінад. Нові корпуси заводу було збудовано із цегли, вони збереглися до наших днів.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Лебединської волості Чигиринського повіту Київської губернії, мешкало 4100 осіб, налічувалось 923 дворових господарства, існували 2 православні церкви, училище, 2 школи, 9 постоялих будинків, 14 лавок, 34 вітряних і 2 кінних млини, відбувались базари по неділях. За 2 версти — бурякоцукровий завод. За 3 версти — винокурний завод.
.
Під час Визвольних змагань 1917-1920-х років завод зупинився через нестачу сировини, оскільки колишні поміщицькі землі роздали селянам, які стали сіяти переважно зернові культури, а не цукрові буряки.
Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–28— у складі Матусівського району; від 1932— Київської, від 1954— Черкаської області. Під час голодомору 1932–33 померла 1651 особа. Багато лебединців було репресовано.
Майже 20 років завод не працював, а згодом його було демонтовано. У 1935—1936 роках на місці колишнього цукрозаводу збудували новий завод — з очищення насіння цукрових буряків, що в 2007 році відмітив своє 70-річчя. Нині Лебединський насіннєвий завод є одним з найпотужніших промислових підприємств в Україні.
Зберегти завод в роки війни допоміг подвиг розвідників 69-ї гвардійської стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, що діяла в цьому районі. З 24 січня по 3 лютого 1944 року в тилу 389-ї піхотної дивізії німців діяла розвідувальна група під командуванням командира взводу кінної розвідки 208-го гвардійського стрілецького полку 69-ї гв. сд. гвардії молодшого лейтенанта Олексія Новожилова. 27 січня 1944 року він разом із 5-ма розвідниками увірвався до Лебедина і вигнав групу німецьких підривників чисельністю понад 20 чоловік, чим запобіг підриву цукрового заводу і залізничного полотна на станції Златопіль. Наступні 2 дні Новожилов разом із своїми бійцями Сергієм Назаркіним, Михайлом Даніловим та іншими утримував цукровий завод і залізничну станцію до підходу основних сил 69-ї дивізії.
Відзначились в Лебедині і бійці під командуванням гвардії старшого сержанта Олексія Матвєєва зі складу 71-ї окремої гвардійської розвідувальної роти цієї ж дивізії. 27 січня група солдат противника чисельністю 30 чоловік намагалась підірвати цукровий завод. Раптовим і сильним автоматним вогнем і гранатами з засідки, влаштованої Матвєєвим, 11 з них були знищені. Групою було захоплено вибухові матеріали й документи, які належали 589-му саперному батальйону німців. Успішно діяли поблизу Лебедина і безпосередньо в ньому бійці 71-ї роти: Григорій Лапшов, Віктор Орлов, Борис Чугунов, Іван Дєнісов.
27 січня 1944 року під час наступу на Лебедин командиром роти бронетранспортерів 96-го окремого мотоциклетного батальйону 20-го танкового корпусу старшим лейтенантом Євгеном Галигіним було розгромлено обоз складом 150 підвод, знищено 70 гітлерівців, захоплено 2 полонених і мотоцикл. В районі заводу було знищено 18 гітлерівців, захоплено 3 полонених і мотоцикл. Екіпажем молодшого сержанта Олександра Казакова зі складу 96-го омцб було взято в полон 2-х ворожих солдат, ще 3-х було знищено, захоплено автомобіль і мотоцикл, сержант цього ж батальйону Олексій Клешненко знищив 2-х гітлерівців, сержант Іван Устьянський захопив легковий автомобіль, в кому було знайдено карти і цінні документи. Зі складу 8-ї гв. тбр першими у Лебедин увірвалися танки гвардійців 303-го танкового батальйону: старшого сержанта Павла Загайнова, сержанта Шукюра Касимова та молодшого лейтенанта Костянтина Козлова. Бійці 8-ї гв. тбр відзначилися і в бою на вулицях Лебедина: гв. єфрейтор Леонід Устінов знищив 6 гітлерівців, гв. єфрейтор Володимир Єрмаков — 11 німецьких солдат, гв. червоноармієць Георгій Малигін знищив 6-х і взяв у полон 2-х солдатів противника. Командиром взводу автоматників мотострілецько-кулеметного батальйону 80 тбр молодшим лейтенантом Миколою Лагачовим під час ведення розвідки було знищено одного гітлерівця, захоплено коня і автомобіль. Увірвавшись першим на центральну вулицю села, стрілок 206-го окремого саперного батальйону червоноармієць Михайло Князєв знищив кулеметний розрахунок. Загалом, в бою за Лебедин бійцями 20-го танкового корпусу було знищено понад 120 гітлерівців, розгромлено штаб 389-ї піхотної дивізії.
З Лебедином пов'язаний подвиг ряду бійців 5-го Донського гвардійського кавалерійського корпусу. 30 січня 1944 року під масований штурмовий удар ворожих літаків потрапила колона 45-го гвардійського кавалерійського полку. Незважаючи на важкі умови, лікар полку гвардії капітан Олена Пастухова швидко розгорнула медпункт і протягом 5-6 годин ретельно надала первинну медичну допомогу 38 пораненим козакам та своєчасно евакуювала їх. Старший фельдшер дивізіону протиповітряної оборони 12-ї гвардійської кавалерійської дивізії Георгій Леонов виніс з поля бою 9 поранених козаків — 7 рядових і 2 офіцерів. Своєчасно надав первинну медичну допомогу пораненим фельдшер 9-го гвардійського саперного ескадрону 12-ї гв. кд Мамед Хайрутдінов. Активним і безпосереднім порятунком поранених займалась лікар ординатор хірургічного відділення 15 гв. медично-санітарного ескадрону 12-ї гв. кд Ніна Грабовська. В нагородних листах на ім'я бійців 50-го окремого дивізіону ППО 12-ї гв. кд — командира 1-го ескадрону М. Гудзя, командира зенітної батареї Д. Кузьміна, командирів взводів П. Пітулька, М. Ляшка, В. Головіна, П. Грігорьєва та інших зазначено збитий літак Ю-87. Загалом, під час авіанальоту 30 січня 1944 року зенітниками було відбито 6 повітряних атак ворога.
«О 15:45 29.1.44 р. отримано бойовий наказ штакора, за яким командир дивізії віддав наступний бойовий наказ: „дивізії негайно вийти у вихідний район КАПІТАНІВКА і далі рухатися в авангарді корпусу у напрямі КАПІТАНІВКА, ЖУРАВКА, ЛЕБЕДИН, ШПОЛА, с подальшим поворотом на північ, маючи наступний бойовий порядок: головний полк 45 гв. кп, …за 45 гв. кп головні сили дивізії / 43 гв. кп, штадив, 47 гв. кп, 184 гв. амп /. … К 1:00 30.1.44 дивізія вийшла у вихідний район КАПІТАНІВКА, звідки негайно увійшла в прорив і рухалась в авангарді корпусу у вищевказаному напрямі. На марші, до ЛЕБЕДИН, дивізія рухалась під сильним впливом авіації противника, який групами до 30 літаків безперервно бомбив і штурмував бойові порядки дивізії… Здійснивши марш бездоріжжям, по сильно пересіченій місцевості, дивізія до 11:00 30.1.44 вийшла в район ліс північніше ЛЕБЕДИН, звідки після двохгодинного привалу, необхідного для приведення частин в порядок після авіаційного нападу противника і підтягування артилерії й боєприпасів, перейшла в рішучий наступ у напрямі МАР'ЯНІВКА, НАДТОЧАЇВКА, БУРТИ с завданням оволодіння останніми, не даючи можливості відходу противнику в південному і південно-західному напрямку. Від авіації противника на марші до ЛЕБЕДИН, дивізія мала наступні втрати. В особовому складі: вбито — 6 чоловік, поранено — 24 чоловіки. В кінському складі: вбито — 180, поранено — 17. В матеріальній частині: розбито один кулемет ДШК. Вихід дивізії в район ЛЕБЕДИН з наступним наступом на НАДТОЧАЇВКА, БУРТИ забезпечив завершення оточення німецько-фашистських військ, розташованих в дузі північніше ШПОЛА — ЗВЕНИГОРОДКА.“
Згідно з текстом „Оперзведення № 46 штадив 12 гв. кдкк до 24:00 30.1.44 року“, о 17:00 на північній околиці Лебедина відбувся бій 43 гв. кп, який вів наступ на Матусів, Мар'янівку, Сигнаївку і Бурти, проти 17 танків противника, що контратакував. 43 гв. кп був підсилений 1-м і 4-м дивізіонами 184 гв. амп.
З нагородного листа на ім'я підполковника Семена Дуднікова: „30.1.44 43 гв. ккп, діючи проти переважаючих сил противника, відбивши контратаку противника до полку піхоти з 17-ма танками, і знищивши при цьому 4 танки і понад 150 солдатів і офіцерів, до 18:00 рішучою атакою оволодів МАР'ЯНІВКА, МАТУСІВ.“
З урахуванням того факту, що 54 тп діяв спільно з 63 кд, допомогу у відбитті танкової контратаки противника, імовірно, надала 25-а танкова бригада 29 тк, яка цього дня здійснила рейд з Ташлика через Матусів на Лебедин. Про появу підрозділів 25 тбр в Лебедині 30.01.1944 р. свідчать нагородні документи лейтенанта А. Аюпова.
З нагородного листа на ім'я командира роти середніх танків 3 танкового батальйону 25-ї танкової бригади лейтенанта Олександра Полякова: „1 лютого 44 р. на північній окраїні села Лебедин рота під його командуванням відбивала контратаку 13 танків і роти піхоти противника. Його рота в цьому бою підбила 3 танки і знищила до 40 солдат і офіцерів противника“. В даному документі дата 1 лютого 1944 р., швидше за все, вказана помилково. Це підтверджується двома фактами. По-перше, протягом 30-31 січня 1944 року Матусів, Мар'янівка і Сигнаївка вже були звільнені, і удар з боку цих населених пунктів був уже неможливим. По-друге, сама 25 тбр уранці 1 лютого вже перемістилася до Іскреного. Тож, бій за участі роти О. Полякова на північній околиці Лебедина міг відбутися не пізніше ранку 31 січня і лише спільно із силами 43 гв. кп.