Ви́шгородська іко́на Бо́жої Ма́тері — одна з найдавніших ікон Руси-України, зафіксована у літописах. Її називають Богородиця Елеу́са «Вишгородська» і датують XII століттям. Нині вона під назвою «Владімірская» міститься у Третьяковській галереї в імперській столиці Москві.

Оповідь про те, як Андрєй Боголюбський викрав Вишгородську ікону Божої Матері, є у Радзивіллівському літописі. У 1155 році він вивіз образ із Вишгорода, який на той час був удільним князівством. Хто написав ікону і як вона опинилася у Вишгороді — у літописі не йдеться. Найімовірніше, це був княжий внесок, можливо, великого князя Київського Ярослава Мудрого, адже відомо, що він любив засновувати монастирі й обдаровувати їх іконами. Окрім того, у Вишгороді була його резиденція, де він хворів і помер.

На малюнку в Радзивіллівському літописі ікона Богородиці зображена схематично, зі спеціальним держаком. Вона виносна, тобто не була частиною іконостаса (тоді у храмах була невисока передвівтарна перегородка з кількома іконами), її виносили з ризниці лише на особливі свята. За переказами, образ переміщали з Єрусалима в Константинополь, із Константинополя — до Києва, а з Києва — до Вишгорода. Андрєй Боголюбський викрав її та вивіз до власної резиденції Боголюбове, а потім передав до Успенського собору у Владімірі-на-Клязьмі, тоді столиці Великого князівства Владімірського.

На початку XX століття під час реставрації ікони на її звороті виявили зображення стола, на якому поставлений хрест. Це так звана Етімасія, сюжет, що розповідає про Страсті Христові. Ймовірно, його додали, щоб підкріпити легенду, згідно з якою апостол Лука на частині столу, де відбувалася Таємна вечеря, написав Богородицю з Дитям.

Починаючи від XV століття, ікона темніла від диму, який підіймався від тисяч свічок, що горіли у храмі. Реставрація тоді була «відновленням»: брали пемзу, зчищали найтемніші місця і записували їх по силуету свіжими, яскравими фарбами. Так від первісного живопису на іконі залишилися тільки лики. Але це ті лики, на які дивилися кияни та вишгородці у XII столітті.

У ХІХ — на початку XX століття в імперії московитів так звана Владімірська ікона Богородиці уже стала музейним артефактом і частиною історії та культури московитського мистецтва.

Історія Справжня її назва Вишгородська, а не Владімірська, бо первинно вона містилася у храмі міста Вишгород. Згідно з переданням, у 1131 році Константинопольський патріарх подарував київському князеві Мстиславові Великому, пізніше проголошеному святим, списки уславлених у столиці Візантійської імперії святинь. Першою з них була ікона з міської вежі, що називалася через це Пирогоща ( — «пирготісса» — «вежова»), для зберігання якої було споруджено у Києві однойменну церкву. Другою — ікона, передана пізніше князем Юрієм Довгоруким на зберігання до Дівочого Богородичного монастиря у Вишгороді, яка через це отримала назву Вишгородської Богородиці.

Окремі мистецтвознавці вважають, що, можливо, ікона не була привезена з Візантії, а була написана у Києві, можливо, преподобним Аліпієм-іконописцем.

У 1169 син Юрія Долгорукого та доньки половецького хана Аєпи Осєнєва владіміро-суздальський князь Андрєй Боголюбський зруйнував частину Вишгорода і викравши ікону Вишгородської Богородиці вивіз її спершу до своєї резиденції у селі Боголюбово, а пізніше — до Владіміра-на-Клязьмі, де вона стала головною святинею збудованого цим князем Успенського собору. Відповідно, ікону почали називати «Владімірська». Під час монгольської навали на початку XII століття 1237 року монгольське військо на чолі з ханом Батиєм зруйнувало Владімір, Суздаль, Рязань та низку інших північно-східних міст колоніальних територій Київської держави. Під час грабування Владіміра було підпалено Успенський собор та викрадено шату чудотворної ікони, а сама вона лише чудом врятована одним зі священників. «Степенная книга» повідомляє про відбудову Успенського собору і поновлення ікони князем Ярославом Всеволодовичем.

Через півтора століття у 1382 році військо хана Золотої орди Тохтамиша вчергове пограбувало Владімір та чудотворний образ Вишгородської Богородиці. Знову було викрадено оздоблену золотом шату. За припущеннями окремих дослідників, одним із художників, який виконував реставрацію ікони на початку XV століття, був Андрєй Рубльов, автор знаменитої «Трійці».

Перевезення до Москви Під час нападу Тамерлана (Тимура) за правління у Московії князя Васілія I Дмітрійовича у 1395 ікону було перенесено до Успенського собору московського Кремля. Те, що військо Тамерлана несподівано без видимих причин повернуло від Єльця назад, не дійшовши до Москви, було розцінено як заступництво Богородиці, втіленої у чудотворному образі. Відповідно, ікону було оголошено заступницею Москви. На місці «стрітення» (зустрічі) москвичами Вишгородської ікони засновано Стрітенський монастир, від якого походить назва вулиці — Срєтєнка. Проте на вимогу мешканців Владіміра-на-Клязьмі образ було повернуто до їхнього міста, а у Москві залишився лише спеціально виготовлений список (копія).

Лише у 1480 році ікону остаточно перенесено до Москви, а її заступництвом було пояснено безкровний характер скинення ординського ярма над Московською державою у ході «стояння на Угрі».

У 1812 році Вишгородська ікона Божої Матері на кілька місяців повернулася до Владіміра і Мурома, а потім знову була повернута до Москви, в Успенський собор, де й перебувала до 1918 року, коли була взята для реставрації.

У 1926 році ікону передали до Державного історичного музею, а в 1930 року — до Третьяковської галереї.

З вересня 1999 року міститься у храмі-музеї Святителя Миколая у Толмачах при Третьяковській галереї.

Чудеса Церковне передання московитів вважає, що ще два «чудесні» визволення Москви від загарбників відбулися у 1451 році (нашестя ногайського правителя Мазовші) та 1521 року від військ кримського хана Мехмед I Ґерая.

У пам'ять про ці «чудеса» МП (і зокрема МПвУ) відзначає три свята на честь так званої Владімірської ікони:  — визволення від Мехмед I Ґерая,  — визволення від Ахмата,  — стрітення ікони у Москві та визволення від Тамерлана.

Православна церква України відзначає свято на честь Вишгородської ікони: , у день пам'яті святого благовірного великого князя Київського Мстислава Володимировича, у святому Хрещенні Федора 14 жовтня.

Іконографія Ікона написана на липовій дошці. Первісний розмір становив 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її було кілька разів перемальовано. Недоторканими залишилися тільки обличчя Пресвятої Діви Марії та маленького Ісуса Христа, частина мафорія (плаща) Богородиці й окремі фрагменти виконаного золотом тла, час написання яких, за оцінками науковців-реставраторів, належить до кінця XI — початку XII століть.

Іконографічно Вишгородська ікона Божої Матері належить до типу Елеуса (Замилування). Немовля припало щокою до щоки Матері. Відмінна особливість Вишгородської ікони від інших ікон типу Розчулення полягає у тому, що ліва ніжка Немовляти Христа зігнута таким чином, що видно підошву ступні, «п'яту». Проте, на думку дослідників, таке зображення ніг Немовляти не є первісним, а виникло у ході одного з подальших поновлень чудотворного образу.

Шановані списки Шановані списки з Вишгородської ікони Божої Матері: Пскова-Печерська «Розчулення» (1524) Заонікіївська (1588) Красногорська або Чорногорська (1603) Оранська (1634)

Примітки

Література В. М. Ричка. Вишгородська ікона Богоматері // Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері // Велика українська енциклопедія.

Посилання Києво-Межигірський Спасо-Преображенський Монастир. Урядовий історично-культурний заповідник у Вишгороді Собор Вишгородської Богородиці у місті Вишгороді У ПЦУ розповіли, як московити привласнили Вишгородську чудотворну ікону