Го́лда Ме́їр, також Ґо́лда Ме́їр (; до шлюбу Мабович () у шлюбі Меєрсон (); ЦДІАК України, ф. 1164, оп. 1, спр. 442, арк. 102зв—103, запис 194ж, 21 квітня (ст. ст.) 1898 р. , Київ — , Єрусалим, Ізраїль) — ізраїльська політична та державна діячка. Одна з засновників держави Ізраїль, четверта прем'єр-міністерка Ізраїлю (1969—1974), міністерка внутрішніх справ (1970), міністерка закордонних справ (1956—1966), міністерка праці та соціального забезпечення (1949—1956).
Народилася у Києві в Україні в родині євреїв. У 1906 році емігрувала разом із сім'єю до США. Вона закінчила державну школу Мілвокі та після почала працювати вчителькою. Перебуваючи в Мілвокі, вона прийняла лейбористський сіоністський рух. У 1921 році Меїр та її чоловік емігрували до підмандатної Палестини, оселившись у Мерхавії, згодом стала представницею кібуцу в Гістадруті. У 1934 році була підвищеною до виконкому профспілки. Меїр займала кілька ключових ролей у Єврейському агентстві під час і після Другої світової війни. Вона була підписантом Декларації незалежності Ізраїлю в 1948 році. Меїр була обрана до Кнесету в 1949 році та обіймала посаду міністерки праці до 1956 року, доки прем'єр-міністр Давид Бен-Ґуріон призначив її міністеркою закордонних справ. У 1966 році пішла з міністерства за станом здоров'я.
У 1969 році Меїр обійняла посаду прем'єр-міністерки після смерті Леві Ешколя. На початку свого перебування на посаді вона здійснила численні дипломатичні візити до західних лідерів, щоб просувати своє бачення миру в регіоні. Початок війни Судного дня в 1973 році застав Ізраїль зненацька і завдав серйозних ранніх втрат армії. Суспільний гнів, що виник у результаті, завдав шкоди репутації Меїр. Її коаліція «Аліганція» не отримала більшості на наступних парламентських виборах; наступного року вона пішла у відставку, її змінив Іцхак Рабін. Меїр померла у 1978 році від лімфоми і була похована на горі Герцля.
Меїр називали засновницею держави та описували як «залізну леді» ізраїльської політики, але також багато звинувачували в тому, що країна зненацька застала війну 1973 року. Крім того, її зневажливі заяви на адресу палестинців викликали ще більше обурення. Більшість істориків вважають, що Меїр була більш успішною як міністерка праці та житлово-комунального господарства, ніж прем'єр-міністерка.
Життєпис
Молоді роки Голда Мабович народилася 3 травня 1898 року в сім’ї українських євреїв у центрі Києва, Російська імперія (нинішня Україна) у сім’ї Блюми Нейдіч (померла у 1951 році) та Моше Мабовича (помер у 1944 році), працював теслярем. У своїй автобіографії Меїр відзначала, що її перші спогади були про те, як її батько забивав дошками вхідні двері у відповідь на чутки про неминучий єврейський погром. У неї було дві сестри, Шейна (1889 р.н.) і Ципке (1902 р.н.), а також п'ятеро інших братів і сестер, які померли в дитинстві.
Батько Голди Меїр, Моше, у 1903 році покинув країну, щоб знайти роботу в Нью-Йорку, США. За його відсутності решта родини переїхала до Пінська (сучасна Білорусь), щоб приєднатися до родини її матері. У 1905 році Моше переїхав до Мілвокі (штат Вісконсін, США) у пошуках більш високооплачуваної роботи, і знайшов роботу в майстернях місцевої залізничної станції. Наступного року він накопичив достатньо грошей, щоб перевезти свою родину до Америки. Голда разом зі своєю матір'ю та сестрами приземлилася в Квебеку та поїхала поїздом до Мілвокі.
Мати Голди Меїр тримала продуктовий магазин у місті Мілвокі. До восьми років Меїр часто доручали стежити за магазином, коли її мати йшла купувати продукти. У 1906 - 1912 роках вона відвідувала школу Fourth Street Grade School (нині школа Голди Меїр). Також у 1908 році Голда Меїр та її близька подруга Регіна Гамбургер організували Американське товариство молодих сестер. Це дозволило їм збирати кошти для оплати підручників для своїх однокласників. В рамках діяльності цієї організації Голда Меїр орендувала зал і призначила публічне зібрання для проведення заходу. Незважаючи на часті запізнення через роботу в маминому магазині, вона закінчила випускний клас.
У 1912 році Голда Меїр почала навчатися в середній школі North Division High School і працювала неповний робочий день. Серед її роботодавців були універмаг Шустера та Публічна бібліотека Мілвокі. Її мати хотіла, щоб Голда покинула школу й вступила в шлюб, але вона відмовилася.
17 лютого 1913 року Голда Меїр сіла на поїзд, щоб переїхати та жити зі своєю одруженою сестрою Шейною Корнголд у Денвері, Колорадо, США. Там Меїр відвідувала Північну середню школу. Корнголди проводили інтелектуальні вечори у себе вдома, де Меїр брала активну участь у дискусіях про сіонізм, літературу, виборче право жінок, профспілкову діяльність тощо. У своїй автобіографії вона написала: «У тій мірі, в якій мої власні майбутні переконання були сформовані й надані їм форми... ті сповнені розмовами ночі в Денвері зіграли значну роль».
Приблизно в 1913 році вона почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком Моррісом Меєрсоном, художником знаків і соціалістом.
Повернення до Мілвокі, сіоністський активізм і викладання У 1914 році через розбіжності з сестрою Голда залишила Північну середню школу, переїхала з дому сестри та знайшла роботу. Після примирення з батьками вона повернулася до Мілвокі та відновила навчання в школі North Division High, яку закінчила в 1915 році. Під час навчання у цій школі вона стала активним членом лейбористського сіоністського молодіжного руху Young Poale Zion (пізніше став Habonim). Меїр брала участь у публічних зборах і прийняла соціалістичний сіонізм.
У 1916 - 1917 роках Голда Меїр відвідувала педагогічний коледж Мілвокіської державної нормальної школи (нині Університет Вісконсіна–Мівокі). У 1917 році вона обійняла посаду в їдишомовній народній школі в Мілвокі. Там вона ще більше прийняла лейбористський сіонізм.
9 липня 1917 року Голда Меїр стала натуралізованою громадянинкою США, оскільки натуралізувався її батько. А в той час діти натуралізованих громадян віком до 21 року отримували громадянство за походженням.
24 грудня 1917 року Меїр і Меєрсон одружилися. Однак попередньою умовою одруження Меїр було оселення в Палестині. Меїр мала намір негайно зробити алію (іммігрувати до Ізраїлю), але її плани були зруйновані, коли всі трансатлантичні пасажирські перевезення були скасовані через вступ Сполучених Штатів у Першу світову війну. Потім вона спрямувала свою енергію на діяльність Поале-Ціону. Невдовзі після весілля вона розпочала кампанію зі збору коштів для Poale Zion, у рамках якої вона відвідала чимало регіонів Сполучених Штатів Америки.
Імміграція до підмандатної Палестини У 1921 році, після завершення війни, подружжя разом із сестрою Меїр Шейною, дочкою Шейни та подругою дитинства Меїра Регіною переїхали до Палестини, яка тоді була частиною Британського мандату. Вони пливли на SS Pocahontas з Нью-Йорка до Неаполя, а звідти дісталися потягом до Тель-Авіва. Батьки Голди Меїр переїхали до Палестини в 1926 році.
Зрештою їх прийняли в кібуц Мерхавія в Ізраїльській долині після початкової відхилення заявки. В обов’язки Голди Меїр входило збирати мигдаль, садити дерева, працювати в курниках, а також керувати кухнею. Визнаючи її лідерські здібності, кібуц обрав її своїм представником до Гістадруту, Загальної федерації праці.
У 1924 році подружжя залишило кібуц і недовго жило в Тель-Авіві, а потім переїхало до Єрусалима. Там у них народилося двоє дітей: син Менахем (у 1924 році) та донька Сара (у 1926 році). Голда Меїр повернувся до Мерхавії на короткий період у 1925 році.
Рання політична кар’єра У 1928 році Меїр була обрана секретаркою Moetzet HaPoalot (Рада робітничих жінок). Вона провела два роки (1932–34) у Сполучених Штатах Америки як емісарка організації та для отримання експертного лікування хвороби нирок своєї доньки.
У 1934 році, коли Меїр повернулася зі Сполучених Штатів, вона приєдналася до Виконавчого комітету Гістадруту, а згодом очолила його політичний відділ. Це призначення стало важливим етапом для її майбутньої ролі в керівництві Ізраїлю.
У липні 1938 року Меїр була єврейською спостерігачеою від Палестини на конференції в Евіані, скликаній президентом Сполучених Штатів Америки Франкліном Д. Рузвельтом для обговорення питання про єврейських біженців, які тікали від нацистських переслідувань. Делегати з 32 запрошених країн неодноразово висловлювали свій сум через тяжке становище європейських євреїв, але відмовлялися прийняти біженців. Єдиним винятком була Домініканська Республіка, яка пообіцяла прийняти 100 000 біженців на щедрих умовах. Меїр була розчарована результатом, і зауважила пресі: “Є лише одне, що я сподіваюся побачити перед смертю, а це те, що мій народ більше не потребуватиме виразів співчуття.”
Під час Другої світової війни Меїр виконувала кілька ключових ролей у Єврейському агентстві, яке функціонувало як уряд Британської Палестини.
У червні 1946 року Меїр стала виконувати обов'язки керівнички політичного відділу Єврейського агентства після того, як британці заарештували Моше Шаретта та інших лідерів ішува в рамках операції "Агата". Це був критичний момент у її кар'єрі: вона стала головною учасницею переговорів між євреями в Палестині та британськими мандатними органами. Після звільнення Шарет поїхав до Сполучених Штатів Америки для участі в переговорах щодо Плану розділу від ООН, а Меїр очолила політичний департамент до створення держави в 1948 році.
У 1947 році Меїр поїхала на Кіпр, щоб зустрітися з єврейськими ув’язненими в таборах для інтернованих на Кіпрі (які були інтерновані британцями після того, як їх спіймали під час спроби незоконно потрапиити до Палестини), і переконати їх віддати перевагу сім’ям з дітьми, щоб заповнити невелику квоту ув’язнених. дозволено до Палестини. Вона в основному успішно впоралася з цим завданням.
Роль у Палестинській війні та становленню Ізраїлю 17 листопада 1947 року, незадовго до початку палестинської війни 1947-1949 років, Меїр зустрілася з королем Йорданії Абдаллою I. Абдулла I вважався єдиним арабським лідером, який бажав вступити в союз із майбутньою ізраїльською державою, оскільки він також виступав проти муфтія Єрусалиму та був суперником інших арабських країн. Зустріч була сердечною і підтвердила, що Абдулла не зацікавлений у вторгненні та готовий співпрацювати в майбутньому.
Перший етап війни Протягом більшої частини війни Меїр неохоче відігравала, на її думку, другорядну роль у діях Ізраїлю. У статті, опублікованій Інститутом Голди Меїр, відзначила, що «вона відчувала, що її відштовхують на другорядну арену».
Однак вона відіграла вирішальну роль у зборі коштів. У січні 1948 року Єврейському агентству потрібно було зібрати кошти для потреб військ та створення Ізраїльської держави. Скарбник Єврейського агентства був переконаний, що їм не вдасться зібрати від американської єврейської громади більше 7-8 мільйонів доларів. Меїр вдалося зібрати понад 30 мільйонів доларів. Ключем до її успіху стала емоційна промова, яку вона вперше виголосила в Чикаго 22 січня. Вона об'їздила чимало міст Сполучених Штатів Америки і повернулася до Ізраїлю 18 березня.
Ці кошти мали вирішальне значення для успіху воєнних дій і становлення Ізраїлю; для порівняння, річний бюджет протиборчого Вищого арабського комітету становив близько 2,25 мільйонів доларів США, подібно до річного бюджету Хагани до війни. Бен-Гуріон писав, що роль Меїр як «єврейської жінки, яка отримала гроші, завдяки яким стала можливою держава», увійде в історію.
Однак, повернувшись додому, вона зазнала політичних невдач. Очільники Єврейського агентства та Національної ради виключили її з 13-членного кабінету тимчасового уряду Ізраїлю та включили лише до Народної ради з 37 членів. Бен-Гуріон запротестував проти цього, сказавши: «Це неможливо уявити, щоб не було адекватної жінки… це моральна та політична необхідність для ішува, єврейського світу та арабського світу». У якийсь момент він навіть думав запропонувати їй своє місце в кабінеті.