Marillion («Мерілліон») — британський рок-гурт напрямку прогресивний рок. Гурт був заснований у 1979 році в англійському місті Ейлсбері, графство Бакінгемшір. З того часу гурт видав п'ятнадцять студійних альбомів. В біографії гурту розрізняють дві чітко виражені ери, що відокремлюються залишенням гурту після видання їхніх перших чотирьох альбомів наприкінці 1988 р. першопочаткового вокаліста та фронтмена Фіша та приходом на його місце на початку 1989 р. Стіва Гоґарда. Разом із Гоґардом Marillion видав ще десять альбомів.
Стрижневий склад гурту — Стів Гоґард, Піт Трюевас, Марк Келлі, Іан Мозлі — є незмінним з 1988 року. Гурт отримав визнання серед критиків та досяг комерційного успіху, потрапивши до першої британської десятки. Приблизно п'ятнадцять мільйонів альбомів було продано по цілому світі, через що гурт потрапив до Книги світових рекордів Гіннесса.
Протягом своєї кар'єри стиль гурту змінювався. Гурт сам з'ясував, що кожен їхній новий альбом прагне репрезентувати відгук на свого попередника, і тому їхню продукцію важко класифікувати. Їхнє оригінальне звучання (з вокалом Фіша) найкраще визначається як прогресивний або неопрогресивний рок з перевагою гітар та клавішних, тому інколи творчість гурту порівнюють з ерою Genesis 1970-х років.
Marillion цілком вважається одним з перших гуртів, які широко використовують приблизно з 1996 р. можливості комерційної взаємодії через Інтернет музикантів та їхніх прихильників.
Гурт також є відомим своєю надзвичайною відданістю до своїх деяких прихильників, що регулярно подорожують разом з гуртом на значні відстані для участі у виступах.
Учасники Сучасний склад гурту Стів Гоґард (Steve Hogarth) — вокал та тексти (від 1989) Стів Ротрі (Steve Rothery) — гітара (від 1979) Марк Келлі (Mark Kelly) — клавішні (від 1981) Піт Трюевас (Pete Trewavas) — бас-гітара (від 1982) Іан Мозлі (Ian Mosley) — перкусія (від 1984)
Колишні учасники Фіш (Fish) — вокал та тексти (1979—1988) Дуґ Ірвайн (Doug Irvine) — бас-гітара (1979—1980) Брайен Джеллімен (Brian Jelliman) — клавішні (1979—1981) Мік Поінтер (Mick Pointer) — перкусія (1979—1983) Енді Уорд (Andy Ward) (колишній учасник гурту «Camel») — барабани (травень — серпень, 1983) Джонатан Мувер (Jonathan Mover) — барабани (вересень — жовтень, 1983) Діз Мінітт (Diz Minitt) — бас-гітара (1982) Джон Мартир (John Martyr) — барабани (серпень, 1983)
Історія гурту
Період Фіша Гурт сформувався у 1979 р. з початковою назвою Silmarillion, яка була запозичена з однойменної назви книги англійського письменника Дж. Р. Толкіна «Сильмаріліон», за участю Міка Поінтера, Стіва Ротрі та інших. Назва гурту була скорочена у 1981 р. до Marillion задля уникнення будь-яких конфліктів стосовно прав власності. В цей самий час до гурту приєдналися Фіш та басист Діз Мінітт після їхнього прослуховування на студії «Leyland Farm» в Бекінгемшірі 2 січня 1981 р. Стів Ротрі та клавішник Брайен Джеллімен завершили перший склад. Таким складом гурт вперше виступив в пабі «Red Lion» в Бічестері 14 березня 1981 р. Наприкінці 1981 року Марк Келлі замінив Джеллімена, а Піт Трюевас замінив Мінітта у 1982 р.
Ранні роботи Marillion містили поезію та інтроспективну лірику Фіша, поєднану зі складними та витонченими музичними візерунками, які разом створювали звучання, що відображало вплив різних гуртів, зокрема Queen, ранній Genesis, Van der Graaf Generator, Rush (особливо наприкінці 1970-х) та Yes. Першим записом гурту була демонстраційна стрічка, яку зробив Лес Пейн (Les Payne) у липні 1981 року і яка містила ранні версії таких композицій: «He Knows You Know», «Garden Party» та «Charting the Single».
Гурт привернув до себе увагу під час награння трьох треків в шоу Томмі Венса (Tommy Vance) «Friday Rock show» (ранні версії «The Web», «Three Boats Down from The Candy» та «Forgotten Sons») і надалі був помічений студією «EMI». У 1982 році вони випустили свій перший сінґл «Market Square Heroes» разом з легендарною піснею «Grendel», що знаходилася на зворотному боці (B) 30-сантиметрової платівки. Слід за сінґлом, гурт випустив повний довготривалий альбом у 1983 р.
Музика на їхньому дебютному альбомі «Script for a Jester's Tear» народилася від інтенсивних виступів попередніх років. Хоча альбом мав очевидну належність до прогресивного року, він також містив в собі темний край, навіяний, можливо, зображенням злиденної кімнати на своїй обкладинці. Непохитні фани прогресивного року і досі вважають його найкращим альбомом, а музичні критики відмічають його як ключовий в своєму жанрі в цілому. Протягом туру, на якому гурт просував цей альбом, Мік Поінтер залишив колектив. Наступний альбом «Fugazi» був побудований на успіху свого попередника і містив новий синґл «Assassing» та ще більше електронного звучання, хоча гурт тоді несподівано наштовхнувся на чисельні проблеми виробничого характеру.
Marillion надалі видали власний свій перший живий альбом «Real to Reel» у жовтні 1984 р., в який увійшли пісні з альбомів «Fugazi» та «Script for a Jester's Tear», а також композиція «Cinderella Search» (зворотний бік платівки синглу «Assassing»). Альбом був записаний з березня по червень 1984 р.
Їхній третій та найбільш комерційно вдалий студійний альбом «Misplaced Childhood» був, можливо, повністю їхньою найзгуртованішою роботою. Завдяки їхній записувальній компанії гурт був вільним, щоб відхилятись від стилю своїх попередніх альбомів. Вони змогли виставити на показ свою здатність зіставляти зухвалі поп-балади з тривалішими пісенними циклами про втрачену юність та перше кохання. Цей альбом став № 1 у Сполученому Королівстві.
Четвертий студійний альбом «Clutching at Straws» дещо втратив від стильового напрямку свого попередника і відкотився назад знову до темніших досліджень зловживань, алкоголізму та дорожнього життя, репрезентуючи перевтому від постійних турів, спричинених виходом Фіша, про який він вирішив, щоб далі продовжити власну сольну кар'єру. Втрата важливішого за життя Фіша створила пролом, який було важко заповнити кимось іншим. Після довготривалих дебатів неформальний контакт між Фішом та іншими чотирма учасниками гурту, безперечно, не відновлювався аж до 1999 р.
Хоча зараз очевидно, що вони тоді були в гарних стосунках, в той час обидва табори взагалі зробили це дуже чітко, отже возз'єднання, про яке часто говорили, ніколи не сталося. Проте, коли Фіш очолив безкоштовний концерт з назвою «Hobble on the Cobbles», що відбувся 26 серпня 2007 року на Маркет Сквер у м. Ейлсбері, тої сили тяжіння, з якою вони там награли свій дебютний сингл у власному духовному домі, було достатньо, щоб подолати будь-які погані почуття, які були поміж колишніми учасниками гурту. Після цієї події Фіш в інтерв'ю для преси відхилив таку можливість, яка призвела би до повного возз'єднання, заявивши: «Гоґард зробив велику роботу з гуртом. Ми наполегливо просувалися вперед різними шляхами вже понад 19 років.»
Деякі деталі оформлення обкладинок альбомів періоду Фіша.
Два ранніх альбоми «Marillion» містять посилання до Pink Floyd в оформленні обкладинок: Зворотний бік альбому «Script for a Jester's Tear» зображує альбом Pink Floyd «A Saucerful of Secrets», що лежить біля дверей поруч з іншими записами, серед яких і сингл Білла Нельсона (Bill Nelson) «Do You Dream In Colour». Внутрішня обкладинка альбому «Fugazi» зображує безлад в спальній кімнаті. Там можна знайти інші впливові альбоми, що розкидані навколо: альбом Pink Floyd «The Wall» лежить відкритий, а поруч з ним лежать альбоми Пітера Геммілла «Over» та «Fools Mate». Геммілл став основним чинником впливу на Фіша та на музичний стиль двох перших альбомів Marillion, а також підтримував гурт в турне Великою Британією під назвою «Script for a Jester's Tear». Всі роботи з оформлення обкладинок альбому в період Фіша були виконані Марком Вілкінсоном.
Період Гоґарда
Після розколу гурт знайшов Стіва Гоґарда, колишнього клавішника та, в деяких випадках, вокаліста гурту «The Europeans». Гоґард потрапив в скрутне становище, оскільки гурт на той час вже зробив деякі демонстраційні записи до наступного студійного альбому, який незабаром вийшов під назвою «Seasons End».
Після того, як Фіш залишив гурт (забравши разом із собою також і тексти власних пісень), Гоґард почав працювати над новими текстами до існуючих пісень з ліриком та автором Джоном Гелмером. Демонстраційні записи композицій альбому «Seasons End» з вокалом та лірикою Фіша можна знайти на відновленій версії альбому «Clutching at Straws», причому в той час тексти пісень потрапили до різних альбомів Фіша, таких як його перший альбом «Vigil In a Wilderness of Mirrors», деякими уривками вони є на другому альбомі «Internal Exile», і, навіть, одним або двома рядками вони зустрічаються на його третьому альбомі «Suits».
Другий альбом Гоґарда з гуртом «Holidays In Eden» став його першим альбомом, який він написав у партнерстві з гуртом і містить пісню «Dry Land», яка була написана та записана Гоґардом у попередньому проекті разом з гуртом «How We Live». Як висловився Гоґард, «„Holidays In Eden“ став найпопулярнішим альбомом з усіх, що були коли-небудь, та був зустрінутий з захопленням багатьма, та з стурбованістю деякими з непохитних фанів». Проте за ним постав не зовсім зрозумілий та багатоконцептуальний альбом «Brave», на створення якого гурт витратив вісімнадцять місяців. Цей альбом також відзначають як початок довготривалих стосунків з продюсером Дейвом Міґаном (Dave Meegan). Критики, які зустрічали вихід альбому, відмітили, що альбом був недостатньо комерційним. Також окремо незалежно вийшов фільм, що спирався на матеріал альбому і в якому взяв участь гурт.
Наступний альбом гурту «Afraid Of Sunlight» став останнім альбомом, який гурт записав під лейблом EMI. Тут окремо відзначають композицію «Out Of This World», пісню про Доналда Кемпбелла, який загинув під час спроби встановити новий рекорд швидкості на воді. Ця пісня надихнула на зусилля відшукати з-під води тіло Кемпбелла та його «Bluebird K7», човен, на якому він зазнав аварії. Нарешті ці пошуки були розпочаті у 2001 році, куди були запрошені Стів Гоґард та Стів Ротрі.
Надалі була низка альбомів та подій, що показували намагання Marillion знайти своє місце в музичному бізнесі. У 1997 р. був виданий альбом «This Strange Engine» за маленького сприяння їхнього нового студійного лейбла, тому гурт не міг собі дозволити турне США. На щастя їхні прихильники залучилися до розв'язання цих проблем і зібрали необхідну суму для в'їзду до країни.
Дванадцятий альбом «Radiation» сприймався так, ніби гурт застосовував різні підходи, тому викликав змішану реакцію у прихильників.
Альбом «marillion.com» був виданий наступного року і показав певне просування в новому напрямку. Гурт, в якого все ще не була владнана ситуація з їхньою студією запису, вирішив вдатися до радикальних експериментів, про які їх давно закликали прихильники, але за умови, що останні профінансують запис цього альбому ще до того, як ці роботи будуть розпочаті. Відповідь фанів була приголомшливою і гурт відразу спромігся вкласти достатньо коштів для запису та видання нового альбому «Anoraknophobia» у 2001 році. Отже гурт зміг розірвати угоду з EMI, а також розповсюджувати цей альбом. Це дозволило Marillion зберегти всі авторські права на їхню музику під час комерційного розповсюдження.
Успіх «Anoraknophobia» дозволив гурту розпочати запис їх наступного альбому, але вони вирішили підсилити ще раз кількість своїх прихильників, щоб допомогти здобути гроші в напрямку до маркетингу та просування нового альбому. Гурт виклав альбом для попередніх замовлень в тиражування, і фани відреагували бурхливо.
Альбом «Marbles» був виданий 2004 року у версії на двох CD, що були доступні лише через їхній вебсайт — це такий собі своєрідний жест подяки 17 000 фанам, хто заздалегідь замовив цей альбом, окрім цього це ще була подяка іншим фанам, чиї імена були внесені до списків на обкладинці диску (така сама подяка присутня і на попередньому альбомі «Anoraknophobia»).